Віра Августівна Лотар-Шевченко (; Віра Кармен Аделаїда; нар. , , Італія — , Новосибірськ, СРСР) — італійська та радянська піаністка.

Біографія У радянських документах національність Віри визначена як француженка. Батько — Огюст Лотар (Auguste  Lautard), француз чи французький німець, фізик, математик, астроном, професор Сорбонни, потім — Туринського університету. Мати — іспанка, філолог. У Віри Лотар був брат Дмитро.

Навчалася у Генуї у Альберто Берсані, потім у Флоренції у Ернесто Консоло. Виступала із італійськими оркестрами.

Вийшла заміж за емігранта з Російської імперії Володимира Яковича Шевченка (бл.1900 — бл.1942), інженера-акустика, який працював також над створенням смичкових інструментів (сучасні журналісти стверджують, що в Парижі у нього була репутація «російського Страдіварі»).

1939 року разом із чоловіком та синами чоловіка від першого шлюбу — Денисом, Глібом та Ігорем — переїхала до Радянського Союзу. Піаністка Марія Юдіна представила її публіці, і Віра Лотар почала виступати з концертами.

Володимира Шевченка було заарештовано 1941 року, звинувачено у шпигунстві. За одними даними, він був застрелений під час спроби втечі, за іншими — збожеволів ув'язнений і утримувався в Новотроїцькій психіатричній колонії в Челябінській областіЛотар-Шевченко Вера Августовна (1901) // Открытый список.

1 січня 1942 року Віру було заарештовано. Засуджено на 10 років ув'язнення за статтею 58-10 (антирадянська агітація). Відбула 8 років ув'язнення на Уралі.

Після звільнення працювала концертмейстером у Нижньому Тагілі, акомпануючи спектаклям у міському театрі, режисером якого був Володимир Мотиль; за припущенням журналістів, відгук знайомства з Лотар-Шевченком чути в образі Поліни Анненкової-Гебль у фільмі Мотиля «Зірка чарівного щастя» (після виходу фільму, як стверджується, Мотиль надіслав піаністці журнал зі статтею про нього і автографом поверх Віра!"). Потім була солісткою обласних філармоній у Свердловську та Барнаулі.

У 1957 році змогла зустрітися зі старшим сином чоловіка — Денисом Володимировичем Яровим; двоє молодших загинули у блокаду.

19 грудня 1965 року в газеті «Комсомольська правда» було опубліковано нарис Симона Соловейчика «Піаністка», присвячений долі Лотар-Шевченко (Соловейчик випадково почув один із її барнаульських концертів). В нарисі міститься не цілком достовірна біографічна інформація — у тому числі про навчання Лотар-Шевченко у Альфреда Корто, про спільні виступи з Артуро Тосканіні, про дітей, які загинули в блокаду (своїх дітей у Лотар-Шевченко не було). Однак цей нарис зробив ім'я піаністки знаменитим: вона отримала величезну кількість листів, концерти стали проходити з аншлагами, а академік Лаврентьєв, керівник Сибірського відділення АН СРСР, запропонував Лотар-Шевченко жити і працювати в Новосибірському Академмістечку, вона стала солісткою Новосибірської державної філармонії. В останні роки життя Лотар-Шевченко знову отримала можливість концертувати у містах СРСР, а також Москві та Ленінграді, проте записів її гри майже не залишилося.

Ключовими авторами репертуару Лотар-Шевченко були Йоганн Себастьян Бах, Людвіг ван Бетховен, Фридерик Шопен, Ференц Ліст, Клод Дебюссі.

Віра Лотар-Шевченко похована на Південному цвинтарі Новосибірського Академмістечка. На її могилі вибито її власну фразу:

Реабілітована Віра Августівна у 1989 році.

Доля Лотар-Шевченко у найзагальніших рисах лягла в сюжетну основу фільму режисера Валерія Ахадова на сценарій Євгена Козловського «Руф» (1989), у якому головну роль зіграла Анні Жирардо з фортепіанними виконаннями Олени Кушнерової.

1991 року про Віру Августівну на Західно-Сибірській кіностудії режисером-оператором Валерієм Миколайовичем Клабуковим, за сценарієм С. Березанської та Л. Гуревича, було знято документальний фільм «Ми ще житимемо справжнім життям» (кольоровий, 80 хвилин).

З 2006 року у Новосибірську, а з 2012 по 2018 рр. в Єкатеринбурзі раз на два роки проходив Міжнародний конкурс піаністів імені Лотар-Шевченко; VIII конкурс пройшов у 2023 р. Організатором конкурсу виступає Президентський центр Б. Н. Єльцина.

Література

Jean-Pierre Thiollet. «L comme Lautard», в Improvisation so piano. — Paris: Neva Editions, 2017, 74-78. ISBN 978-2-35055-228-6

Примітки

Посилання

Сайт Міжнародного конкурсу піаністів імені Лотар-Шевченка Сторінка на сайті «Історія Нижнього Тагілу» Сторінка на сайті Новосибірського Державного Університету Юрій Данилін. Думки без слів (з книги «Портрети з пам'яті») // «Нова газета», № 92, 8 грудня 2005 Юрій Данилін. Згадуючи Віру Лотар…// Літературна газета. 8 червня 2016 р. Ольга Марінічева. Помри чи Будь. Мажор та мінор Віри Лотар-Шевченко // Вчительська газета. № 11 від 12 березня 2013 Дебюссі «La plus que lent» з фільму «Руф» Рахманінов, Прелюдія сіль мінор з фільму «Руф» Документальний фільм «Ми ще житимемо справжнім життям»