Емма Перрі Карр (23 липня 1880 — 7 січня 1972) американська спектроскопістка та викладачка хімії. Її дослідження ненасичених вуглеводнів і абсорбційної спектроскопії принесли їй першу в історії медаль Френсіса П. Ґарвана (нині — медаль Ґарвана—Оліна), присуджену Американським хімічним товариством у 1937 році.

Раннє життя та освіта Народилася в Голмсвіллі, штат Огайо, була третьою дитиною в родині Едмунда та Анни Карр. Її батько, і дід були сільськими лікарями, які активно підтримували освіту. Середню освіту вона здобула в місті Кошоктоні, штат Огайо.

У 1898—1899 роках вона навчалася в Університеті штату Огайо. З 1900 по 1902 рік відвідувала коледж Маунт-Голіок, після чого працювала там асистенткою на кафедрі хімії, доки не вступила до Чиказького університету для завершального року навчання з фізичної хімії.. Ступінь бакалаврки наук вона отримала в Чиказькому університеті у 1905 році Протягом двох років викладала в коледжі Маунт-Голіок, а згодом повернулася до Чиказького університету для навчання в аспірантурі, де у 1910 році здобула ступінь докторки філософії.

Кар'єра Після здобуття докторського ступеня вона розпочала викладацьку діяльність з хімії в коледжі Маунт-Голіок і вже у 1913 році очолила кафедру хімії.

Їй вдалося створити повноцінну науково-дослідну програму з вивчення ультрафіолетових спектрів вуглеводнів, у межах якої вона встановила зв'язок між частотами поглинання та зміною ентальпії під час згоряння відповідних сполук. Вона також брала участь у роботі над International Critical Tables Міжнародної ради з досліджень, співпрацюючи з професором Віктором Анрі з Цюрихського університету.

Карр була однією з провідних у світі дослідниць у застосуванні ультрафіолетових спектрів органічних молекул для вивчення їхньої електронної структури. Вона очолювала одну з найперших колективних наукових груп, до складу яких входили викладачі, аспірантки й аспіранти, а також студентки й студенти бакалаврського рівня.

У 1937 році Карр стала першою лауреаткою золотої медалі Френсіса П. Ґарвана Американського хімічного товариства, заснованої «для відзначення видатного внеску хімікинь у розвиток хімії». Навесні 1957 року вона також отримала премію Джеймса Флека Норріса за видатні досягнення у викладанні хімії Північно-Східного відділення Американського хімічного товариства (спільно з колегою Мері Лурою Шеррілл)..

У 1946 році вона вийшла на пенсію. Коли стан її здоров'я почав погіршуватися, її влаштували до пансіону для догляду в Еванстоні, штат Іллінойс, ближче до племінника Джеймса Карра та інших членів родини. Померла від серцевої недостатності 7 січня 1972 року.

Спадщина Значну частину свого часу Карр присвятила створенню «можливо, найкращої в країні програми з хімії для студентів бакалаврського рівня» у своєму рідному навчальному закладі. Очолювана нею колективна науково-дослідна група, до складу якої входили викладачі, аспірантки й аспіранти та студентки й студенти, була однією з найперших у своєму роді.

У 1955 році хімічний корпус коледжу Маунт-Голіок було названо на її честь. Лабораторію Карр повторно відкрили восени 2002 року після реконструкції та відбудови відповідно до критеріїв екологічного будівництва LEED (Leadership in Energy and Environmental Design).

Посилання