Завод штучного графіту в Асколі-Пічено – колишнє підприємство на східному узбережжі Італії, в м. Асколі-Пічено.
В 1917 році компанія Società Industriale Italiana (SII), що мала в Асколі-Пічено завод з виробництва карбіду кальцію, вирішила організувати тут же продукування вуглецю, необхідного для виготовлення електродів, для чого заснувала компанію Società Italiana dei Carboni Elettrici (SICE). Втім, невдовзі SII потрапила у важке фінансове становище та в 1920-му була вимушена продати SICE компанії Società Italiana dei Forni Elettrici e dell'Elettrocarbonium, що спеціалізувалась на виробництві електродів (мала завод у Нарні та первісно була відома як Società italiana dei Forni Elettrici). Станом на середину 1920-х завод в Асколі-Пічено міг продукувати 5 тисяч тонн вуглецю на рік.
Під час потужної світової кризи, що почалась у 1929 році, підприємство стрілось з великими проблемами, вирішити які дозволило перетворення Elettrocarbonium на дочірню компанію німецької Siemens Planiawerke. Здіснені останньою інвестиції дозволили в середині 1930-х довести виробництво до 8 тисяч тонн на рік.
Через події Другої світової війни належний німецькому капіталу завод конфіскували, а наприкінці 1940-х років його та завод у Нарні придбала група італійських підприємців. Вона змогла відновити виробництво, при цьому в 1950-му власником стала Elettrocarbonium Spa, а Siemens Planiawerke повернулась до складу акціонерів. Також можливо відзначити, що в 1953-му саму Siemens Planiawerke придбав хімічний концерн Hoechst, який в 1985-му перетворив її на SIGRI GmbH, а в 1992-му передав компанії SGL Carbon. Потужність заводу поступово збільшували і в 1963-му виробництво досягнуло показника в 15,5 тисяч тонн.
В 1972–1973 рока на майданчику організували випуск штучного аморфного графіту, технологія отримання якого включала кальцинацію антрациту, варіння, графітизацію, механічну та, з 1985 року, термічну обробку (просочення та гаряча дистиляція). Окрім антрациту використовували кальцинований нафтовий кокс, пек, дьоготь, а також рисове лушпиння та тирсу і відпрацьовані олії різного походження. В цілом здійснені в 1969–1976 роках інвестиції призвели до досягнення сукупної потужності у 51 тисячу тонн на рік, що включало продукування аморфних вуглецевих матеріалів, електрографітових електродів, електродної пасти та покриття для доменних печей. Інше джерело вказує, що завод щороку виробляв 30 тисяч тонн аморфного вуглецю та графітових електродів, для чого споживав 25 тисяч тонн антрациту, 15 000 тисяч тонн графітового брухту, 7 тисяч тонн коксу та 13 тисяч тонн смоли.
Технологія продукування штучного графіту була доволі «брудною», що в підсумку призвело до закриття заводу в 2007 році.LIBRO BIANCO DI LEGAMBIENTE SULLA SGL CARBON DI ASCOLI PICENO CAPITOLO I
Примітки