Акса́к (від  — «кульгавий», «спотикаючийся») — ритмічна система в народній музиці Балкан, Туреччини та низки інших регіонів, заснована на асиметрії. Її визначальною ознакою є постійне чергування бінарних (дводольних) і тернарних (тридольних) ритмічних одиниць, що створює характерний ефект «кульгавості», відмінний від рівномірної пульсації західної музики.

Історія терміна Принципи поєднання «нерівних» ритмічних осередків були відомі ще в античності. Арістоксен описував поєднання довгих і коротких тривалостей, засновані на співвідношенні арсиса (сильної долі) і тезиса (слабкої долі), які за своєю логікою близькі до пізніше зафіксованих балканських ритмів. Згідно з матеріалами Афінського інституту досліджень музики й акустики, в античній Греції існували як симетричні ритми з рівним співвідношенням сильної та слабкої долей (1:1), так і асиметричні — з нерівним співвідношенням тривалостей (2:3).

Однак європейські музикознавці звернули увагу на це явище лише на початку XX століття. Оскільки першими ці незвичні ритмічні структури описали болгарські дослідники — Добрі Христов (1913) і (1927), — а угорський композитор Бела Барток популяризував їх в академічному середовищі, за системою надовго закріпилася назва «болгарський ритм». Барток і Курт Закс називали ці ритми «надскладними» або «гіперболгарськими», оскільки для західного слуху вони здавалися хаотичними. Барток наводив характерний приклад реакції на цю музику:«Коли один із наших відомих музичних дослідників уперше почув мелодії з болгарським ритмом, він вигукнув: „Невже всі болгари кульгаві, раз у їхніх пісень такі кульгаві ритми?“»Цитується за статтею ..У 1951 році румунський етномузиколог Константин Бреїлою ідентифікував асиметричні ритми не лише на Балканах, а й у народній музиці туркменів, туарегів, бедуїнів, басків, а також у Швейцарії. Термін «болгарські ритми» вже неадекватно описував ситуацію. Консультуючись із відомим турецьким композитором і музикологом Ахмедом Сайгуном, Бреїлою запропонував загальноприйнятий нині термін «аксак», від  — «кульгавий».

Ритмічна структура На відміну від класичної західної ритміки, що оперує незмінною одиницею пульсації, аксак ґрунтується на постійному використанні двох тривалостей: короткої (2) і довгої (3). Співвідношення їхніх тривалостей становить 2:3. Бреїлою називав цю пропорцію «ірраціональною» (у значенні «алогічною»), оскільки вона порушує звичний для західної музики принцип бінарної симетрії, де тривалості кратні двом (1:2 або 1:1). В аксаку довга доля рівно у півтора раза довша за коротку, що й створює ефект «кульгавого» ритму. Метричні схеми утворюються шляхом комбінації цих елементів у строго повторювані групи.

Дослідники виокремлюють дві основні форми організації простих ритмів аксака, найчастіше представлені у фольклорі:

Дактилічний аксак (подовжена доля на початку). Ритмічна схема: 3+2+2 (часто записується як розмір 7/8 або 7/16). Ця форма широко поширена в Македонії, Албанії, Румунії, а також трапляється в інструментальній музиці румунів Воєводини. Анапестичний аксак (подовжена доля в кінці). Ритмічна схема: 2+2+3 (розмір 7/16 або 7/8). Цей різновид ритму особливо характерний для болгарської музики (наприклад, танець ), а також широко представлений у Туреччині та Румунії (наприклад, танець ).

Окрім простих форм, існують складні складені метри, що поєднують велику кількість осередків. У турецькій теорії термін аксак у вузькому значенні стосується дев'ятидольного розміру зі структурою 2+2+2+3.

Географія поширення Хоча спочатку цей ритм асоціювався з Болгарією, дослідження середини XX століття показали значно ширшу географію його побутування. Аксак є «рідним» ритмом для великого регіону: Туреччини, Греції, Албанії, Румунії, Сербії та Македонії. Дослідження також засвідчили наявність подібних ритмів у народів Північної Африки (берберів, туарегів), у басків та в окремих районах Швейцарії.

У професійній музиці В академічну музику Заходу аксак проник переважно через творчість Бели Бартока, який використав ці ритми в таких творах, як «Мікрокосмос» і . Водночас композитори балканського регіону зверталися до цих структур і раніше. Сербський композитор Стеван Мокраняц ще 1892 року точно зафіксував асиметричні ритми 5/8 і 7/8 у своїй шостій хоровій сюїті з циклу «Руковети» (пісня «Гайдук Велько»), а Ісидор Баїч використав ритм 9/8 (2+2+2+3) в опері «Князь Іво із Семберії» у 1911 році.

У джазі та рок-музиці цей ритм також знайшов відображення: класичним прикладом є композиція Дейва Брубека «» (схема 2+2+2+3).

Див. також

Метр (музика)

Примітки

Джерела

Література

Посилання

Додаткова література