Барбара Вінеке (англійською Barbara Wienecke, народилася в Намібії) — старша наукова співробітниця Австралійського антарктичного відділу (Australian Antarctic Division). Вона є екологинею морських птахів, яка застосовує супутникове спостереження для дослідження динаміки та екології популяцій морських птахів. Вінеке відіграла ключову роль у підвищенні якості розроблення та нагляді за впровадженням низки планів управління особливо охоронюваними районами Антарктики, зокрема для зон концентрації дикої природи у Східній Антарктиді.
Раннє життя та освіта Барбара Вінеке народилася в Намібії, однак середню освіту здобула в Німеччині. Після подорожей і проживання в кількох країнах, зокрема в Ізраїлі та Нідерландах, вона переїхала до Австралії з метою здобуття вищої освіти. Здобула ступінь бакалавра наук в Університеті Мердока, де захистила дипломну роботу з відзнакою, присвячену дослідженню пінгвінів острова Пінгвін у Західній Австралії. Це дослідження стало основою для подальшої наукової роботи, що завершилася здобуттям ступеня доктора філософії в Університеті Мердока в Перті 1993 року.
Кар'єра та вплив З 1993 року Вінеке працює екологинею морських птахів в Австралійському антарктичному відділі. Вона займається вивченням пінгвінів та інших морських птахів понад двадцять п’ять років і взяла участь у більш ніж п’ятнадцяти експедиціях до Антарктиди та субантарктичних островів. Її першою антарктичною експедицією стала зимівля на австралійській антарктичній станції Моусон 1994 року. Під час цієї чотирнадцятимісячної місії вона працювала екологинею морських птахів і здійснювала польову програму дослідження імператорських пінгвінів на льодовиках Остер і Тейлор.
Основними науковими інтересами Вінеке є екологія кормових процесів і динаміка популяцій морських птахів. У своїх дослідженнях вона активно використовує супутникове спостереження з метою оцінки впливу діяльності людини та зміни клімату на морських птахів і їхні середовища існування. Вона також брала участь у дослідженнях, спрямованих на зменшення випадкового відлову морських птахів у комерційному ярусному рибальстві. Ці наукові напрацювання безпосередньо сприяли впровадженню природоохоронних заходів Комісією зі збереження морських живих ресурсів Антарктики (Commission for the Conservation of Antarctic Marine Living Resources, CCAMLR), що призвело до суттєвого скорочення рівня відлову в пелагічному ярусному промислі.
Окрім цього, Вінеке була провідною авторкою п’ятирічного австралійського звіту 2011 року, присвяченого стану навколишнього середовища Східної Антарктики, а також співавторкою оцінки важливих орнітологічних територій в Антарктиді, підготовленої BirdLife International. У цьому звіті було визначено антарктичні ділянки та популяції, що мають міжнародне значення для охорони природи.
Нагороди та почесні відзнаки 2013 року Барбара Вінеке була нагороджена Австралійською антарктичною медаллю за зразкові дослідження морських птахів та за внесок у вивчення впливу комерційного рибальства на популяції морських птахів.
Вибрані твори
Фретвелл, П.Т., ЛаРю, М.А., Морін, П., Куйман, Г.Л., Вінеке, Б., Реткліфф, Н., Фокс, А.Дж., Флемінг, А.Г., Портер, К. та Тратан, П.Н., 2012. Оцінка популяції імператорських пінгвінів: перше глобальне синоптичне дослідження виду з космосу. PLoS One, 7 (4), с. 33751. Robertson, G., McNeill, M., Smith, N., Wienecke, B., Candy, S. та Olivier, F., 2006. Швидкопотопні (інтегрована вага) яруси знижують смертність білогорлих буревісників (Procellaria aequinoctialis) та сажистих буревісників (Puffinus griseus) у донних ярусних промислах. Biological Conservation, 132 (4), стор. 458–471. Вінеке, Б.К. та Робертсон, Г., 1997. Кормовий простір імператорських пінгвінів Aptenodytes forsteri на шельфових водах Антарктики взимку. Серія «Прогрес морської екології», 159, с. 249–263. Констебл, А. Дж., Мельбурн-Томас, Дж., Корні, С. П., Арріго, К. Р., Барбро, К., Барнс, Д. К., Біндофф, Н. Л., Бойд, П. В., Брандт, А., Коста, Д. П. та Девідсон, А. Т. та ін. 2014. Зміна клімату та екосистеми Південного океану I: як зміни у фізичних середовищах існування безпосередньо впливають на морську біоту. Global Change Biology, 20 (10), с. 3004–3025.
Примітки