Віруси тварин — це невеликі інфекційні агенти, які не здатні розмножуватися поза живою клітиною тварини,
містять лише один вид нуклеїнової кислоти, або ДНК, або РНК.
Морфологія Віріони малі, 20–300 нм у діаметрі, і проходять через фільтри, які затримують більшість бактерій. Однак великі віріони (наприклад, коров'яча віспа, діаметр якої становить 300 нм) перевищують розмір деяких менших бактерій. Основними структурними компонентами віріона є білки та нуклеїнова кислота, але деякі віріони також мають мембранну оболонку, що містить ліпіди. Молекули білка розташовані в симетричній оболонці, яка називається капсидом, навколо ДНК або РНК. Оболонка та нуклеїнова кислота утворюють нуклеокапсид.
На електронних мікрофотографіях низької роздільної здатності віріони мають дві основні форми: сферичну та циліндричну. Дослідження кристалізованих віріонів за допомогою електронної мікроскопії високої роздільної здатності та рентгенівської дифракції показують, що «сферичні» віруси насправді мають поліедричну морфологію, тоді як «циліндричні» віріони демонструють спіральну симетрію. Найчастіше у віріонних структурах зустрічається поліедр — ікосаедр, у якому молекули білка розташовані на поверхні 20 рівносторонніх трикутників. На основі цих морфологічних особливостей віруси класифікуються як спіральні або ікосаедричні. Певні групи вірусів не виявляють жодних помітних ознак симетрії та класифікуються як складні віріони. Подальше розрізняють віріони, що містять РНК або ДНК, та віріони з відкритими або покритими оболонкою нуклеокапсидами.
Самозбирання Вірусна інфекція складається з кількох етапів: адсорбції, проникнення, утворення оболонки та затемнення, а також дозрівання та вивільнення.
Для реплікації віруси тварин спрямовують метаболізм клітини-хазяїна на синтез вірусних будівельних блоків, які потім самозбираються в нові вірусні частинки, що вивільняються в навколишнє середовище.
Примітки