Сесіль Андре Поле Девітт-Моретт (; 21 грудня 1922 – 8 травня 2017) — французька математикиня та фізикиня. Вона заснувала Школу фізики Ле-Уш у Французьких Альпах. За ці досягнення та свої публікації вона була нагороджена медаллю Американського товариства Ордена Почесного легіону (2007) за визначні здобутки.Department of Physics News , University of Texas at Austin; accessed 18 June 2015. Серед учасників літньої школи було понад двадцять студентів, які згодом стали лауреатами Нобелівської премії, зокрема П'єр-Жиль де Женн, Жорж Харпак та Клод Коен-Таннуджі, які відзначають, що школа сприяла їхньому успіху.Cécile DeWitt-Morette profile, seniorwomen.com; accessed 18 June 2015.

Життєпис Сесіль Моретт народилася в 1922 році та виросла в Нормандії, де в 1943 році отримала ступінь ліценціата наук у Канському університеті.

Попри початковий намір стати хірургинею, вона здобула освіту в галузі математики, фізики та хімії через обмежені можливості для вступу до медичної школи у Франції під час Другої світової війни.

Після отримання ступеня бакалавра Моретт вступила до Паризького університету. Вона там навчалася, коли її мати, сестра та бабуся загинули під час бомбардування Кана союзниками для підтримки висадки в день «Д». У 1944 році, все ще працюючи над докторським ступенем у Паризькому університеті, Моретт влаштувалася на роботу в Національний центр наукових досліджень, який тоді керував Фредеріком Жоліо-Кюрі. З 1946 по 1947 рік вона працювала науковицею у Дублінському інституті перспективних досліджень. У 1947 році вона захистила докторську дисертацію («Про виробництво мезонів у зіткненнях між нуклеонами»).List of publications, University of Texas, accessed 2015-04-19

У 1948 році її запросив до Інституту перспективних досліджень (IAS) у Принстоні, штат Нью-Джерсі, Роберт Оппенгеймер, який нещодавно став директором інституту. Перебуваючи там, вона зацікавилася методом траєкторних інтегралів Річарда Фейнмана для обчислень у квантовій механіці та працювала над тим, щоб зробити цей підхід суворим, що зрештою призвело до широкого застосування діаграм Фейнмана та базової математики. Під час навчання в IAS вона також познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком та науковим співробітником, американським фізиком Брайсом Девіттом; пара одружилася в 1951 році та мала чотирьох дітей.

Щоб відродити французькі дослідження в галузі математики та фізики після війни, Девітт-Моретт заснувала літню школу під назвою "Школа фізики Ле-Уш " у Альпійському Ле-Уші у 1951 році. Вона розповідала історії про те, як отримала фінансування, обманом проникнувши до кабінету міністра, а потім переконала своїх колег-чоловіків підтримати ідею, вдаючи, що ідея належить їм.

Моретт очолювала цю школу протягом наступних 22 років. Заклад може пишатися тим, що двадцятеро його колишніх студентів, студенток, лекторів та лекторок згодом стали нобелівськими лауреатами та лауреатками. Французький математик Ален Конн, який є кавалером медалі Філдса, відзначив, що саме літня школа визначила його кар'єру в математиці. Нобелівські лауреати П'єр-Жиль де Жен, Жорж Харпак та Клод Коен-Таннуджі також вказували на роль школи у своєму успіху. У 1958 році НАТО профінансувало створення низки центрів поглибленого вивчення, заснованих за зразком літньої школи Моретт. У 1987 році Сесіль Девітт-Моретт взяла участь у семінарі з квантової гравітації в Москві разом зі своїм чоловіком.Alexei B. Gaina, Some forgotten relativists,15th Marcel Grossmann Meeting, Rome 2018

Брайс Девітт помер у 2004 році від раку. У 2007 році в Нью-Йорку Девітт-Моретт була нагороджена медаллю Американського товариства Ордена Почесного легіону за визначні здобутки. На той час вона була почесною професоркою фізики (на іменній посаді Джейн та Роланда Блумбергів) у Техаському університеті в Остіні.

Робота У 1951 році вона самостійно розробила формулу для обчислення інтегралів по траєкторіях. Зараз вона відома як формула Ван Флека-Паулі-Моретта, названа на честь Джона Гасбрука (ван Флека), Вольфганга Паулі та її.

У 1953 році Агнью Гантер Бансон, опікун неординарного Фонду досліджень гравітації, звернувся до Брайса Девітта з пропозицією профінансувати інститут із вивчення гравітації. Сторони узгодили назву «Інститут фізики поля», і в 1956 році він був заснований при Університеті Північної Кароліни в Чапел-Гілл під керівництвом Брайса та Моретт. Вона працювала викладачкою на факультеті з 1956 по 1971 рік, але отримала пропозицію посади в Техаському університеті в Остіні після того, як Університет Північної Кароліни не надав їй підвищення, попри її значний внесок у фізику та роботу факультету. У січні 1972 року подружжя Девіттів залишило університет разом зі своїми студентами та студентками.

У 1958 році Сесіль Девітт-Моретт запросила Леона Мотчена відвідати Інститут перспективних досліджень у США, що надихнуло Леона Мотчена на створення інституту, присвяченого фундаментальним дослідженням у трьох галузях: математиці, теоретичній фізиці та методології гуманітарних наук, на основі якого він пізніше створив Інститут вищих наукових досліджень.

Експедиція для перевірки загальної теорії відносності У 1972 році Моретт та її чоловік очолювали експедицію до Мавританії, щоб підтвердити, що світло відхиляється відповідно до теорії загальної відносності, аби вдосконалити експеримент Артура Еддінгтона 1919 року. Ці вимірювання були проведені під час сонячного затемнення там. Порівняння знімків із тими, що були зроблені шість місяців потому, підтвердило, що, відповідно до теорії, світло дійсно заломлюється, проходячи повз масивні об'єкти.Archives of American Mathematics Spotlight: The Bryce S. DeWitt Papers, Kristy Sorensen, accessed March 2010 Моретт та її чоловік приєдналися до викладацького складу Техаського університету в 1972 році. Вона почала більше працювати у фізиці, ніж у математиці, і стала професором у 1985 році.

Нагороди та почесні відзнаки У 2007 році професор Сесіль Девітт-Моретт була нагороджена медаллю Американського товариства Французького Ордену Почесного легіону 2007 року за видатні досягнення в Нью-Йорку. Тоді вона була почесним професором-емеритом фізики в Техаському університеті в Остіні, удостоєним сторіччя імені Джейн та Роланда Блумберг.

Вибрані твори

Атомна енергія, de Gigord, Paris (1946) Поперечні перерізи для отримання штучних мезонів, К. Моретт та Г. В. Пенг, Nature 160 (1947) 59-60 Елементарні частинки, Hermann, Париж (1951) Чорні діри (Сесіль ДеВітт-Моретт, Брайс Селігман ДеВітт, 1973) (Спільно з І. Шоке-Брюа та М. Діллард-Блейком) Аналіз, многовиди та фізика, (1977) ІТ для розумних бабусь, (1987) (Спільно з І. Шоке-Брюа) Аналіз, многовиди та фізика. Частина II. (1989) Квантова теорія поля: перспектива та перспектива (1999) (Сесіль ДеВітт-Моретт, Жан-Бернар Зубер, ред.) (Спільно з П. Картьє) Функціональна інтеграція, дія та симетрії (2006)

Примітки

Посилання

Інтерв'ю: Сесіль ДеВітт-Моретт, seniorwomen.com; дата звернення: 14 липня 2015 року. Розшифровка інтерв'ю з Брайсом ДеВіттом та Сесіль ДеВітт-Моретт з усної історії від 28 лютого 1995 року, Американський інститут фізики, Бібліотека та архів Нільса Бора «Від воєнного спустошення до академічної дискримінації, Сесіль ДеВітт-Моретт подолала все», пам'ятний лист журналу Forbes, 20 червня 2017 року