Софі Пікар (; 27 вересня 1904, Санкт-Петербург, Росія — 6 січня 1990, Невшатель, Швейцарія) — швейцарська математикиня. Закінчивши Смоленський державний університет, а потім університет у Лозанні, тривалий час викладала вищу геометрію та теорію ймовірностей в Невшательському університеті. Основні наукові інтереси — теорія груп і теорія множин.
Життєпис
Дитинство та юність у Росії Софі (Софія Аліса Каролина) Пікар народилася 27 вересня 1904 року в Санкт-Петербурзі. Її батько, Ежен Фердинан (Євгеній Фердинандович) Пікар, народився 1868 року в Лозанні і, закінчивши 1891 року Женевський університет, потім вступив вільним слухачем на фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Після цього залишився в Росії і працював викладачем французької мови в Царськосільській Імператорській Миколаївській гімназії та Великолуцькому реальному училищі, а від 1921 року — викладачем географії в Смоленському державному університеті. Його дружина, , народилася в Петербурзі й походить із родини французьких гугенотів. 1897 року вона вийшла заміж за Ежена Пікара й рушила за ним у Великі Луки, а потім у Смоленськ, де працювала в школі й консультувала викладачів університету з іноземних мов. Про становлення Смоленського державного університету в перші роки радянської влади вона потім написала книгу «Червоний університет» (). Ежен і Юлалі Пікар мали чотирьох дітей; дві дочки померли в дитинстві, а син зник безвісти 1919 року.
Відвідувала школу, в якій викладала її мати, і виявила видатні здібності до математики. Коли 1921 року Ежена Пікара направили на роботу до Смоленського університету, Софі вступила на фізико-математичне відділення педагогічного факультету. Серед інших вона слухала лекції математиків та П. С. Александрова. 1925 року закінчила університет і того ж року сім'я Ежена Пікара отримала швейцарські паспорти й залишила СРСР. У Швейцарії, не маючи роботи, Ежен і Юлалі Пікар розпочали письменницьку діяльність, причому Юлалі згодом стала відомою письменницею і журналісткою, написавши серед іншого низку книг про Пушкіна і Лермонтова.
Наукова кар'єра у Швейцарії Диплом, отриманий Софі в Смоленському університеті, у Швейцарії був недійсним, і їй довелося повторно проходити курс навчання, цього разу в Лозаннському університеті. 1927 року вона здобула ступінь ліценціата математичних наук, а 1929 року — докторський ступінь. Науковим керівником дисертації Софі Пікар, присвяченої теорії ймовірностей, був . Проте, оскільки до 1971 року жінки у Швейцарії були позбавлені цивільних прав, диплом Софі, який теоретично давав право викладати, насправді не визнавався, і тому від 1929 до 1932 року вона працювала спочатку актуарієм у страховій компанії, а потім виконавчим секретарем у місцевій газеті.
1936 року отримала запрошення замінити в Невшательському університеті хворого викладача геометрії, який особисто рекомендував її як видатну математикиню. Коли вона довела на практиці своє вміння викладати, 1938 року її призначено екстраординарним професором Невшательського університету. 1940 року заснувала в Невшателі й очолила Центр чистої математики (Centre de mathématique pure). 1944 року її призначено ординарним (штатним) професором і протягом тридцяти років вона викладала вищу геометрію, теорію ймовірностей та актуарні науки, ставши першою жінкою — ординарним професором на території французької Швейцарії.
Основними галузями наукової діяльності Софі Пікар були теорія груп та теорія множин. 1939 року вийшла її монографія «Sur les ensembles de distances des ensembles de points d'un espace Euclideen». У рецензії на книгу, опублікованій у Mathematical Reviews, сказано, що частина дослідження спирається на праці Штейнгауза, Серпінського і Рузевича, проте все наведене після першого розділу, є майже повністю оригінальним матеріалом. Займалася також теорією функцій, теорією відношень, теорією ймовірностей, лінійною та полілінійною алгеброю, математичною логікою. Авторка майже двохсот опублікованих праць. Перебувала в математичних товариствах Швейцарії, США, Австрії, Франції та Польщі і неодноразово брала участь у Міжнародному конгресі математиків.
1956 року, в рік сторіччя смерті М. І. Лобачевського, Софі Пікар запрошено прочитати лекцію про вченого в паризькому . 1957 року померла Юлалі Пікар, і Софі зайнялася збереженням та публікацією її спадщини. Завдяки їй архів письменниці передано на зберігання до Швейцарської національної бібліотеки. 1974 року Софі Пікар пішла на пенсію, проте регулярно брала участь у щорічних засіданнях .
Софі Пікар займалася наукою практично до смерті у віці 85 років. Вона померла 6 січня 1990 року в Невшателі.
Виноски
Коментарі
Примітки
Література
Посилання