Па́вло Па́влович Ріццо́ні (1857—1937) — інженер-технолог, директор Харківського паровозобудівного заводу, меценат, жертва сталінських репресій. Був одним із керівників великого машинобудівного підприємства Російської імперії та зробив внесок у розвиток важкої промисловості Харкова наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Брав участь у модернізації виробництва та організації промислового управління на підприємстві, яке відігравало важливу роль у розвитку залізничного машинобудування. Також відомий як доброчинець і громадський діяч, підтримував культурні та соціальні ініціативи. У період сталінських репресій зазнав переслідувань з боку радянської влади.

Життєпис

Походження Народився в 1857 році. Його батько був художником графіком італійського походження Павло Антонович Ріццоні, мати Євдокія Григорівна Тимофієва. Навчався П. Ріццоні в місті Санкт-Петербург в практичному технічному інституті. Їздив до Франції на машинобудівні заводи «Usines Bouhey» та «The Societe Alsacienne de Construction Mecaniques» для вивчення роботи паровозобудівних заводів.

У Харкові 20 липня 1895 року інженер-технолог Павло Павлович Ріццоні був направлений Російським паровозобудівним і механічним товариством до міста Харкова для розгортання будівництва Харківського паровозобудівного заводу. Його посадовий оклад становив 12 000 золотих рублів на рік. Павлу Ріцоні було доручено купити земельну ділянку в Харкові для будівництва заводу, покладено керівництво усіма будівельними роботами. Директор заводу П. П. Ріццоні брав участь у складанні креслень верстатів.

Допомагав робітникам і службовцям заводу і їхнім сім'ям. Будував школи для дітей робітників, майстрових та службовців заводу. Павло Ріццоні робив дарунки дітям робітників на свята від себе, як директора заводу та дружини Любові Аполлонівни.

У травні 1901 року П. Ріццоні для проведення магістральної труби водопостачання на вулиці Петінській (нині Георгія Тарасенка) асигнував 4 тисячі карбованців з коштів заводу.

27 грудня 1903 року, з нагоди святкування випуску заводом тисячного паровоза, за наказом директора заводу робітникам та службовцям видали пам'ятні знаки та покращили умови праці. Робочий день був скорочений на пів години та скасовані обшуки робітників при виході із заводу.

З 1904 по 1907 рік Павло Павлович Ріццоні входив до складу ради піклувальників міського ремісничого училища та обирався членом ради харківського відділення Імператорського російського технічного товариства.

Ріццоні підтримував Перше філіальне відділення Харківської громадської бібліотеки (зараз Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка) грошима і книгами з техніки. Павло Ріццоні був меценатом філії, з подарованих ним книг сформований Технічний відділ при Першому філіальному відділенні. Павло Ріццоні щорічно надавав грошові субсидії і пожертвування для розвитку бібліотеки та Технічного відділу. Відділу було присвоєно його ім'я, він називався «Технічний відділ імені П. П. Ріццоні при Першому філіальному відділенні». Павло Павлович був сильною людиною, вмів керувати господарством і людьми. Співпрацював з інженером-технологом Яковом Петровичем Коробко.

У 1908 році Павло Ріццоні покинув посаду директора Харківського паровозобудівного заводу і виїхав з міста Харків. Обіймав посаду старшого інспектора при Міністерстві шляхів сполучення. Працював старшим інженером і консультантом Пролетарського паровозоремонтного заводу в Ленінграді.

Жертва репресій Павло Ріццоні зазнав політичних репресій у СРСР у середині 1930-х років. Перший арешт відбувся 1 березня 1935 року. Уже 4 березня 1935 року Особлива нарада при НКВС СРСР визнала його «соціально небезпечним елементом». Як покарання Ріццоні разом із родиною був позбавлений права проживання у 15 найбільших містах СРСР, що було поширеною адміністративною санкцією проти осіб, яких влада вважала політично ненадійними. 28 серпня 1937 року його було заарештовано повторно під час масових репресій періоду Великого терору. Йому висунули обвинувачення за статтею 58-10 Кримінального кодексу РСФРР (антирадянська агітація та пропаганда). 16 вересня 1937 року «трійка» УНКВС по Омській області засудила Ріццоні до вищої міри покарання — розстрілу. Вирок було виконано 17 вересня 1937 року в Омську. Після смерті Сталіна справу було переглянуто, а 22 червня 1989 року прокуратура Омської області реабілітувала Павла Ріццоні, визнавши його засудження безпідставним.

Примітки

Джерела

Риццони Павел Павлович (1857). Открытый список. Процитовано 10 березня 2026.