Ірина Володимирівна Вешта́к-Остроме́нська ( 10 вересня 1956, Абакан) — українська художниця і скульптор; член Спілки радянських художників України з 1987 рокуВештак-Остроменська Ірина Володимирівна / Довідник членів Національної спілки художників України. Київ. 2003. С. 135.. Дружина Володимира, мати Катерини Вештаків.

Життєпис Народилася 10 вересня 1956 року в місті Абакані (нині Російська Федерація). 1976 року закінчила Київський художньо-промисловий технікум; 1983 року — Київський державний художній інститут, де опановувала мистецтво в майстерні книжкової графікиІрина Вештак-Остроменська «Київ. Сьогодення. Акварель» / Дирекція виставок Національної спілки художників України. у Василя Чебаника та Андрія Чебикіна.

З 2000 року — директор галереї «Майстерня». Була науковим куратором проєкту «Єврографіка». Мешкає в Києві, в будинку на бульварі Івана Котляревського, № 7.

Творчість Працює в галузях плакатної і книжкової графіки, станкового живопису, скульптури малих форм (використовує в основному бронзу та керамікуВештак-Остроменська Ірина / Центр сучасного мистецтва «Білий світ».). Серед робіт: плакати — «Народ, який забуває минуле, не має майбутнього» (1988), «Welcome to Kiev» (1989, у співавторстві), «Після нас не буде навіть потопу» (1990); серії — «Київські церкви» (акварель, 1990—2000), «Ми їх не бачимо, але вони поряд із нами» (1997), «Сюрприз» (2003); проєкт «Чорна та білі смуги» (2003); скульптура — «Арлекін» (2009, бронза, мармур), «Осяяна натхненням» (2009, бронза, мармур), «Яблунева сутність» (2018, кераміка, полива), «Яблуневий вінок» (2018, кераміка, полива), «Перевтілення» (2019, кераміка, високий обпал), «Античний дотик» (2020, шамот, порцеляна, золото, високотемпературний випал), «Primavera» (2020, шамот, порцеляна, кольорові ангоби, високотемпературний випал). З 1983 року бере участь у республіканських та міжнародних мистецьких виставках. Персональні виставки відбулися у Любліні у 1991 році, Києві у 1992—1993, 2015—2022, 2024 роках, Новарі у 2022 році та Мілані у 2023 році.

Відзнаки Гран-Прі та Перша премія на бієнале київського плаката (1995); Третя премія Всеукраїнського трієнале «Графіка–1997»; Перша премія Всеукраїнського трієнале «Графіка–2003»; Почесна відзнака «За заслуги перед польською культурою» (2004); Премія Нарбута (2014, 2019); Премія імені Катерини Білокур (2016); Перша премія Всеукраїнського трієнале Графіка-2021».

Примітки

Література