Венесуельці (ісп. venezolanos) – громадяни, які ототожнюють себе з країною Венесуела. Цей зв'язок може бути через громадянство, походження або культуру. Для більшості венесуельців існують багато або всі ці зв'язки, які є джерелом їхнього венесуельського громадянства або їхнього зв'язку з Венесуелою.
Венесуела — різноманітна та багатомовна країна, де проживає плавильний котел людей різного походження. Як наслідок, багато венесуельців не відносять свою національність до етнічної приналежності, а відносять її до громадянства чи вірності. З 1820-х по 1930-ті роки Венесуела прийняла 2,1 мільйона європейських іммігрантів, що є третім показником у Латинській Америці після Аргентини та Бразилії.
Історичні та етнічні аспекти
Доколумбовий період Писемність не використовувалася в доколумбові часи, історичний етап, коли різні групи почали переселятися по всій Америці, що ускладнювало пошук свідчень про людей, які почали заселяти цю землю. Однак археологічні розкопки свідчать про певні періоди, що відбувалися на континенті.
Венесуела, ймовірно, була вперше заселена людьми 16 000 років тому завдяки міграційним потокам з інших корінних культур Америки, з півдня до Амазонки, із заходу через Лос-Анди та на півночі через Карибське море.
У сучасній Венесуелі розвиваються чотири періоди різноманітності, які, вступаючи в новий період, не означають кінця попереднього.
Перші міграції на континент, ймовірно, були зі Східної Азії до 15 000 років тому. C. Ці ранні мігранти (названі загальною назвою «індіанці») спочатку оселилися в Північній Америці, а пізніше перемістилися на територію сучасної Венесуели.
У цей період різноманітні ссавці зникали через кліматичні зміни, які почали відбуватися вже 5000 років тому, тому популяція на материку почала рухатися до узбережжя та поширюватися на деякі сусідні острови, намагаючись знайти нові альтернативи харчування.
Колонізація 2 серпня 1498 року ( ) Христофор Колумб та кораблі іспанських колонізаторів вперше висадилися на материкову частину Америки, яка зараз є територією Венесуели. Колонізація проходила швидко, незважаючи на невеликі повстання місцевого корінного населення, і іспанцям вдалося завоювати територію. У цей період відбувся найважливіший процес схрещування, який згодом визначить соціальний профіль країни.
З плином часу та появою африканського континенту, третя раса, африканці, почала інтегруватися в населення, створюючи неоднорідність в обличчях суспільства того часу.
У колоніальні часи (16, 17 та 18 століття) «білі півострова» почали заселяти Венесуелу, прибувши безпосередньо з Піренейського півострова, переважно з регіону Басків . Ці люди, як правило, обіймали посади в короні та становили 15% населення. Інша група білих, які народилися у Венесуелі, спочатку називалася «креолами», що становило 20% населення: вони були переважно з Канарських островів і працювали переважно в дрібній торгівлі. Дві інші, менші групи були корінними жителями (індіанцями) та чорношкірими, народженими у Венесуелі, спочатку привезеними з Африки: вони становили близько 5% населення. Невдовзі расові групи почали змішуватися, і виникли «коричневі». Вони є змішаними нащадками білих, індіанців, чорношкірих та інших коричневих. До 18 століття вони були найбільшою расовою групою у Венесуелі, складаючи понад 60% населення.
Цей процес наразі відповідає за більшість венесуельців змішаної раси. Однак ця кількість продовжувала зменшуватися після економічного буму в середині 20 століття.
Сучасні етнічні групи Країна має різноманітне населення, що відображає її багату історію та людей, які проживали тут з давніх-давен до сьогодення. Історичне поєднання різних основних груп формує основу сучасної демографічної картини Венесуели: європейських іммігрантів, індіанців, африканців та інших недавніх іммігрантів.
Багато корінних народів були поглинені змішаним населенням, але решта 500 000 наразі представляють понад 85 різних культур.
Європейські іммігранти були переважно іспанськими колоністами, але ще одна велика і зростаюча кількість — це нащадки європейців (португальців, , німців та американців), які мігрували до регіону в середині ХХ століття під час зростання нафтової галузі в країні. Невелика кількість є нащадками французів, англійців та поляків, оскільки вони емігрували під час Другої світової війни та Холодної війни.
Чорношкірих африканців привозили як рабів, переважно на прибережні низовини, починаючи з початку шістнадцятого століття і продовжуючи до дев'ятнадцятого століття. Інші іммігрантські групи - це азіати та близькосхідні країни, зокрема Ліван, Сирія та арабський світ, деякі євреї з південної Іспанії, Ізраїлю та країн Центральної Європи, домініканці, тринідадці та тобагонці, гаїтяни, кубинці, перуанці, аргентинці, уругвайці, чилійці, еквадорці, гайанці та колумбійці. Це мало найбільший соціальний вплив через велику кількість переміщених осіб, які потрапили на територію Венесуели під час збройного конфлікту в цій країні; що призвело до високої пропозиції робочої сили, персоналу та неформального внутрішнього сектору економіки.
Етнічно-соматичні характеристики
Станом на 1981 рік, за даними критика Д'Амбросіо та інших науковців, близько 51,6% венесуельців є метисами або мулатами (так званими кріолло : 40% з них мають переважно білі риси обличчя, 20% - переважно чорношкірі та 10% - переважно індіанські), 45% - білі, 2% - чорношкірі та 1% - індіанці. За даними цих вчених, фактом є те, що у Венесуелі практично немає чисто чорношкірих чи корінних жителів. За винятком прямих нащадків іммігрантів або певних корінних племен.
Крім того, згідно з генетичним аутосомно-ДНК-дослідженням, проведеним у 2008 році Університетом Бразиліа (UNB), склад населення Венесуели такий: 60,60% європейців, 23% корінних американців та 16% африканців.
Демографія
Населення Венесуели, яке становить приблизно 28 мільйонів осіб (у 2011 році) , зробило її шостою за чисельністю населення країною Латинської Америки (після Бразилії, Мексики, Колумбії, Аргентини та Перу ). Приблизно понад мільйон (4-6% від загальної чисельності населення) проживає в інших країнах. Через погіршення економічних умов у Венесуелі 100 000 венесуельців проживають у сусідній Гайані, а ще більша кількість — у Перу, Колумбії, Бразилії, Еквадорі, США, Тринідаді і Тобаго, Чилі та Панамі.
Понад дев'яносто відсотків венесуельців проживають у міських районах – цей показник значно вищий за середній світовий. Рівень грамотності (98 відсотків) у Венесуелі також значно вищий за середній світовий показник, а темпи зростання населення дещо перевищують середній світовий. Значна частина венесуельців – молодь, значною мірою через нещодавнє зниження рівня дитячої смертності. Хоча 30 відсотків людей віком до 14 років, лише 4 відсотки – віком 65 років і старше.
Етнічні групи Країна має різноманітне населення, що відображає її барвисту історію та народи, які проживали тут протягом усього часу. Історичне поєднання різних основних груп становить основу сучасної демографії Венесуели: європейські іммігранти, індіанські народи, африканці, азіати (включаючи арабів/західних азіатів) та інші недавні іммігранти. Автосомна ДНК-генетична композиція населення Венесуели складається на 60,60% з європейського внеску, на 23% з індіанського внеску та на 16,30% з африканського внеску.
Моренос
Багато корінних народів були поглинені населенням через значне змішання європейців та африканців. Вони становлять понад половину населення країни (близько 51,6%). Однак ця частка починає зменшуватися, оскільки венесуельці з низьким рівнем доходу змішаного походження частіше тікають до інших країн Південної Америки.
Європейці
Ранні європейські поселенці та іммігранти після здобуття незалежності були переважно іспанськими колоністами, але велика кількість інших європейців, завезених до регіону в середині 20 століття внаслідок нафтового зростання, а також у значно меншій кількості французькі, англійські, португальські, польські, російські, грецькі, скандинавські, румунські, українські та угорські громади, які іммігрували під час Другої світової війни та холодної війни . 300 000 італійців та така ж кількість іспанців іммігрували в 1940-х та 1950-х роках, а також раніше , тікаючи від Громадянської війни в Іспанії ( 1930-ті роки).
До 95% венесуельців проживають переважно у важливих міських районах, таких як , Маракайбо, Маракай, Валенсія, Лечерія, Баркісімето / Кабударе, Колонія Товар, Пунто-Фіхо; в Андських штатах, на острові Маргарита та півострові Арая. Вони становлять майже половину населення, причому 43,6% ідентифікують себе як «бланко» (білі) за даними перепису 2011 року.
Афровенесуельці
Африканців завозили як рабів, переважно на прибережні низовини, починаючи з початку 16 століття і продовжуючи до середини 19 століття. Хоча вони розташовані майже по всій країні, чорне та африканське населення зосереджене в місцях, де вони раніше були поневолені та працювали фермерами на натуральних фермах з вирощування бананів, какао, тютюну, цукрової тростини та бавовни в , Літораль-Варгуенсе, штат Східний Сокіл; Гібралтарі, та Пальмаріто в регіоні Сур-дель-Лаго; а також у районах, звідки раби втікали під час колоніальної Венесуели та утворювали кумбес, громади в гірських та ізольованих районах, таких як Сьєрра-де-Фалькон, регіон Барловенто (муніципалітети Асеведо, Андрес-Бельо, Бріон, Буроз та Паес), Окумаре-де-ла-Коста, Чороні; Ель-Кальяо та півострів Парія (куди також мігрували афро-тринідадці); та через Лос-Льянос, добре розсіяне у невеликих або пристойних відсотках. Вони становлять 3,6% населення.
Корінні американці
До іспанської колонізації регіону, який згодом став країною Венесуела, на цій території проживало багато різних корінних народів. Сьогодні у Венесуелі проживає понад п'ятдесят різних корінних етнічних груп. Більшість із них розмовляють мовами, що належать до мовних сімей аравакан, карибан та чібчан. Чисті корінні індіанці становлять близько 2 відсотків населення. У базі даних Ethnologue зазначено 101 мову Венесуели, з яких 80 сьогодні є живими мовами. Сьогодні вони здебільшого розташовані на південь від Оріноко, в регіоні Гуаяна, території, яка охоплює половину країни, але населення становить лише 2,7% венесуельців; інші важливі регіони, де вони розташовані, - це штати Сулія, Апуре, Східний регіон та дельта Оріноко.
Азійці
Східні та південні азіати
Найбільшими підгрупами є іммігранти або нащадки іммігрантів з материкового Китаю, Філіппін, Індії, Японії та Кореї. Перша хвиля іммігрантів розпочалася в 1847 році і складалася переважно з кантонських іммігрантів; потім друга хвиля на початку 1940-х та 1950-х років складалася з китайських та японських іммігрантів; досягла піку в середині 1970-х років у зв'язку з нафтовим бумом, коли корейські та індійські іммігранти (переважно індокарибці) утворили нову групу в країні. Азіати становлять близько 1% населення Венесуели.
у Венесуелі є четвертою за чисельністю діаспорою в Америці після Сполучених Штатів, Канади та Перу.
Араби/Вихідці з Західної Азії
Імміграція арабів до Венесуели розпочалася ще у 19-му та 20-му століттях. Вони прибували переважно із Західної Азії, зокрема з Лівану, Сирії та Палестини. За словами президента Федерації арабських об'єднань Венесуели (FEARAB), арабська громада в країні налічує близько 2 мільйонів осіб. Вони здебільшого розташовані в найважливіших міських районах та на острові Маргарита, що становить близько 5% населення Венесуели. У релігійному плані більшість арабів-венесуельців є християнами, які належать до Римсько-католицької, Східно-православної та Католицької церков східного обряду. Мусульман мало.
Ізраїль обрали багато , а також Сполучені Штати та інші країни.