Чорна металургія Парагваю — галузь обробної промисловості Парагваю. Розвинена слабо, займає надзвичайно незначне місце в економіці країни (на 2025 рік). Представлена двома невеличкими металургійними заводами у Вілья-Аєс (повного (проектна потужність по сталі 150 тис. т) і неповного виробничого циклу) і феросплавним заводом у Лімпіо (11 тис. т феросплавів на рік). Виробництво чавуну в країні у 2022 році склало 40 тис. т, сталі — 24 тис. т. Планується побудувати новий металургійний завод — у Бенхамін-Асеваль, за участі болівійської компанії «Лас-Лобос».
Історія Історія чорної металургії Парагваю не дуже багата на події, однак має свої цікаві і важливі віхи і є давнішою за історію чорної металургії більшості інших країн Південної Америки. У середині 19 століття, в 1853 році, в Парагваї став до ладу один з найперших металургійних заводів в Південній Америці («Росада»). Однак, після того як у 1869 році, через 16 років роботи, цей завод було зруйновано під час воєнних дій, в історії чорної металургії країни спостерігався довгий застій, за її розвитком країна відстала від багатьох інших країн континенту. Цьому відставанню в значній мірі сприяла відсутність власної сировинної і паливної бази. Новий етап в історії галузі починається наприкінці 1960-х років у зв'язку з будівництвом і початком роботи першого в країні сучасного прокатного заводу (виробничою потужністю лише 10 тис. т на рік). Протягом 1960-х — 1970-х років економіка Парагваю була малорозвинутою, в економіці домінувало сільське господарство і країна була імпортером чорних металів. Важливим етапом у розвитку галузі стало будівництво у 1979—1986 роках першого в країні сучасного металургійного заводу повного виробничого циклу у Вілья-Аєс, однак він часто працював не на повну потужність і не міг задовольнити зростаючі потреби країни у металі. У 1980-х — 1990-х роках імпорт чорних металів до країни зростав. У 21 столітті галузь зазнала подальшого розвитку, з'явилися нові підприємства — 1 мінізавод, 1 феросплавний завод, також з'являються пропозиції щодо будівництва нових заводів.
Чавуноливарний і залізоробний завод «Ля-Росада» У 1850 році біля Ібікуі розпочато будівництво металургійного заводу «Росада» (), що використовувався у воєнних цілях. Це був перший завод такого рівня в Парагваї і один з найперших в усій Латинській Америці.
Будівництво було доручено такому собі Генрі Годвіну, британському інженеру. Його асистентами в цій роботі були німецькі майстри. Годвін керував будівництвом заводу 2 роки, після нього був найнятий такий собі Огюст Лілієдат (Auguste Liliedat), чия національність не зовсім з'ясована — одні називають його шведом, інші — французом. Його головним завданням було якомога швидше знайти інших майстрів і залучити їх до будівництва заводу. Серед найнятих ним майстрів були французи, прус (можливо поляк) і англієць. Окрім будівництва заводу вони мали навчити парагвайських майстрів і робітників роботі на цьому заводі. Перший чавунний виливок на заводі було відлито у березні 1854 року. Jan M. G. Kleinpenning. Paraguay, 1515—1870. A Thematic Geography of Its Development. Volume 2. 2023. p. 1310. Завод виготовляв найрізноманітніші вироби, в тому числі гармати. У 1869 році під час Війни Троїстого союзу завод було зруйновано. У 1970-х роках його реконструйовано на оригінальному місці, у одній з будівель облаштовано музей заводу.
20 століття
Стан економіки у 1960-х-1970-х роках У 1960-х — 1970-х роках Парагвай все ще залишався слаборозвинутою аграрною країною, основою його економіки було сільське господарство. Парагвай. // Minerals yearbook: Area reports: international. Year 1972, Volume 3, 1972. p. 951. Протягом 1960-х — 1970-х років, за відсутності власної чорної металургії, Парагвай був імпортером сталевих виробів. Так, на початку 1960-х років (1962—1963), Парагвай імпортував сталевих виробів близько 8 тис. т: сортового і листового прокату 3 тис. т, бляхи і виробів з неї — 1,9 — 5 тис. т, труб і фітінгів — 400 т, дроту — до 2 тис. т. Імпорт чорних металів надходив в той час з Бельгії, Німеччини, Аргентини, США, Канади та інших країн. Minerals yearbook: Area reports: international. Year 1964, Volume IV 1966. p. 313. Надалі імпорт лише збільшувався. Наприкінці 1960-х років (1968—1969) Парагвай імпортував вже 19 — 23 тис. т чорних металів на рік. На імпорт сталі Парагвай в той час щороку витрачав близько 3-3,5 млн доларів США. Minerals yearbook: Area reports: international. Year 1967, Volume IV, 1969. p. 927. Навіть у 1980-х роках, коли промисловість країни зазнала певного розвитку, сільське господарство і лісництво залишалися головними галузями в економіці країни.Minerals yearbook: Area reports: international. Year 1985, Volume 3, 1985. р. 1117.
Прокатний завод ICIERSA У 1968 році почали з'являтися перші пропозиції щодо будівництва в Парагваї прокатного заводу. Minerals yearbook: Area reports: international. Year 1968, Volume IV, 1970. pp. 865, 866. Було створено компанію «Industrial, Comercial, Importadora, Exportadora S. A.» (ICIERSA), яка на початку 1969 року мала почати виробництво кругляка і супутніх товарів. Minerals Yearbook. p. 876]. З метою підтримки цієї галузі імпорт сталевого прокату і похідних товарів було тимчасово призупинено. Завод, привезений з Німеччини, мав вартість 600 000 доларів і мав проектну потужність 10 тис. т сталі на рік. Сировинні матеріали надходили на завод з Бельгії і Югославії. 1969 року завод розпочав виробництво з довізних сировинних матеріалів. Minerals Yearbook: Area reports: international. Year 1969, Volume 4, 1969. p. 846. Імпорт прокату тоді впав у 2 рази — до 11 тис. т, однак незабаром, вже у 1971 році становив 16,9 тис. т. У 1970-х роках імпорт чорних металів (у різних формах) становив біля 21 тис. т на рік. Minerals yearbook: Area reports: international 1977 Year 1977, Volume 3 1977 p. 1231.
Дослідження покладів залізних руд У 1975 році гадалося, що в Парагваї є поклади залізних і марганцевих руд, однак труднощі з транспортуванням робили їхню розробку економічно неефективною. Minerals yearbook: Area reports: international. Year 1975, Volume 3, 1975. pp. 1278 — 1279.
Металургійний завод у Вілья-Аєс 1975 року створено компанію «Aceros del Paraguay S. A.» (Asepar). У 1979 році уряд підписав угоду з бразильськими компаніями «Siderurgica Coferraz S. A.» і «Tecnica Nacional de Engenharia» (Tenenge) щодо будівництва першого в Парагваї заводу повного виробничого циклу у Вілья-Аєс, на березі річки Парагвай, за 20 км від столиці країни, міста Асунсьйон. Основним власником заводу стала компанія «Aseros de Paraguay», що складалася з державної «Siderurgia Paraguaya» — 60 % та бразильських Coferraz — 39 % і Tenenge — 1 %, остання з яких відповідала за будівництво. Очікувана вартість заводу була 81 млн доларів, потужність першої черги — 100 тис. т неплаского прокату на рік. Рудні матеріали планувалося довозити річкою Парана з бразильського родовища Урукум (), що біля Корумба. Паливо — деревне вугілля — мало бути місцевого виробництва. За планом завод мав стати до ладу у 1982 році, Minerals yearbook: Area reports: international. Year 1978-79, Volume 3, 1978—1979. p. 1236. однак будівництво тривало до 1986 року.
З 1980 року 39 % акцій — у бразильського консорціуму Empresa Brasiliena F. L. M.Роботи з будівництва заводу були зупинені, коли одна з бразильських компаній, що брали участь у проекті, оголосила про ліквідацію, але нова позика має дозволити продовжити роботу. Quarterly Economic Review of Uruguay, Paraguay, 1983. p. 20.
У 2-й половині 1986 року бразильська металургійна компанія «Белго-Мінейра» (), що входила до групи ARBED, мала допомогти у введені в експлуатацію доменної печі № 1. Компанія також, за домовленостями, мала підготувати парагвайських спеціалістів на своєму заводі у Жуан-Монлеваді і на заводі у Вілья-Аєс. Устаткування для доменної печі постачала люксембурзько-бразильська компанія Paul Wurth do Brasil S. A.. Завод мав розпочати роботу у 1984 році, однак через уповільнення будівельних робот, був готовий тільки у 1986 році. Завод мав 2 деревинновугільних доменних печі потужністю 87,5 тис. т на рік кожна, 2-а 15-титонних кисневих конвертори потужністю 180 тис. т на рік, 2 МБЛЗ 240 тис. т заготовки, прокатний цех потужністю 150 тис. т на рік сортового квадратного і круглого прокату. Minerals yearbook: Area reports: international. Year 1985, Volume 3, 1985. 1118.
У 1986 році будівництво заводу було завершено. У липні став до ладу прокатний цех, що випускав кругляк, арматуру, куток і інші профілі. Доменні печі мали працювати на імпортному деревному вугіллі і залізній руді з Бразилії. Мали бути задуті у листопаді 1986 року. 80 % для внутрішнього ринку, решта — для експорту. Спроектований і побудований за допомоги бразильських компаній. Друга черга могла довести потужність до 400 тис. т сталі на рік. Імпорт металопрокату в 1986 році становив 31 тис. т, переважно кругляк, труби і інший прокат переважно з Бразилії і Аргентини. Minerals yearbook: Area reports: international. p. 1126. Minerals yearbook: Area reports: international. Year 1987, Volume 3, 1987. p. 1147.
Вартість заводу становила 290 млн доларів. В перші роки роботи через дефіцит сировини завод працював лише на 10 % від проектної потужності. В той час велися переговори з Болівією щодо постачання руди з родовища Мутун, що біля кордону з Парагваєм, яку можна було б перевозити баржами по річці Парагвай. Minerals yearbook. Year 1988, Volume 3, 1988. p. 1117. В подальшому сировина і паливо імпортувалися з Бразилії.
У жовтні державна сталеливарна компанія Acepar закрила сталеливарний завод у Вілья-Аєс після того, як китайська компанія Henan Complant Mechanical & Electrical Equipment group Co., Ltd., яка була компанією, що орендувала завод, не виконала своїх договірних зобов'язань. Протягом року ACEPAR продовжувала шукати інвесторів для оренди заводу, що вимагало інвестицій у розмірі щонайменше 20 мільйонів доларів США для виведення заводу на повну робочу потужність близько 50 000 т сталі на рік.
Другий завод у Вілья-Аєс
У 2018 році у місті Вілья-Аєс став до ладу металургійний завод неповного виробничого циклу фірми VEMARCORP S.A.
Спроба будівництва заводу у Лімпіо У 2015 році мексиканська PMP Group і індійська Preet Machines Limited збиралися відкрити у 2016 році мікрометалургійний завод у Лімпіо продуктивністю 150 тис. т арматури і круглого прокату.
Феросплавний завод у Лімпіо У 1990-х роках Taiwan China Steel Co. планувала побудувати завод з виробництва феросплавів у Парагваї. Однак, феросплавний завод в Парагваї було побудовано значно пізніше норвезькою фірмою «Елкем».
2018 у Лімпіо відкрито перший в країні феросплавний завод з виробництва феросиліцію. Побудований норвезькою фірмою «Елкем». На 100 % працює на біовуглеці. Завод було перевезено з Тронхейма у Норвегії. Там завод було демонтовано у 2012 році, 2014 року розпочалося будівництво і 2018 року став до ладу.
Завод у Бенхамін-Асеваль У 2024 році було заявлено, що болівійська компанія «Лас-Ломас» («Las Lomas») побудує металургійний завод в Парагваї у місті Бенхамін-Асеваль (департамент Пресіденте-Аєс), виробничою потужністю 90 тис. т круглого прокату на рік. Основним споживачем продукції заводу має стати місцева будівельна промисловість.
Сировинна база Залізна руда імпортується з Бразилії. Паливом для чорної металургії є деревне вугілля, що його випалюють з місцевої деревини. C. A. Luengo. Development of a charcoal industry for steel making in Paraguay in Biomass for Energy and Industry: Policy, environment, production, and harvesting. Elsevier Applied Science, 1990. У 1980-х роках деревне вугілля імпортувалося.
Статистичні дані