Марі Еффі Вілтон (; 1840, Донкастер — , Фолкстон, Кент) — англійська акторка та театральна менеджерка. До свого одруження у грудні 1867 року виступала на сцені як Марі Вілтон. Разом зі своїм чоловіком відіграла важливу роль у розвитку театру вікторіанської епохи завдяки постановці інноваційних п'єс у лондонських театрах, якими вони керували, спочатку в Театрі принца Уельського, а пізніше в Театрі Геймаркет.
Біографія Народилася в Донкастері та в дитинстві виступала на сцені разом зі своїми батьками, які були акторами. У 6 років виступила в театрі Норвіча 14 травня 1842 року, декламуючи вірш на 120 рядків напам'ять. (У своїй автобіографії Бенкрофт зменшила свій вік на рік, стверджуючи: «У п'ять років я декламувала „Оду пристрастям“ Коллінза»). Серед її ранніх партій була роль Флінса в «Макбеті» (1846). Дебютувала в Лондоні 15 вересня 1856 року в театрі «Ліцеум» у ролі хлопчика Анрі в «Бельфегорі», граючи того ж вечора в «Пердіті, або Королівська доярка».
Здобула велику популярність, виконуючи кілька хлопчачих ролей у бурлесках у різних театрах, роль Купідона у двох різних п'єсах, і зокрема роль Піппо у п'єсі «Дівчина та сорока» Г. Дж. Байрона в Королівському театрі Стренд (1858). Протягом кількох років грала на сцені Стренду, виконуючи численні ролі одного й того ж загального типу. 1859 року для неї поставили благодійну виставу«Strand». The Era. 3 July 1859. p. 11..
Театр принца Уельського (1865—1880)
У квітні 1865 року у партнерстві з Генрі Байроном, почала керувати Театром принца Уельського.
Протягом двох сезонів до шлюбу вона самостійно керувала театром. Вона залучила провідного актора Сквайра Бенкрофта, з яким познайомилася незадовго до цього в Ліверпулі й одружилася в грудні 1867 року. Її син Чарльз Едвард Вілтон (нар. 1863) змінив своє прізвище на Бенкрофт після шлюбу своєї матері. Їхніми синами були Джордж Луїза Плейделл Бенкрофт (нар. 1869) й Артур Гамільтон Бенкрофт (нар. і помер 1870).
Театр принц Уельський швидко став знаним завдяки серії успішних комедій Т. В. Робертсона, а саме: «Суспільство» (1865), «Наші» (1866), «Каста» (1867), «П'єса» (1868), «Школа» (1869) та «Член парламенту» (1870).
Бенкрофт регулярно виконувала головні жіночі ролі в цих п'єсах, а її чоловік грав головну чоловічу. Вважається, що Робертсон і Бенкрофти започаткували нову форму драматургії, знану як «комедія у вітальні» або «драма чашки та блюдця», в якій актори грають природну поведінку на сцені, як-от п'ють чай або читають книгиStedman, p. 87.
Бенкрофти надали Робертсону безпрецедентний рівень режисерського контролю над п'єсами, що стало ключовим кроком до надання влади, яку режисери мають у театрі сьогодні.
Бенкрофти також зробили модною «сцену-коробку», яку Люсія Елізабет Вестріс вперше використала в Олімпійському театрі у 1830-х роках — це були кімнати на сцені, мебльовані диванами, шторами, стільцями та килимами на підлозі. Вони також надавали своїм акторам зарплатню та костюми. Крім того, Бенкрофти перепроєктували свій театр, щоб задовольнити потреби більш заможної аудиторії: «Дешеві лавки біля сцени, де раніше сиділи найгаласливіші глядачі, замінили зручними м'якими сидіннями, у проходах постелили килими, а pit перейменували на stalls (партер)».
Інші п'єси, які Бенкрофти поставили в Театрі принца Уельського, були «Приручені коти» (1868), «Школа скандалів» (1874), «Кохані» (1874), «Вікарій» (1877) та «Дипломатія» (1878, адаптація «Дори» Віктор'єна Сарду). Бенкрофти також представили у своєму театрі низку видатних акторів, серед яких Джон Гаре, Чарлз Коглан, Вільям Гантер Кендал й Еллен Террі. 1879 року повторила свою улюблену роль, Нен, у виставі Джона Болдуїна Бакстона «Ні на що не гожа» у змішаній програмі разом із «Коханими» Вільяма Швенка Ґілберта, в якій вона зіграла Дженні Норткотт.
Пізніші роки 1879 року Бенкрофти переїхали до театру Геймаркет, відремонтували театр і, як вважається, 1880 року вперше запровадили електричне освітлення на англійській сцені. Продовжували успішно ставити сучасні комедії. 20 липня 1885 року залишили роботу, заробивши значний статок на театральних постановках«Sir and Lady Bancroft». Evening Standard. London. 21 July 1885. p. 5..
Після цього Бенкрофт рідко з'являлася на сцені. 1895 року її старший син, капітан Чарльз Бенкрофт, одружився з Маргарет Грімстон, дочкою дами Мадж Кендал та Вільяма Гантера Кендала. Пізніше шлюб анулювали.
Книги Авторка роману «The Shadow of Neeme». Співпрацювала зі своїм чоловіком у написанні двох томів спогадів «Mr. and Mrs. Bancroft On and Off the Stage, Written by Themselves» (Лондон, 1888) та «The Bancrofts: Recollections of Sixty Years» (Dutton and Co..: Лондон, 1909).
Записи У червні 1903 року записала три 10-дюймові диски для Gramophone Company.
1236 Drinking the waters. 1237 The Deutscher's baby. 1238 (a) A boy's philosophy; (b) Love.
Примітки
Джерела
The Bancrofts: Recollections of Sixty Years (Dutton and Co.: London, 1909) (Online summary here.)
Посилання