Петро́ Моги́ла (; Освітня реформа // Мицик Ю. А. Св. Петро Могила. — Харків: Бібколектор, 2015. — 119 с. — ) — український політичний, церковний і освітній діяч румунського походження. Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (1633—1647), екзарх Константинопольського патріарха. Архімандрит Києво-Печерського монастиря (з 1627). Представник молдавського боярського роду Могил. Народився у Сучаві, Молдова. Син молдавського господаря Симеона Могили.
Брав участь у політичному житті Речі Посполитої. Учасник Хотинської війни (1620—1621). Провів докорінну реформу православної церкви та освіти в Україні за католицькими, єзуїтськими взірцями. Батько руської (української) теології§ 16. The Orthodox Confession of Mogilas, A.D. 1643. // Philip Schaff. Creeds of Christendom, with a History and Critical notes. Volume I. The History of Creeds. 1877.. Автор «Требника» (1646), співавтор катехізису «Православне сповідання віри» (1640). Помер у Києві, Річ Посполита. Похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Місцевий святий. Канонізований Українською православною церквою (Московський патріархат) та Українською православною церквою Київського патріархату (1996).
Біографія
Походження Виходець з роду Могил — давнього молдовського боярського роду.Прізвище Могила походить від молдовського слова mohila, що означає «узвишшя», «горбовина». Народився 31 грудня 1596 року в сім'ї валаського і молдовського господаря Симеона Могили та семигородської княжни Марґарет.
Петро Могила народився в аристократичній румунській родині. За давньою легендою рід Могил започаткував римлянин Муцій Сцевола (вчитель Ціцерона), коли оселився в Молдові. Дід майбутнього митрополита був вищим урядовцем, батько — сучавським гетьманом, потім господарем Волощини і Молдови. Батьків брат Єремія займав кафедру молдовського митрополита — згодом цим шляхом пішов і Петро Могила, але спершу на нього чекала військова кар’єра.
1607 року внаслідок боротьби за владу батько хлопця загинув. Після смерті Симеона Могили та після захоплення в 1612 році Кантемиром Мурзою молдовсько-волоських володінь, княжна Марґарет разом з сином мусили покинути Молдову, переїхати на українські землі Речі Посполитої, де їх прийняли родичі — Стефан Потоцький, князі Самуїл Корецький та Михайло Вишневецький.
Освіта
Початкову освіту Петро Могила здобув у Львівській братській школі, організованій 1586 року для захисту та збереження православної віри. Родина Могил сповідувала православ'я, мала тісні зв'язки з Львівським братством, постійно допомагаючи йому коштами та послугами у будівництві. Львів був неподалік від тодішніх молдовсько-волоських володінь; Львівське братство, відчуваючи потребу в коштах, часто зверталося до одновірних молдовських господарів з проханнями про матеріальну допомогу.
Подальшу освіту Петро Могила здобував у європейських університетах: спочатку в Замойській академії, згодом вчився у різних навчальних закладах Нідерландів, Парижа.
Петро Могила вільно володів українською, грецькою, латиною, польською, румунськоюХижняк З. І. Могила Петро Симеонович // Києво-Могилянська академія в іменах XVII—XVIII ст. Енциклопедичне видання / Редкол.: В. С. Брюховецький (гол., відп. ред.) та ін; Упоряд. З. І. Хижняк; Наук. консультант Л. І. Брюховецька та ін. — : Видавн. дім «КМ Академія», 2001. — С. 370—374 (С. 371). — ISBN 966-518-132-7., досить швидко опанував богословську науку, добре знав засади католицького богослов'я.
Після повернення до Речі Посполитої був одним з претендентів на молдовський трон. Його протектором був Станіслав Жолкевський. Пізніше пішов на військову службу, брав участь у Цецорській битві 1620 року та Хотинській битві 1621 року (в підрозділі Яна Кароля Ходкевича).
Церковна кар'єра
Мало відомо про період життя Петра Могили, починаючи від його участі в Хотинській битві та до посвяти у сан києво-печерського архімандрита. Петро Могила почав часто відвідувати Київ, брав активну участь у справах православної віри. Київський історик С. Голубєв вважає, що, окрім православного виховання цьому посприяли часті зустрічі Петра Могили з митрополитом Йовом Борецьким — наставником ще за часів навчання в Львівській братській школі. Спілкування з Йовом остаточно завершило формування поглядів Петра Могили, визначило напрям його подальшої життєвої діяльності.
Протягом 1622–27 років Петро Могила перебував на послуху в одному із скитів Києво-Печерської Лаври, розташованого на території сучасного села Михайлівка-Рубежівка під Києвом. У 1625 році він прийняв чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі.
Після смерті 21 березня 1627 року архімандрита Печерської лаври Захарія Копистенського у грудні 1627 р. був посвячений на його посадуНа той час архімандрит Києво-Печерського монастиря знаходився під прямою юрисдикцією Константинопольського патріарха, а не Київського митрополита, носив титул «Великого архімандрита» (отримав за підтримки київського воєводи Томаша Замойського 16 вересня 1627 р., затверджений королем Сиґізмундом III Вазою на посаді 29 листопадаH. Kowalska. Mohiła (Moghiła, Moviła) Piotr h. własnego (1596—1647) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — Tom XXI/3. — Zeszyt 90. — S. 569. . У цей час йому виповнилося 30 років. У такому віці обрання на таку високу церковну посаду здійснювалося чи не вперше. Очевидно, цьому посприяла підтримка Борецького та інших впливових шляхетських сімей, які сповідували православну віру, попереднє іноцтво Петра Могили, особисте багатство (у Белзькому воєводстві: Великі Очі, Змійовиська, Вулька Могилівська, в Київському: Мухоїди, Опачиці, фільварок за Дніпром, званий Позняківщина, Рубежівка).
Микола Костомаров так оцінював перші кроки Петра Могили:
Видавнича діяльність
Докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом. За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань; серед них були книги Петра Могили. 1628 року в Лаврі видрукували перекладені Петром Могилою з грецької «Агапита діакона главизни поучительни» і «Тріодь цвітная», в яких пояснювалися важливість і значення церковних гімнів.
1629 року на Київському помісному соборі схвалили до видання «Леітургіаріон» Петра Могили. Він являв собою служебник, якого виправив архімандрит за грецькими джерелами, з його власними догматичними й обрядовими роз'ясненнями літургії (одна з найвизначніших праць Петра Могили, протягом двохсот років не втрачала свого значення).
У власноручних записах Петра Могили зберігся ряд канонів, церковних піснеспівів, що частково увійшли до майбутніх лаврських видань: канон на причащання священників, канон на вихід душі, канон на створення світу і плач вигнаних з раю прародителів, канон покаянний, подячний духовний піснеспів на честь пресвятої Богородиці у зв'язку з чудовим позбавленням нею Києво-Печерської обителі від нашестя ляцького війська (1630 р.) та інші. Ці невеликі твори, написані церковно-слов'янською мовою, свідчать про неабиякий літературний хист Петра Могили.
Намагався запровадити за Києво-Печерською друкарнею виключне право друкування церковної богослужебної літератури. Тому був незадоволений намаганням Львівського єпископа Арсенія Желиборського видати у Львові «Служебник» та «Номоканон» у 1646 році, які той замовив Михайлу Сльозці.Дзюба О. М. Желиборський Арсеній //
Дипломатична діяльність
Життя і церковна служба Петра Могили припали на складний час в історії православної церкви в Україні. 1596 року була підписана Берестейська унія, в результаті якої більшість православних єпископів визнала верховенство Папи Римського, Київська православна митрополія з'єдналася з Римо-католицькою церквою. Ті православні ієрархи та священики, які не визнали унії, фактично опинилися поза законом. Вірні та більшість монастирів також виступили проти унії. Проте у здійсненні її положень була зацікавлена світська влада, тому утиски православних, які не хотіли визнавати зверхність Риму, стали звичним явищем. Петро Могила вважав надзвичайно важливою справою примирення усіх православних — тих, які визнали унію, і тих, які виступали проти неї. Однак його дії, спрямовані на примирення, викликали неоднозначні оцінки сучасників. Одні вважали Петра Могилу щирим поборником єдності православ'я, інші — рукою королівської влади, що силується обернути православних в уніатів, розірвати зв'язки зі східними патріархами та МосквоюНа той час зв'язки з Московським царством, а тим більше з Московською патріархією були незначними. Москву більше цікавило зміцнення влади царя нової династії Михайла Романова, а не справи православних у сусідній Речі Посполитій. Саму Київську православну митрополію вважали канонічною територією Константинопольського патріархату.
29 червня 1629 року в Києві був скликаний помісний собор, предметом обговорення якого мало стати питання примирення уніатів і православних. Позитивних наслідків собор не дав.
Не справдились надії Петра Могили на примирення церков на Львівському соборі. Найболючішого удару по його сподіваннях завдала смерть Іова Борецького. Звістку про смерть свого наставника Петро Могила отримав 16 січня 1631 року, повертаючись до Києва з освячення Ставропігійської церкви у Львові. Церкву збудовало Львівське братство з немалими пожертвами Петра Могили.
Невдачі всіх спроб з примирення церков породили розгубленість та безнадію серед православних обох течій — тих, хто визнавав унію або виступав проти неї. Як писав тоді ректор Київської братської школи Касіян Сакович:
Після ознайомлення з духовним заповітом Іова Борецького Петро Могила вступив до Київського братства, став старшим братчиком, опікуном і фундатором братства, монастиря та школи; посада відкривала йому шлях до зайняття митрополичої кафедри. Митрополитом було наставлено Ісайю Копинського.
Просвітницька діяльність
Перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себе освічених людей. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври відкрив першу школу. Викладання у Лаврській школі велося латиною, польською мовою, створювалася за зразком провідних шкіл того часу — єзуїтських колегій, всього навчалося понад 100 учнів. Петро Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства, прагнув заснувати в Києві школи, які відповідали б потребам часу, ні в чому не поступалися подібним європейським навчальним закладам. Задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей, своїм коштом відправляв їх за кордон на навчання.
Шкільні справи не давалися Петру Могилі легко — спочатку печерсько-лаврські іноки виступили проти надання школі приміщень; вдалося владнати цю проблему, з початком навчання противники Петра Могили стали вбачати у лаврській школі конкурента Київській братській школі. Київське братство та козацтво підняли питання про об'єднання Київської братської школи та лаврської, їх підтримав новий митрополит Ісая Копинський. Петро Могила погодився об'єднати лаврську школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об'єднаного закладу.
Лаврську школу, об'єднану в 1632 році з братською, згодом було перетворено на Києво-Могилянську колегію, яку було проголошено правонаступницею Київської Академії, заснованої Ярославом Мудрим. Автор «Історії Русів» з цього приводу писав, що гетьман Сагайдачний: «спорудив Братський Київський монастир на Подолі під розпорядженням того ж Наказного Гетьмана Петра Жицького, яко в архітектурі тямущого; надав тому монастиреві заможні села і поновив у ньому з допомогою Митрополита Київського Петра Могили стародавню Київську Академію, засновану з часів останнього хрещення Русі, але від нашестя на Русь Татар приховану по різних монастирях і пещерах».