Шевченко Микола Сергійович («Шева») (17 лютого 1993 — 27 грудня 2025) — капітан Збройних сил України, командир батальйону, учасник російсько-української війни.
Життєпис Народився 17 лютого 1993 року в місті Кривий Ріг. Навчався в Криворізькому центрально-міському ліцї. Після здобуття середньої освіти вступив до Університету митної справи та фінансів. Жив та працював у Дніпрі.
Микола Шевченко назавжди залишиться у пам’яті рідних, побратимів і всіх, хто мав честь його знати, як справжній Герой України, мужній воїн і людина великого серця.
«Він був Героєм. Справжнім побратимом. Такі люди потрібні нам, щоб боронити Україну. Він був надзвичайно ерудованою, високоінтелектуальною людиною. Пів року навчався у США, здобувши право на це завдяки перемозі в конкурсі. Був добровольцем, як і більшість з нас», — згадує побратим Миколи з позивним «Доцент».
Для своїх побратимів він був не просто командиром, а взірцем честі, мужності та відданості.
«Він був справжнім офіцером. Таких офіцерів катастрофічно мало. Це людина з великої літери. Для мене він був родиною», — говорить побратим Дмитро.
За роки служби Микола пройшов через найгарячіші ділянки фронту — Куп’янськ, Бахмут та інші напрямки, де щодня вирішувалася доля України. Він ніколи не шукав легких шляхів і завжди був там, де найважче.
У мирному житті Микола активно підтримував військовослужбовців та ветеранів АТО, займався волонтерською діяльністю та громадськими ініціативами. Був випускником Університету митної справи та фінансів. Вирізнявся цілеспрямованістю, відповідальністю та невтомним прагненням до знань і саморозвитку. Це була людина, на яку завжди можна було покластися, людина слова і честі.
Він безмежно любив свою родину, пишався нею і завжди знаходив сили підтримати тих, хто був поруч. Для багатьох став опорою, прикладом справжньої людяності та сили духу.
«Найголовніша його риса — завжди бути першим для своєї країни. Що б не трапилося, він простягав руку допомоги. Був добрим, чуйним, люблячим сином і справжнім патріотом. Для мене він завжди залишався опорою. Навіть на війні ніколи не говорив, що йому важко. Я народила дитину, яку любить світ. Він був справжнім українцем, справжнім воїном. Я ним пишаюся», — зі сльозами говорить матір Миколи.
З перших днів повномасштабного вторгнення Микола без вагань став до лав Збройних Сил України. Свій бойовий шлях розпочав у 98-му батальйоні «Азов». Завдяки професіоналізму, лідерським якостям та безмежній відданості справі пройшов шлях від солдата до командира батальйону 111-ї бригади. Навчався за кордоном, постійно вдосконалюючи свої знання та навички.
За свій внесок у розвиток держави був нагороджений Премією Верховної Ради України за внесок молоді у розвиток парламентаризму та місцевого самоврядування у 2025 році.
Свій останній бій Микола Шевченко прийняв 27 грудня 2025 року на Донецькому напрямку. Того дня Україна втратила відважного захисника, а рідні та близькі — люблячого сина, друга, побратима та справжнього патріота.
Його життя стало прикладом безмежної любові до Батьківщини, мужності та самопожертви. Його подвиг назавжди залишиться в історії України, а пам’ять про нього житиме у серцях поколінь.
Нагороди та вшанування
Нагороджений медаллю заслуги перед містом Кривий Ріг Медаль "Незламним героям російсько-української війни" Медаль "Зірка пошани"
Джерела