Гулрухсор Сафієва (; , кишлак Яхч, Комсомолабадський район, Таджицька Радянська Соціалістична Республіка, Союз Радянських Соціалістичних Республік) — радянська і таджицька поетеса, романістка, перекладачка, іраністка, членка Спілки письменників СРСР, народна поетеса Таджикістану (1971).

Біографія Народилася 17 грудня 1947 року в сім'ї агронома. Дуже рано осиротіла. Навчалася у сільській школі, а потім у школі-інтернаті Комсомолобадського району (1953—1963).

1968 року закінчила філологічний факультет Таджицького державного університету ім. В. І. Леніна.

Працювала кореспондентом газети «Комсомоли Точикистон», завідувала сектором друку ЦК ЛКСМ Таджицької РСР, була редакторкою газети «Піонери Тоджикистон».

З 1971 року членка Спілки письменників СРСР. Лавреатка премії Ленінського комсомолу (зокрема і Ленінського комсомолу Таджицької РСР), Державної премії Таджикистану імені Рудакі, премій Спілки письменників та Міністерства культури Таджицької РСР.

У 1981—1986 роках — секретарка Правління Спілки письменників Таджикистану.

Була головою Фонду культури Таджикистану.

У 1968—1991 роках членка КПРС.

Народний депутат СРСР у 1989—1991 роках від Радянського фонду культури.

Була членкою Радянського комітету зв'язків з письменниками країн Азії та Африки, Таджицького республіканського комітету захисту миру, Президії правління Спілки письменників Таджикистану.

У 1991—1992 роках, напередодні громадянської війни в Таджикистані, Сафієва на мітингах виступала з антиросійських позицій: «Зганьблена північними варварами, моя прекрасна темноока батьківщина бажає помсти! Час змити російський накип! Свобода понад усе!». Літературний критик і журналіст Ігор Панін цитує очевидців, які чули подібні виступи Сафієвої та поета Бозора Собіра.

В умовах громадянської війни, що почалася, в Таджикистані вже сама Сафієва випадково уникла загибелі від рук місцевих бойовиків. За словами Сафієвої, коли її прийшли вбивати, вона встигла вигукнути: «Як ви можете вбити мене, якщо в школі вчили напам'ять мої вірші?». Один із бойовиків впізнав Сафієву за портретом у підручнику рідної мови. Це і врятувало їй життя.

Як і багато таджицьких біженців, Сафієва перебралася до Росії. З Таджикистану її вивезли російські військові. В інтерв'ю 2004 року Сафієва зауважила, що «коли в Таджикистані йшла війна, мені і багатьом моїм землякам дала притулок, допомогла вижити нам Росія».

У Москві мешкала п'ять років. У свій «московський період» створила Міжнародну академію поезії: у її межах провадила поетичні вечори, зустрічі з російськими літераторами. Тоді ж відбулися презентації низки її праць: книги віршів російською мовою, видання «Омар Хаям: плакала крапля води» — результат її багаторічних дослідницьких зусиль і ще кількох літературних творів.

Членка російського ПЕН-центру.

Творчість Перші вірші опублікувала в районній газеті «Каратегині Ради» у 1962 році. Серед її поетичних збірок «Фіалка» (1970), «Отчий дім», (1973), «Нічне жнива», «Гірська казка» (1975), «Світ серця» (1977), «Відданість», «Вогонь Согда» (1981), «Зелена колиска» (1984), «Дзеркало дня» (1985), «Свідки», «Жінка і війна», «Жертви», «Ліра, яка дзвенить».

Автор п'єс «Озода», «Повірте нам!», «Землетрус», «Печера дивів», «Новий сусід» (1980; премія Спілки письменників та Міністерства культури Таджицької РСР).

Написавши роман «Жінки Сабзбахора», стала першою романісткою в історії таджицької літератури. Роман опублікували у журналі «Садои Шарк».

1990 року, бувши депутатом Верховної Ради СРСР, почала писати роман «Агонія» і, за словами самої Сафієвої, переписувала його вісім разів.

Твори публікувалися в газетах «Правда», «Комсомольська правда», «Літературна газета», в журналах «Юність», «Молода гвардія», «Зміна», «Робітниця», «Радянська література» (іноземними мовами), «Дружба народів», «Огонёк», «Садои Шарк», «Памир», "тощо., поезії, видані у Москві та Душанбе, а також в Ірані.

Дослідження творчості Омара Хаяма Як іраністка є одним із найбільших дослідників творчості Омара Хаяма. Одне із завдань дослідження та популяризації Хаяма, яку Сафієва перед собою ставила, — «вивести його з шинку». На думку Сафієвої, «багато упорядників Хаяма не змогли (або не захотіли) відчути різницю між поезією та фольклором. Якщо Хаям когось і запрошує, то не в шинок, а перською — в „кунішт“… Це місце не має ні початку, ні кінця». Сафієва наголошувала, що «Хаям — це зовсім інший поет. Він не вульгарний, він мудрий і точний».

Перекладацька діяльність Переклала таджицькою мовою вірші Михайла Лермонтова, збірка вибраних віршів Ольги Берггольц «Кохання до життя», антологію поетес Радянського Союзу «Квітник, що співає», п'єси Федеріко Гарсії Лорки «Криваве весілля» та «Єрма».

Переклади творів Сафієвої Вірші Сафієвої перекладалися мовами народів колишнього СРСР, друкувалися англійською, французькою, німецькою, іспанською, фінською, румунською, чеською, польською, болгарською й іншими мовами. У 2000-х роках твори Сафієвої неодноразово видавалися в Ірані.

Російською мовою майже вірші Сафієвої перекладали поетеси Римма Казакова, Тетяна Бек і Тетяна Кузовлєва.

Нагороди

Премія Ленінського комсомолу (1978), Премія Ленінського комсомолу Таджицької РСР (1975), Державна премія Таджикистану імені Рудакі.

Звинувачення у русофобії та екстремізмі Авторка книги «На этнической войне…: Геноцид русских в бывших республиках СССР» Олена Семенова, директор фонду «Історична пам'ять» Олександр Дюков, публіцист Віктор Снітковський, літературний критик і журналіст Ігор Панін звинувачують Сафієву у русофобських й екстремістських висловлюваннях на початку 1990-х років у роки розпаду СРСР та громадянської війни в Таджикистані.Олена Семенова: «У нагнітанні антиросійської істерії у всіх республіках колишнього СРСР чимало попрацювали представники творчої інтелігенції. У Таджикистані на цій ниві особливо відзначилася поетеса Гулрусхор Сафієва. У 20 років вона вступила до КПРС, очолила сектор друку таджицького комсомолу, у 24 роки отримала членський квиток Спілки письменників Таджикистану і ще за 10 років стала секретарем правління. Під час Перебудови Сафієва з переконаної комуністки навернулась в палку націоналістку і правовірну мусульманку. На мітингах „ісламсько-демократичної“ опозиції поетеса виголошувала антиросійські промови, журилася про „поганьблену північними варварами мою прекрасну темнооку Батьківщину“, називала Велику Вітчизняну війну „російською м'ясорубкою куди загнали таджиків“, передрікала, що „година розплати настала, і нехай кров змиє російський бруд“. На цьому тлі досить примітною виглядала позиція місцевого кримінального авторитета Сангака Сафарова, який заявив: „Хто зачепить хоч одного росіянина — матиме справу зі мною!“. Сафієва ж з початком громадянської війни залишила Таджикистан і влаштувалася в Москві, друкується на сторінках газет „північних варварів“, включно з офіційною „Російською“, проводить творчі вечори…»Про те, що в роки громадянської війни в Таджикистані Сафієва долучилася до ісламістів, також згадує в інтерв'ю «Літературній газеті» і консультант з таджицької літератури Міжнародної співдружності письменницьких спілок Шавкат НіязіДочь Таджикистана. Поэтесса, с которой «не всегда спокойно» , «Независимая газета» — Ex libris, 18 сентября 2008.

Сама поетеса не коментує звинувачення.

В інтерв'ю 2004 року, коментуючи вбивство Хуршеди Султонової, Сафієва висловила сподівання, що подібні випадки «не впливатимуть» на російсько-таджицькі відносиниТелехов М. Волчья стая. Убийство девятилетней девочки потрясло Санкт-Петербург , «Российская газета», 11 февраля 2004.

Примітки

Література

Посилання