Завод хімії хлору в Брешії — колишнє підприємство хімічної промисловості на півночі Італії.
Завод запустила в 1906-му компанія Ditta Erba, Curletti e Zironi і того ж року він перейшов до Società Elettrica ed Elettrochimica del Caffaro. Він отримував живлення від гідроелектростанції Каффаро (в муніципалітеті Баголіно за чотири десятки кілометрів на північний схід від Брешії) та займався електролізом розчину хлориду натрію з отриманням хлору, каустичної соди та водню. Поставки хлориду натрію в цей період здійснювались з сицилійського Порто-Емпедокле.
Первісно головним продуктом вважалась сода, тоді як хлор утилізовували з отриманням хлорного вапна (реакцією з вапном, яке випалювали тут же із вапняку розташованих за десяток кілометрів на схід від Брешії копалень району Реццато). Втім, з плином часу саме виробництво хлорованих продуктів стало головним зайняттям заводу, історичний асортимент якого у підсумку включав:
розпочатий в 1912 році випуск оксихлориду міді, що використовувався як фунгіцид (взагалі, напрям засобів захисту рослин — фунгіцидів, інсектицидів — існував у Брешії більш ніж півстоліття, допоки в 1975-му не був переданий на завод у Адрії). Також відомо про випуск майданчиком оксихлориду міді-кальцію; запущене в роки Першої світової війни виробництво монохлорбензену. Цей напрям також включив продукування трихлорбензену і тетрахлорбензену та існував до завершення міжвоєнного періоду. Пізніше, в 1957-му, розпочали випуск гексахлорциклогексану (для використання як інсектицид), який також є результатом хлорування бензену; розпочате в 1920-му виробництво арсеновмісних інсектицидів. Для цього спершу за допомогою хлору отримували з арсену арсенисту кислоту, реакція якої з оксидом свинцю давала арсенат свинцю. Виробництво останнього тривало до 1971 року з потужністю до 5 тонн на рік, крім того, випускали менші обсяги арсенату кальцію, арсенат натрію та арсеніту натрію; виробництво хлороформу (трихлорометану), який випускали у 1920-х — 1930-х роках; виробництво тетрахлорометану, що далі йшов на продукування хлоркаучуку (відомо, що в 1936-му потужність цього напряму становила 320 тонн тетрахлорометану на рік). Пізніше додали випуск хлорованого поліетилену, що мав схожу технологію з хлоркаучуком; продукування хлорнафталену, що стартувало в 1936 році; продукування поліхлорованих біфенілів (від дихлорбіфенілів до октахлорбіфенілів та навіть декахлорбіфенілів), які випускались з 1938 по 1984 роки при потужності до 1,3–2,5 тисячі тонн на рік. Також відомо про випуск екахлорбіфенілів (біфеніли з одним атомом хлору) та хлортрифенілів (сполуки з трьома, а не двома фенільними групами), а до 1952о року вироблявся пентахлорфенол. Поряд з хлором базовою сировиною цього напряму був бензен; виробництво хлоралю (проміжний продукт у синтезі інсектициду ДДТ). З 1950 по 1957 роки випускали сам ДДТ (дихлордифенілтрихлоретан) при потужності 0,5 тонни на добу; хлоропарафіни, виробництво яких тривало з 1967 по 1996 роки при потужності до 11 тисяч тонн на рік; хлорталоніл (тетрахлорфталонітрил, отримують хлоруванням ізофталонітрилу) — гербіцид, виробництво якого почали в 1984 році з потужністю до 2,3 тисяч тонн на рік; хлорид заліза; соляну кислоту (отримують спалюванням хлору та водню); гіпохлорит натрію (продукт реакції хлору та каустичної соди).
Відомо, що станом на середину 1970-х потужність майданчику в Брешії по хлору становила 40 тисяч тонн на рік.
Ще в 1927-му організували випуск метабісульфіту калію та безводного гідросульфіту натрію, а в 1936-му почали продукувати перманганат калію.
В 1957—1958 роках завод у Брешії отримав принципово новий напрям, не пов'язаний електролізним виробництвом — продукування аміаку з метану (останній в цьому десятилітті подали до Брешії по газопроводу від родовища Бордолано, крім того, через цей регіон пройшов газопровід Кремона-Местре), який далі використовували для отримання нітратної кислоти та азотного добрива — аміачної селітри (результат реакції аміаку та нітратної кислоти). Можливо відзначити, що опис комплексу за 1968 рік засвідчує існування цих виробництв, але вже станом на 1987 рік вони були відсутні.
В 1962-му почалось спорудження виробництв хлорату натрію та хлориту натрію, проєкт яких розробила французька компанії Ugine Kuhlman. Хлорат натрію отримували електролітичним методом, тоді як хлорит натрію був результатом реакції хлорату натрію та каустичної соди.
В якийсь момент ще одним напрямом використання каустичної соди у Брешії стало виробництво перборату натрію.
В 1966-му власника заводу в Брешії перейменували на Caffaro — Società per l'Industria Chimica ed Elettrochimica, головними акціонерами якої в 1970-х роках були банк Mediobanca (16,39 %), французький хімічний гігант Pechiney-Ugine Kuhlman (16,09 %), а також Gruppo Oronzo de Nora (13,45 %). У 1985-му завод перейшов під контроль компанії Snia Bpd (з 1999-го Snia Spa) та був разом з майданчиком у Торвіскозі переданий новоствореній дочірній компанії Caffaro Spa.
В 1997-му вивели з експлуатації електролізне виробництво, що використовувало застарілу ртутну технологію, за чим невдовзі послідували хлоропарафіни. Станом на 2000 рік майданчик продукував хлорталоніл, соляну кислоту, гіпохлорит натрію, хлорит натрію, хлорат натрію, хлорид кальцію.
В 2009-му оголосили про закриття заводу.
Завод став джерелом забруднення багатьма шкідливими компонентами (передусім, хлорованими біфенілами), що мало особливо негативне значення через його розташування фактично в центрі Брешії.
Примітки