Інга Оберг (; 1773—1837) — шведська акторка й оперна співачка. Як співачка виступала в Королівській опері в Стокгольмі, а як акторка — в Королівському драматичному театрі, в період з 1787 по 1810 рік.

Біографія

Ранні роки Дочка Йонаса Оберга, лакея при Королівському палаці, та Фредріки Марії Сван. Цілком ймовірно, що її бабусею по батьківській лінії була Беата Сабіна Штрос, перша професійна місцева акторка сцени. Штрос працювала покоївкою в королівському будинку до початку своєї сценічної кар'єри, а після того, як одружилася з Андерсом Обергом і пішла зі сцени, і вона, і її чоловік працювали в королівському будинку, але немає доказів, що Йонас Оберг був їхнім синомTryggve Byström: Svenska komedien 1737—1754 (1981).

І Інга, і її брат Густав Обергсон були визнані красивими і прийняті як студенти у Французький театр Густава III, де вона працювала з 1781 по 1787 рік. Багато згодом знаменитих шведських акторів її покоління проходили навчання у французьких сценічних артистів Французького театру в Больхусеті під керівництвом Монвеля, серед яких були Марія Франк, Ларс Гертсберг, які також виступали як діти-актори в спектаклях.

Кар'єра у королівських театрах Дебютувала як оперна співачка у 14 років 31 травня 1787 року в Королівській шведській опері, виконавши роль Інгве у «Фрігге». Її наступну роль в опері «Густав Адольф й Ебба Браге» прихильно прийняв автор твору — шведський король Густав III, після чого Інгу Оберг офіційно прийняли в Королівську оперу.

Того ж року паралельно працювала акторкою в нещодавно заснованому шведському театрі «Ристель» у Больхусеті. 1788 року театр «Ристель» перетворили на Королівський драматичний театр, Оберг стала членкою його першого покоління. Для кінця XVIII століття не було нічого незвичайного в тому, що артисти сцени працювали як в опері як співаки, так і в театрі як актори сцени, за умови, що вони мали можливість виступати і там, і тамGeorg Nordensvan:Svensk teater och svenska skådespelare Från Gustav III till våra dagar. Förra delen 1772—1842. Albert Bonniers Förlag (1917), Stockholm..

Оберг називали однією з найвідоміших сценічних артисток свого покоління у Швеції. Як оперна співачка, вона була пізніше визнана єдиною місцевою оперною співачкою, здатною взяти будь-яку ноту, після Елізабет Олін, яка 1784 року залишила сцену, і проривом Жанетт Весселіус 1800 року, коли оперні зірки були в основному іноземками, як-от Кароліна Мюллер, Франциска Штадінг і Софія СтебновськаGeorg Nordensvan:Svensk teater och svenska skådespelare Från Gustav III till våra dagar. Förra delen 1772—1842. Albert Bonniers Förlag (1917), Stockholm.. Один критик зазначив, що вона «повністю набуває характеру людини, яку грає», її також хвалили за її багатогранність, «енергію і витонченість», грацію і «спокусливу граціозність»Georg Nordensvan:Svensk teater och svenska skådespelare Från Gustav III till våra dagar. Förra delen 1772—1842. Albert Bonniers Förlag (1917), Stockholm.. У першому десятилітті XIX століття була однією з небагатьох акторів свого покоління, яких суворий критик Клас Лівійн не вважав застарілими.

Її краса привертала велику увагу, але також вважалося, що вона негативно вплинула на її кар'єру. На думку критиків, вона дійсно мала великий природний талант, але не зуміла розвинути його повністю, тому що її переконали, що краси буде достатньо для успіху, і тому вона ніколи не реалізувала свого повного потенціалу. Один сучасний їй письменник відгукнувся про Оберг: "… вона стала б великою співачкою і прекрасною акторкою, якби її незвичайна краса не була б перешкодою для занять мистецтвом, і вона не була б спокушена розглядати себе як джерело свого достатку, більш прибуткового, але в довгостроковій перспективі не більше надійного, аніж мистецтво. Вона часто використовувалася в декоративних ролях, була широко знана як куртизанка і пізніше служила поганим зразком для наслідування для акторок і співачок-початківиць. Її брат і колега Густав Обергсон, знаний своєю красою і часто грав ролі коханця, змінив своє прізвище з Оберг на Обергсон, щоб уникнути будь-якого зв'язку з «ім'ям його сумнозвісної сестри».

Ролі Інга Оберг та Ефросин Леф були одними з перших відомих шведських акторок у Королівській опері, які виступили в брючних ролях, коли у них були дві головні чоловічі партії в «Августі та Теодорі, або двох камердинерах» () Кеселя, створених за мотивами французької театральної комедії, в сезоні 1794—1795 років. 1800 року її партія з Ларсом Хертсбергом в опері Улофа Ольстрема «Дантист» () мала шалений успіх, а 1806 року виконала провідну партію в опері Буальдьо «Каліф Багдадський» зі своїм братом Густавом Обергссоном та Жанетт Весселіус. 1796 року виступала з такими відомими співаками, як Крістофер Крістіан Карстен, Кароліна Халле-Мюллер, Луї Деланд і Карл Стенборг в опері «Караван з Каїру» Андре Ґретрі, поставленої на честь оголошення про повноліття молодого короля. 1810 року ініціювала постановку опери-буфф зі своєю участю «Маркіз Тюльпано» Гурбійона в перекладі Карла Магнуса Енвальссона на музику Джованні Паїзієлло, як свій бенефіс.

Наступні роки Оберг стала героїнею великого скандалу, коли торговець-мільйонер Голл з Гетеборга, один із найбагатших людей Швеції, віддав під її опіку свого сина-підлітка Джона Голла із завданням виправити його поведінку, наставивши його на «шлях миру». Ця домовленість була оцінена як дуже дивна для того суспільства та привернула до себе велику увагу. Оберг, яка прийняла цю пропозицію, пред'являла Голлу великі рахунки для оплати в той час, коли його син перебував на її піклуванні, які не викликали в нього заперечень, натомість він розглядав їх як доказ високої якості піклування, яке вона надавала його синові. Потім Оберг покинула Швецію і свою кар'єру в опері переїхала до Санкт-Петербурга, до Росії, разом зі своїм молодим підопічним Джоном Голлом. Той зрештою повернувся до Швеції один і назвав Оберг «хитрою авантюристкою».

Після повернення до Швеції з Росії та відходу з Королівської шведської опери та Королівського драматичного театру брала активну участь у різних пересувних театральних трупах, які гастролювали Швецією та Фінляндією. Серед них була театральна трупа її брата. У 1816—1817 роках разом зі своєю дочкою, як відомо, були членами театральної трупи Йоганна Антона Ліндквіста, де їй все ще давали хороші критичні оцінки як трагікині й описували як таку, що володіє «свіжою і веселою натурою». 1825 року вона виконала партію Єлизавети у «Марії Стюарт» Шіллера в Або у Фінляндії. Останні роки свого життя провела з дочкою в Гетеборзі, де давала уроки танців дітям з найвищих верств міської еліти.

Оберг ніколи не була одружена, але в неї була дочка Вендла Оберг від дворянина та придворного Карла Густава фон Стоккенстрема. Її дочка здобула освіту в галузі танців і була успішною танцюристкою Гетеборгського театру Комедієгусет і наймоднішою викладачкою танців у місті ще у 1850-х.

Примітки

Джерела

Digitalized version of Anteckningar om svenska qvinnor by Wilhelmina Stålberg, PG Berg Tryggve Byström: Svenska komedien 1737—1754 (Swedish Comedy 1737—1753) (1981) Minne af Kongl. Dramatiska Teatern med en Repertoire (1825) Bygden: Supplement till kongl. dramatiska teaterns minne (1826) Nordensvan, Georg, Svensk teater och svenska skådespelare från Gustav III till våra dagar. Förra delen, 1772—1842, Bonnier, Stockholm, 1917. Albert Bonniers Förlag (1917), Stockholm. Kungliga teaterns repertoar 1773—1973 (1974)

Посилання