Теорія ендогенного зростання доводить, що економічне зростання переважно є результатом ендогенних, а не зовнішніх сил. Ця теорія доводить, що інвестиції в людський капітал, інновації та знання є ключовим фактором економічного зростання. Вона також зосереджується на позитивних зовнішніх ефектах та побічних ефектах економіки, заснованої на знаннях, які в кінцевому підсумку призведуть до економічного розвитку. Теорія ендогенного зростання стверджує, що довгострокові темпи зростання економіки залежать від політичних заходів. Наприклад, субсидії на дослідження та розробки або освіту збільшують темпи зростання в деяких моделях ендогенного зростання, збільшуючи стимули для інновацій.

Моделі У середині 1980-х років група теоретиків зростання дедалі більше незадоволена поширеними поясненнями екзогенних факторів, що визначають довгострокове зростання, такими як модель Солоу-Свона. Вони віддали перевагу моделі, яка замінила екзогенну змінну зростання (незрозумілий технічний прогрес) моделлю, в якій ключові детермінанти зростання були явно виражені в моделі. Роботи Кеннета Ерроу (1962), Хірофумі Узави (1965) та Мігеля Сідраускі (1967) лягли в основу цього дослідження."Monetary Growth Theory". newschool.edu. 2011. Archived from the original on 21 October 2015. Retrieved 11 October 2011. Пол Ромер (1986), Роберт Лукас (1988), Серхіо Ребело (1991)Carroll, C. (2011). "The Rebelo AK Growth Model" (PDF). econ2.jhu.edu. Retrieved 11 October 2011. the steady-state growth rate in a Rebelo economy is directly proportional to the saving rate. та Ортігейра та Сантос (1997) не враховували технологічні зміни; натомість зростання в цих моделях зумовлене невизначеними інвестиціями в людський капітал, що мало побічний ефект на економіку та зменшує зменшення віддачі від накопичення капіталу.Barro, R. J.; Sala-i-Martin, Xavier (2004). Economic Growth (2nd ed.). New York: McGraw-Hill. ISBN 978-0-262-02553-9.

Модель AK, яка є найпростішою ендогенною моделлю, дає постійну норму заощаджень ендогенного зростання та припускає постійну екзогенну норму заощаджень. Вона моделює технологічний прогрес за допомогою одного параметра (зазвичай A). Модель базується на припущенні, що виробнича функція не демонструє спадної віддачі від масштабу. Було наведено різні обґрунтування цього припущення, такі як позитивний вплив капіталовкладень на економіку в цілому або вдосконалення технологій, що призводить до подальших покращень. Однак теорія ендогенного зростання додатково підтверджується моделями, в яких агенти оптимально визначали споживання та заощадження, оптимізуючи розподіл ресурсів на дослідження та розробки, що призводить до технологічного прогресу. Пол Ромер (1986, 1990) та значний внесок Філіпа Агіона та Пітера Ховітта (1992) і Джина Гроссмана та Елханана Хелпмана (1991) включили недосконалі ринки та дослідження та розробки до моделі зростання.

Модель АК Виробнича функція моделі AK є окремим випадком виробничої функції Кобба-Дугласа:

Це рівняння демонструє функцію Кобба-Дугласа, де

Y представляє загальний обсяг виробництва в економіці.

A - загальну продуктивність факторів виробництва,

K – капітал,

L – працю,

параметр вимірює еластичність капіталу відносно випуску .

Для окремого випадку, коли , виробнича функція стає лінійною за капіталом, тим самим забезпечуючи постійну віддачу від масштабу :

Теорія екзогенного зростання проти екзогенної теорії зростання У неокласичних моделях зростання довгострокові темпи зростання екзогенно визначаються або нормою заощаджень (модель Харрода-Домара), або темпами технічного прогресу (модель Солоу). Однак норма заощаджень і темпи технологічного прогресу залишаються нез'ясованими. Ендогенна теорія зростання намагається подолати цей недолік, будуючи макроекономічні моделі на мікроекономічних засадах. Вважається, що домогосподарства максимізують корисність з урахуванням бюджетних обмежень, тоді як фірми максимізують прибутки. Вирішальне значення зазвичай надається виробництву нових технологій та людського капіталу. Рушійною силою зростання може бути як проста функція постійної віддачі від масштабу виробництва (модель AK), так і складніші схеми з ефектами побічних ефектів (побічні ефекти - це позитивні зовнішні ефекти, вигоди, які пояснюються витратами інших фірм), збільшення кількості товарів, підвищення якості тощо.[потрібне посилання] Часто теорія ендогенного зростання припускає постійний граничний продукт капіталу на сукупному рівні, або принаймні те, що межа граничного продукту капіталу не прагне до нуля. Це не означає, що більші фірми будуть продуктивнішими за малі, оскільки на рівні фірми граничний продукт капіталу все ще зменшується. Тому можна побудувати ендогенні моделі зростання з досконалою конкуренцією. Однак у багатьох ендогенних моделях зростання припущення про досконалу конкуренцію послаблюється, і вважається, що існує певний ступінь монопольної влади. Загалом монопольна влада в цих моделях походить від володіння патентами. Це моделі з двома секторами: виробниками кінцевої продукції та сектором досліджень та розробок: сектор досліджень та розробок розробляє ідеї, які надають їм монопольну владу. Вважається, що фірми, що займаються дослідженнями та розробками, здатні отримувати монопольний прибуток, продаючи ідеї виробничим фірмам, але умова вільного входу означає, що цей прибуток розсіюється на витрати на дослідження та розробки.[потрібне посилання]

Наслідки Наслідком теорії ендогенного зростання є те, що політика, яка охоплює відкритість, конкуренцію, зміни та інновації, сприятиме зростанню.[потрібне посилання] І навпаки, політика, яка має наслідком обмеження або уповільнення змін шляхом захисту або надання переваги певним існуючим галузям чи фірмам, ймовірно, з часом уповільнить зростання на шкоду громаді. Пітер Ховітт писав:Сталий економічний ріст – це скрізь і завжди процес безперервної трансформації. Той економічний прогрес, який спостерігався в найбагатших країнах з часів промислової революції, був би неможливим, якби люди не зазнали кардинальних змін. Економіки, які перестають трансформуватися, приречені зіткнутися зі шляху економічного зростання. Країни, які найбільше заслуговують на звання «що розвиваються», – це не найбідніші країни світу, а найбагатші. [Їм] потрібно брати участь у нескінченному процесі економічного розвитку, якщо вони хочуть насолоджуватися постійним процвітаннямHowitt, Peter (April 2007). Growth and development: a Schumpeterian perspective (PDF). C. D. Howe Institute. ISBN 978-0888067098. ISSN 0824-8001

Одним з головних недоліків теорій ендогенного зростання є колективна нездатність пояснити умовну конвергенцію, про яку повідомляється в емпіричній літературі.Sachs, Jeffrey D.; Warner, Andrew M. (1997). "Fundamental Sources of Long-Run Growth". American Economic Review. 87 (2): 184–188. JSTOR 2950910. Ще одна часта критика стосується наріжного припущення про спадну віддачу від капіталу. Стівен Паренте стверджує, що нова теорія зростання виявилася не більш успішною, ніж екзогенна теорія зростання, у поясненні розбіжності в доходах між країнами, що розвиваються, та розвиненими країнами (незважаючи на те, що зазвичай це складніше).Parente, Stephen (2001). "The Failure of Endogenous Growth". Knowledge, Technology & Policy. 13 (4): 49–58. CiteSeerX 10.1.1.471.9285. doi:10.1007/BF02693989. S2CID 153333748 Пол Кругман критикував теорію ендогенного зростання як таку, що майже неможливо перевірити емпіричними даними; «занадто багато з цього включало припущення про те, як невимірювані речі впливають на інші невимірювані речі».Krugman, Paul (August 18, 2013). "The New Growth Fizzle". New York Times.