Ірен Марія Бернасконі (; 25 вересня 1896, Ла-Плата — 7 липня 1989, Буенос-Айрес) — видатна аргентинська морська біологиня, яка спеціалізувалася на дослідженні голкошкірих (Echinodermata) і стала відомою своєю роботою в Антарктичному океані, в аргентинському секторі. Вона стала першою в Аргентині фахівчинею з цієї групи тварин, присвятивши їх вивченню в Аргентинському морі понад 55 років. Її наукові інтереси охоплювали морських зірок, морських їжаків та офіур
Освіта
Бернасконі була однією з перших учениць, які здобули освіту в жіночій гімназії № 1. Згодом вона вивчала педагогіку в Національному вищому інституті імені Хоакіна В. Гонсалеса, де 1918 року отримала кваліфікацію вчительки природничих наук середньої школи. Певний час вона викладала у закладах середньої та вищої освіти.
Кар'єра На початку 1920-х років вона стала однією з перших чотирьох жінок-біологинь, прийнятих на роботу до Аргентинського музею природничих наук імені Бернардіно Рівадавії. У цій установі вона плідно працювала протягом багатьох десятиліть, продовжуючи наукову діяльність навіть після офіційного виходу на пенсію.
Її перша наукова праця була опублікована 1925 року й стосувалася морських їжаків, зібраних під час першої експедиції на Вогняну Землю, організованої 1921 року факультетом точних, фізичних та природничих наук Університету Буенос-Айреса. Протягом своєї кар'єри вона описала кілька видів та один новий для науки рід.
За свою роботу над аргентинськими морськими зірками (астероїдами) вона отримала премію імені доктора Едуардо Гольмберга 1947 року. 1958 року вона приєдналася до (CONICET) з моменту її заснування — спочатку як стипендіатка, а з 1962 року як кадровий дослідник.
Наукова діяльність Першими новими видами, які вона описала, що належать до роду Pteraster, були Pteraster marplatensis та Pteraster argentinus, опубліковані 1935 року (пізніше включені до виду Pteraster affinis). 1941 року вона описала два нових види роду Luidia: Luidia doellojuradoi (наразі відома як Luidia ludwigi) та Luidia patriae.
1957 року вона опублікувала вичерпну монографію про ехіноідей (морських їжаків) Аргентини. Між 1937 і 1980 роками вона переглянула таксономію кількох родин голкошкірих: Pterasteridae, Luidiidae, Odontasteridae, Gonisasteridae, Ganeriidae (наразі вважаються підродиною Asterinidae), Asterinidae та Echinasteridae.
1965 року вона описала новий рід глибоководних морських зірок — Vemaster, з видом Vemaster sudatlanticus, на додаток до чотирьох інших нових видів. Вона також працювала і публікувала праці у співавторстві з Мартою Д'Агостіно над систематикою крихких зірок (офіуран) Аргентинського моря та антарктичних вод.
Завдяки її визнаній спеціалізації, різні міжнародні установи надсилали їй зразки для ідентифікації. Її запрошували для каталогізації колекцій:
Національного музею природної історії Франції в Парижі (1930);
Океанографічного інституту Університету Сан-Паулу (1955);
Британського музею в Лондоні (1961);
Американського музею природної історії в Нью-Йорку (1964).
Антарктична експедиція Між 7 листопада 1968 року та 2 лютого 1969 року, у віці сімдесяти двох років, вона здійснила експедицію до Аргентинської Антарктики, ставши однією з перших чотирьох аргентинських жінок-науковців, які проводили польові дослідження на цьому континенті. Її супроводжували мікробіологиня Марія Адела Карія, морська біологиня Олена Мартінес Фонтес та ботанікиня Кармен Пухальс. Усі вони були співробітницями Музею Бернардіно Рівадавії. Через роботу на їх стали називати «Четвіркою Мельхіора».
Її остання наукова праця була опублікована 1980 року й містила перегляд систематики родини Echinasteridae в Аргентині. Загалом з 1925 по 1980 рік вона опублікувала понад сімдесят наукових праць.
Нагороди 1969 року «Жіноче посольство Америки» вручило пам'ятну медаль кожній учасниці експедиції. Аргентинська асоціація природничих наук обрала її почесним членом 1977 року
Вона також мала членство в Інституті короля Альберта (Бельгія).
Вшанування пам'яті На честь 50-ї річниці експедиції Міністерство закордонних справ Аргентини, Аргентинський антарктичний інститут та Національне управління Антарктики затвердили чотири топоніми: затока Бернасконі, затока Пухальс, мис Карія та мис Фонтес. Координати затоки Бернасконі: 64°17'33" пд.ш., 62°58'57" зх.д.
11 лютого 2022 року, у Міжнародний день жінок та дівчат у науці, президент Альберто Фернандес перейменував Зал жінок-вчених у Каса-Росада на Зал аргентинської науки, включивши «четвірку з Мельхіора» до експозиції. Фотографію Бернасконі було додано до галереї поруч із десятьма іншими видатними вченими. 7 листопада 2022 року Google присвятив їй дудл до річниці антарктичної кампанії.
У Буенос-Айресі на її честь названо Центральну клумбу Ірен Бернасконі (Av. Int. Francisco Rabanal між Av. Lafuente і Portela).
У зоології абревіатура Bernasconi використовується для позначення її як автора таксонів.
Бібліографія Її дослідження були опубліковані в кількох книгах:
Монографія аргентинських ехіноідів, 1953. Asteriidae, coscinasteriinae з Аргентини та Антарктиди, 1979. Аргентинські астероїди VI. родина глистокрилих (asterinidae), 1964. Голкошкірі, зібрані судном «Вальтер Гервіг» у південно-західній Атлантиці, 1973 рік. Офіуроїди аргентинського епіконтинентального моря, 1977.
Інші публікації
1955. Ехіноїди та астероїди з колекції Океанографічного інституту Університету Сан-Паулу: перший внесок 1956. Ехіноїди та астероїди з колекції Океанографічного інституту Університету Сан-Паулу: другий внесок 1958. Астероїди з колекції Океанографічного інституту Університету Сан-Паулу
Посилання