Карасувбазарська кенаса — культова споруда караїмів, що розташовувалася в Карасувбазарі (Білогірську), АРК, Україна.

Історія Карасубазар — одне з міст Криму, де караїми жили ще за часів Кримського ханства. Османський мандрівник XVII ст. Евлія Челебі писав, що караїмська громада міста нараховує триста людей, які платять харадж, і що вони носять на шапках-ковпаках, традиційних смушкових шапках народів Криму, шматочок жовтої парчі.

Найраніші зафіксовані відомості про караїмський молитовний будинок у Карасубазарі відносяться до 1836 року. Будівля знаходилася в наймі. Проте, документи Таврійського й Одеського караїмського духовного правління свідчать, що до 1860-х рр. кенаси в Карасубазарі не було, й нечисленні місцеві караїми, аби потрапити до найближчої кенаси, мали вирушати аж до Феодосії.

У 1865 році у дружини губернського секретаря Ольги Соляник караїмською громадою було придбано будинок, перебудований того ж року під кенасу коштом Б. І. Бобовича та І. А. Черкеза. Першим відомим карасубазарським газзаном був Ешува Мічрі. У зв'язку з тим, що кенаса кілька років існувала на неофіційному становищі і в недозволенні близько до православного храму, Таврійське губернське правління постановою від 25 жовтня 1889 відмовило караїмському духовному правлінню в її реєстрації і заборонило проведення в ній богослужінь.

У 1868—1876 рр. карасубазарським газзаном був Самуїл Шемарьєвич Піґіт — відомий караїмський законовчитель, проповідник і письменник, автор праці «Іґґерет Нідхе Шемуель» — збірки проповідей, віршів та елегій, яка містить і цінні спогади про життя караїмів на Чуфут-Кале й у Криму часів останніх кримських ханів та перших років по анексії Криму Російською імперією. Характерно, що книга була написана двома мовами — лешон кодеш (біблійним івритом) і караїмською мовою.

До 1894 року громада найняла для кенаси будинок Тараса Мордіросова в міському кварталі «Ільдрим» в 75 сажнях від православної церкви, який також не вдалося офіційно оформити для релігійних зборів, окрім великих свят (Песах, Шеміні Ачерет і Шавуот) і з дозволу губернського правління.

На початку XX століття було збудовано нову будівлю кенаси, затверджену губернською адміністрацією 2 липня 1901 року. На цей раз відстань від кенаси до найближчого до неї Іллінського собору (нині на його місці знаходиться універмаг «Весна») виявилося на 12 сажнів більше дозволеного, що особисто засвідчив таврійський та одеський гахам С. М. Пампулов. Кенасса була невеликою будівлею з портиком з північного боку і знаходилася в самому центрі міста, але була «захована» в глухому провулку сусіднього із собором кварталу.

Розташування карасубазарської кенаси виявлено сучасним дослідником В. А. Єльяшевичем: «Біля будинку № 9 на Сімферопольській вулиці вузький провулок згортає з вулиці у внутрішній двір, з усіх боків оточений будинками. Тут, у цьому дворі, найімовірніше, і була кенаса, проте вже нічого не нагадує нам про неї».

У Державному архіві Криму зберігається «Чертеж караїмського молитовного будинку в заштатному місті Карасубазарі Сімферопольського повіту Таврійської губернії», знятий «з натури» 10 лютого 1901 року архітектором А. Карапетовим та з невеликими змінами схвалений будівельним відділенням Таврійського губернського правління 25 липня 1901 року.

Останнім відомим карасубазарським газзаном був Ефраїм Кефелі, який помер у 1909 році. Після 1910 відомості про кенасу в Карасубазарі відсутні.

Настоятели кенаси Ім'я Роки служіння Коментарі Ешува Елішевич (Єлисійович) Мічрі бл. 1859—1874 газзану Самуїл Шемарієвич Піґіт 1868-1876 Ефраїм Самуїлович Кефелі 1876-1909 , з 1902 старший (?) газзан

Література

Примітки