Ольга Михайлівна Максимович (28 березня 1865 — ? лютого 1891) — українська вчителька, громадська діячка, учасниця українського радикального жіночого руху в Києві кінця XIX століття. Донька вченого Михайла Максимовича — першого ректора Київського університету.

Життєпис Ольга Максимович народилася в родині Михайла Максимовича та Марії Товбич. Дитинство провела на хуторі Михайлова Гора поблизу села Прохорівка (нині Черкаська область). Виховувалася в інтелектуальному середовищі, користувалася багатою бібліотекою батька.

Після смерті батька у 1873 році вихованням Ольги опікувалася мати. У 1875 році вступила до Київської Фундуклеївської жіночої гімназії. Весь цей час значну підтримку родині надавав брат матері та хрещений батько Ольги — Микола Товбич (Товбич-Михайловський), який згодом став офіційним опікуном її майнових та освітніх справ.

Після закінчення гімназії продовжила навчання на історико-філологічному відділі Київських вищих жіночих курсах.

Громадська діяльність Під час навчання в Києві Ольга Максимович увійшла до кола української прогресивної молоді. Через свою однокурсницю Ольгу Хоружинську (майбутню дружину Івана Франка) вона ознайомилася з ідеями Івана Франка. У листуванні 1888 року Франко згадував її під іменем "Максимовичка". У 1883 році Максимович стала членкинею першого українського жіночого гуртка в Києві, організованого Оленою Доброграєвою. Учасниці гуртка поділяли ідеї українського народництва та українофільства, займалися вивченням побуту селянства. На формування світогляду Ольги Максимович вплинули лекції Володимира Антоновича з історії, географії та етнографії України, а також праці Михайла Драгоманова.

Педагогічна діяльність Після завершення навчання, відповідно до настанов гуртка щодо культурно-освітньої роботи на селі, Ольга Максимович працювала вчителькою в земських школах Переяславського повіту: протягом близько півтора року — у Ковалінськаму училищі; згодом — у селі Корніївка; останнім місцем її педагогічної діяльності стало село Дем’янці. Вона викладала у земському початковому народному училищі, де зарекомендувала себе як талановитий педагог, що користувався великою повагою серед селян та учнів.

Смерть і вшанування пам’яті За наявними відомостями, причиною передчасної смерті Ольги Максимович став нещасний випадок — отруєння чадним газом.

Постать Ольги Максимович стала символом самопожертви української жінки-інтелігентки. У 1893 році поет Павло Грабовський в огляді «Дещо в справі жіночих типів» високо оцінив її внесок у народну освіту. Дослідники вважають, що саме Ользі Максимович він присвятив вірш «Трудівниця» .

Образ земської вчительки, який втілювала Ольга, знайшов відображення в українському живописі того часу. Зокрема, картини Костянтина Трутовського «Приїзд учительки» та Костянтина Пинєєва «Сільська вчителька» репрезентують той самий соціально-психологічний тип молодої курсистки, що залишає місто задля просвіти села.

Джерела

Максимович М. О. Вибрані твори / Упоряд. В. Короткий. — К.: Либідь, 2004. Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986. – Т. 49: Листи (1886–1894). – С. 15–18 (Лист до О. Ф. Хоружинської від 10 січня 1886 р.) Грабовський П. Дещо в справі жіночих типів // Зібрання творів у 3 т. — К.: Вид-во АН УРСР, 1960. — Т. 3. Пономаренко М. Дочка вченого // Вісник Золотоніщини. — 1999. — 3 квітня. Кривенко С. Культурные одиночки в деревне / С. Н. Кривенко // Рус. богатство. – 1893. – № 5. – С. 107–126; № 6. – С. 154–184. Коваленко Г. Ольга Максимович //львівський часопис "Зоря". — 1893 — №24. Сергійчук Л. Життя спалахнуло, як весняний промінь //журнал "Жінка". - 1998.-№ 7.-ст.7

Примітки