Ізабель Емілі Джей (; , Лондон — , Монте-Карло) — англійська оперна співачка й акторка, знана своїми виступами в сопранових ролях в савойських операх з оперною компанією D'Oyly Carte та в едвардіанських музичних комедіях. Сфотографувалася для понад 400 різних листівок, які у той час мали популярність.

Після навчання в Королівській музичній академії 1897 року приєдналася до оперної компанії D'Oyly Carte, де одразу почала виконувати головні партії, з 1899 року стала провідним сопрано компанії: вона виконувала провідні ролі в комічних операх, зокрема «Троянда Персії», «Пірати Пензанса», «Терпіння», «Смарагдовий острів» й «Йоланта». 1902 року одружилася й покинула компанію. 1903 року повернулася на сцену Вест-Енду та протягом наступних років зіграла головні ролі в одинадцяти мюзиклах, зокрема «Сільська дівчина», «Сінгалі», «Вероніка», «Біла хризантема», «Дівчина за прилавком», «Міс Гук Голландська», «Король Кадонії» та «Балканська принцеса». 1911 року остаточно залишила сцену.

Життя та кар'єра

Ранні роки та початок кар'єри Народилася в Лондоні. Була наймолодшою дитиною в родині страхового офіцера Джона Вімберна Джея та його дружини Ізабель Клари (Вікс). Також є правнучкою Джона Джорджа Генрі Джея (1770—1849), музиканта та композитора, пов'язаного з Королівською академією музики. Почала співати публічно у дванадцять років. 1895 року вступила до Королівської академії музики, де вивчала гру на фортепіано та вокал. 1897 року стала першою лавреаткою золотої медалі Гілберта Р. Бетжеманна за оперний спів. Ще навчаючись в академії, привернула увагу Гелен КартеCannon, John. «Isabel Jay», Gilbert and Sullivan News, The Gilbert and Sullivan Society (London), Vol. V, No. 10, Spring 2016, pp. 14–17.

Після закінчення академії 1897 року приєдналася до оперної компанії D'Oyly Carte з тижневим випробуванням у театрі «Савой», де виконала партію Елсі Мейнард у першій лондонській відродженій постановці «Йомен гвардії». Вона одразу ж стала головним сопрано в гастрольній трупі D'Oyly Carte, виконуючи ролі Елсі, Філліс в «Йоланті», Юм-Юм в «Мікадо», принцеси Лусілли Хлоріс в «Його Величності», а пізніше додала ролі Алін у «Чарівнику» та Мейбл у «Піратах Пензанса». Рецензент журналу «The Era» так писав про її виконання ролі Мейбл: «Яскрава, жвава акторська гра та захоплива особистість міс Ізабель Джей виправдали б багато недоліків. Але, крім того, що міс Джей підкорила всі серця своєю свіжістю та щирістю, вона подарувала нам чудове легке та майстерне виконання своєї частини партитури, а те, як вона використовувала дуже цінний голос, свідчило про міцну підготовку та гострий інтелект»Higgins, Sydney. «Isabel Jay» , The Golden Age of British Theatre (1880—1920), TheCamerinoPlayers.com, 2009, 29 August 2016.

1898 року повернулася до головної трупи D'Oyly Carte у Савої, де ненадовго зіграла Джанетту, а потім Касільду у виставі «Гондольєри», а невдовзі взяла на себе роль Позивачки у виставі «Суд присяжних», отримавши схвальний відгук у газеті «Санді таймс». На початку 1899 року створила невелику роль Алоїс у виставі «Щаслива зоря», а потім замінила Рут Вінсент протягом 21 виступу в ролі Жозефіни у виставі «HMS Pinafore», а також знову зіграла роль Позивачки.

Провідне сопрано Наприкінці 1899 року Вінсент покинула оперну трупу D'Oyly Carte, відмовившись від другорядної ролі в опері «Троянда Персії», коли її не взяли на головну роль Султани Зубейда, яку доручили Еллен Біч Яу. Спочатку отримала невелику роль Ранкового Рум'янця. Менш ніж за два тижні, коли Яу звільнили, Джей підвищили до вимогливої головної ролі, і вона отримала схвальні відгуки на роль Султани.

Джей, яка вже була провідним сопрано трупи, зіграла Мейбл у «Піратах» (1900), знову отримавши хороші відгуки, а також головну роль у першій лондонському відродженні «Терпіння» (1901). Під час показу вона стала членом Королівської музичної академії. Створила ролі Леді Роуз Піппін у «Смарагдовому острові» (1901) та Циганки в «Іб та Маленькій Христині» (1901). Зіграла Філліс у першій лондонській постановці «Йоланти» (1901—1902). 1902 року покинула трупу і одружилася з африканським дослідником Генрі Шепердом Кавендішем, який пізніше став 6-м бароном Вотерпарк.

Кар'єра у Вест-Енді Після народження своєї першої доньки, Селії Мітчелл Андерсон (1903—1997), повернулася на сцену, взявши на себе роль Марджорі Джой у популярній постановці «Сільська дівчина». Потім отримувала одну роль за іншою у театральних постановках Вест-Енду — загалом одинадцять — протягом семи з половиною років. Першою була в популярному мюзиклу «Сінгалі» (1904, з Ратлендом Баррінгтоном та Гайденом Коффіном), в якій вона виконала роль леді Патрісії Вейн. 1905 року її запросили співати перед королем Едуардом VII та королевою Олександрою в Чатсворт-хаусі, де королева подарувала їй брошку. Вона також замінила вагітну Рут Вінсент у головній ролі в опереті «Вероніка».

Того ж року її найняв Френк Керзон, успішний антрепренер, який став її наставником. Її першою роллю з Керзоном була Сібіл Каннінгем у виставі «Біла хризантема» 1905 року в театрі «Крітеріон» (у головних ролях разом з Ратлендом Баррінгтоном та Генрі Літтоном), а потім вона почала гастролювати. На початку 1906 року розлучилася зі своїм чоловіком. Її наступною роллю була Вінні Вілловбі у виставі «Дівчина за прилавком» (1906, з Гайденом Коффіном). Протягом наступних чотирьох років регулярно брала участь у постановках Керзона у Вест-Енді, часто в Театрі принца Уельського та часто у виставі, написаній Паулем Рубенсом. Це були видовищні вистави з екзотичними декораціями, вишуканими костюмами та красивими хористками. Серед її ролей у ці роки були Олівія у виставі Лізи Леманн «Вікарій з Вейкфілда» (1906, за однойменним романом), Саллі у виставі «Міс Гук з Голландії» (1906, яка мала дуже успішні 462 вистави), Полетт у виставі «Моя мімоза» (1908), принцеса Марія у виставі «Король Кадонії» (1908), Христина у виставі «Дорога маленька Данія» (1909) та принцеса Стефанія у виставі «Балканська принцеса» (1910).

Джей та Керзон одружилися 28 липня 1910 року. Після закінчення показу «Балканської принцеси» 1911 року залишила сцену у 31 рік, а 1915 року народила другу дитину, Памелу Стефані Керзон. 1923 року, у своєму єдиному поверненні на сцену, Джей створила роль Енн Вест, з Керзон у ролі залицяльника Джеймса Гетевея та дочкою Селією у своєму сценічному дебюті в ролі Анджели Вест, у п'єсі власного авторства «Неминуче». П'єса гастролювала в Гастінгсі, Істборні, Літлгемптоні та Брайтоні, а потім відбулася коротка прем'єра в театрі Сент-ДжеймсCannon, John. «Isabel Jay», Gilbert and Sullivan News, The Gilbert and Sullivan Society (London), Vol. V, No. 10, Spring 2016, pp. 14–17. За час її кар'єри вийшли друком понад як 400 різних листівок із зображенням Джей.

Рання смерть Здоров'я Джей почало гіршати через наслідки скарлатини, яку вона перенесла в дитинстві. Вона померла у 47 років у Монте-Карло, перебуваючи на круїзі зі своїм чоловіком. На знак визнання її досягнень Королівська музична академія за два роки заснувала Меморіальну премію Ізабель Джей.

Записи У 1900—1906 роках зробила 19 записів, переважно творів зі своїх ранніх музичних комедій. 1900 року також записала «Poor Wand'ring One» з «Піратів» та ще двічі 1904 року. Один з останніх записів можна почути на платівці Pearl «The Art of the Savoyard».

Примітки

Література

Cannon, John. «Old Favourites: Isabel Jay» in The Savoyard, the magazine of the D'Oyly Carte Opera Trust, Vol. XVII No.1, May 1978. Introduction by Martyn Green. (and four supplements published in 1966, 1971, 1976, and 1983)

Посилання