Мікродозінг психоделіків або мікродозування психоделіків — практика регулярного вживання субперцептивних доз, тобто дуже малих і нижчих за поріг виражених галюциногенних ефектів серотонінергічних психоделіків, зокрема діетиламіду лізергінової кислоти та псилоцибіну. Зазвичай під мікродозою вважають приблизно 1/20–1/10 від «рекреаційної» дози (тобто такої, що викликає помітні психоделічні ефекти). Прихильники практики часто стверджують, що спостерігається підвищення настрою, суб'єктивного благополуччя, зменшення тривоги, поліпшення когнітивних функцій, зростання креативності та продуктивності, однак наукові дані залишаються обмеженими й неоднозначними.

Використання, дослідження та ефекти Мікродозування психоделіків стало популярним як неформальна практика «самодопомоги»; ефекти, про які повідомляють користувачі переважно ґрунтуються на особистих свідченнях. Практику інколи пов'язують із намаганнями впливати на депресію, обсесивно-компульсивний розлад (ОКР), посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), зловживання психоактивними речовинами та шизофренію. Водночас огляди літератури зазначають, що якісних клінічних досліджень і переконливих доказів ефективності та безпеки наразі недостатньо.

У відкритому пілотному клінічному дослідженні 2014 року застосування псилоцибіну як доповнення до програми відмови від куріння було пов'язане з високим рівнем утримання від тютюну (близько 80 % через 6 місяців), однак через дизайн дослідження ці результати мають прелімінарний характер.

У спостережному дослідженні 2018 року, проведеному в ретритному середовищі, інгаляційний 5-MeO-DMT у більшості учасників викликав виражені «містичні переживання», інтенсивність яких була зіставною з дією високих доз псилоцибіну в контрольованих лабораторних умовах.

У рандомізованому контрольованому дослідженні мікродозування ЛСД (приблизно тричі на тиждень) було пов'язане зі статистично значущим збільшенням тривалості сну приблизно на 24 хвилини через один день після прийому мікродози, тоді як впливу на показники фаз сну, включно з REM-сном, не виявили.

У 2023 році в Україні кореляційне дослідження за участі людей з досвідом вживання психоделіків показало, що містичний досвід, індукований психоделіками, пов'язаний із вищим рівнем суб'єктивного благополуччя, зокрема через відчуття єдності, ейфорії та виходу за межі часу й особистих кордонів.

Психоделіки та їхнє мікродозування також розглядають у контексті досліджень щодо , зокрема хвороби Альцгеймера. Зокрема, вказують на потенційні протизапальні ефекти низьких доз ЛСД у доклінічних моделях та клінічних дослідженнях.

Частина авторів підкреслює роль ефектів плацебо та очікувань у суб'єктивно повідомлюваних результатах мікродозування, а також складність відокремлення фармакологічної дії від психологічних чинників. Зокрема, у дослідженнях порівнювали мікродози з та аналізували можливий внесок очікувань у сприйняття ефектів.

Для ЛСД також описують швидке формування толерантності (тахіфілаксія) за частого вживання, що теоретично може знижувати відчутність ефектів при мікродозуванні за коротких інтервалів між прийомами.

Дозування і застосування Найчастіше для мікродозування згадують ЛСД та псилоцибін (зазвичай у вигляді псилоцибіновмісних грибів). Описувані «мікродози» для ЛСД становлять приблизно 5–20 мкг, тоді як поріг помітних психоделічних ефектів часто наводять близько 20 мкг. Для псилоцибіновмісних грибів у контексті мікродозування згадують близько 0,1–0,3 г висушеного матеріалу; порогові значення суттєво варіюють залежно від виду, вмісту алкалоїдів та способу приготування.

Відповідно до описів у дослідженнях, частота прийому при мікродозуванні може коливатися від «через день» до кількох разів на тиждень, однак узгоджених клінічних протоколів наразі не існує.

Побічні ефекти Описувані небажані явища при мікродозуванні можуть включати підвищення артеріального тиску, тривожність, дискомфорт, порушення концентрації та інші суб'єктивні ефекти. Оскільки практика часто відбувається поза медичним наглядом і з неуніфікованими речовинами/дозами, оцінка ризиків є ускладненою.

Серцево-судинна токсичність Психоделіки, окрім дії через серотонінові механізми, можуть взаємодіяти з різними підтипами серотонінових рецепторів, зокрема 5-HT2A та 5-HT2B (див. HTR2A і HTR2B). Довготривале застосування потужних агоністів 5-HT2B асоціюють із ризиками , та легеневої гіпертензії (зокрема для деяких анорексиків). У літературі обговорюють теоретичні підстави для занепокоєння щодо кардіотоксичності за тривалого частого вживання деяких психоделіків, хоча ризики для рідкісних «макродоз» оцінюють як нижчі.

Деякі праці звертають увагу, що для ЛСД та інших психоделіків профіль взаємодії з 5-HT2B та сигнальними шляхами може відрізнятися від «класичних» кардіотоксичних агоністів 5-HT2B; разом із тим дані залишаються обмеженими, а оцінка ризику залежить від частоти, тривалості та індивідуальних чинників. Для опису фармакологічних параметрів у роботах використовують величини та .

Неврологічна токсичність У наукових обговореннях зазначають, що ЛСД має складний профіль дії, а в доклінічних моделях високі дози можуть викликати ефекти, що нагадують психотичні стани; переносимість і ризики при хронічному частому вживанні низьких доз залишаються недостатньо вивченими. Окремі автори також висувають гіпотези про можливі довготривалі нейроадаптації при повторному впливі, але їхня клінічна значущість при мікродозуванні наразі не встановлена.

Фармакологія Фармакодинаміку та фармакокінетику ЛСД у низьких дозах вивчали в клінічних дослідженнях, зокрема з оцінкою концентрацій у плазмі та суб'єктивних/фізіологічних ефектів.

Історія

Окремі джерела пов'язують ранні згадки про «низькі дози» психоделіків із контркультурою кінця 1960-х років (зокрема згадують використання малих доз DOM). Дослідження ЛСД у низьких дозах проводили й у середині XX століття (1950–1960-ті роки). В популярній культурі також згадують Альберта Гофманна як людину, що нібито інколи застосовувала дуже малі дози ЛСД у пізні роки життя, однак ці твердження часто наводять у публіцистиці, а не в наукових джерелах.

Термін і популяризацію сучасної практики мікродозування часто пов'язують із та його книжкою 2011 року. Підвищенню суспільної уваги також сприяли медійні публікації, зокрема згадки у зв'язку з книжкою (2017).

Див. також Мікродозинг Психоделіки ЛСД Псилоцибін

Примітки

Посилання