Казимир Максиміліан Шафнаґель (; 3 березня 1858Баринов И. Матрикульная запись Казимира Шафнагеля в Рижском политехникуме // Запісы беларусаведа, 15.1.2023. — Київська губернія — 13 березня 1922, Кушляни) — білоруський крайовий політичний діяч, біолог.

Біографія

Походив із роду баронів Шафнаґелів, що оселилися на Волині. Син Костянтина Якуба Максиміліана Шафнаґеля та Емілії із Зейдлерів (1821—1895) гербу Збаразьких. Католик. Жив, як і батьки, у Варшаві. Здобув атестат у Варшавському реальному училищі. Без підготовчого курсу вступив і в 1875—1879 роках вивчав хімію в Ризькому політехнічному інституті, закінчив у листопаді 1880 року з дипломом другого ступеня (сам диплом інженера-хіміка зареєстровано в березні 1881 рокуСпіс дыпломаў Рыжкага політэхнічнага вучылішча (1879—1882) Архівавана 27 кастрычніка 2021., с. 116, Латвійскі дзяржаўны гістарычны архіў). Потрапив на Білорусь у зв’язку з роботами на Лібаво-Роменській залізниці, брав участь у будівництві залізничного мосту через Ошмянку біля Сол. Тоді мешкав у Кушлянах, у маєтку їхніх власників Сулістровських, познайомився з їхньою дочкою Маріанною Сулістровською і згодом одружився з неюЯсвевіч Аляксандр. Навуковец з Кушлян.

Маріанна була єдиною спадкоємицею свого батька Костянтина-Атона Сулістровського (1829—1906), таким чином К. Шафнаґель отримав Кушляни як спадщину дружини і залишився в Ошмянському повіті.

З 1906 року входив до Товариства друзів науки. Займався біологічними дослідженнями в галузі бріології — вивчав мохи. Водночас разом з Іваном Луцкевичем, Людвіком Абрамовичем, Августином Янулайцісом та іншими входив до археологічної секції. Активно працював у Товаристві і в травні 1910 року обраний почесним членом «за наукові праці та допомогу, надану Товариству». У 1908 році видав у Вільні книгу польською мовою «Записки бріологічні», інформація з неї про рідкісні мохи й досі є в Червоній книзі Білорусі.

Досліджував околиці Ошмян, Сморгоні, Красного, заплави Вілії, Ошмянки, Сікуні, Уші, Березини, Птичі, околиці озер Вішнєвське, Свір, Нароч, занарочанські болота. Також здійснив експедицію до Біловезької пущі, де зібрав гербарій із 80 видів мохів. Загалом К. Шафнаґель описав близько 500 видів і різновидів мохів. І через 100 років співробітники Інституту ботаніки НАН Білорусі знаходять місця зростання рідкісних мохів за його дослідженнями.

За ідейними переконаннями був крайовцем — прихильником течії, яка виступала за утворення нової «нації литвинів» (литовських поляків); ця течія тоді домінувала в польському русі на білоруських і литовських землях.

Під час Першої світової війни не евакуювався на схід після Свенцянського прориву німецьких військ. Список членів віленського Шляхетського клубу від 11 грудня 1915 року свідчить про його перебування у Вільні. Наприкінці 1915 року відбулося організаційне оформлення першої правої білоруської партії — Християнської єдності. Єдність очолили лідери білоруської правиці — барон Ропп, князь Святополк-Мирський, барон Шафнаґель, Вінцент Гадлевський, А. Астромович (А. Зязюля)Партыйная сістэма Беларусі. Нарыс палітычнай гісторыі ў святле генезісу і эвалюцыі шматпартыйнасці.

У 1917 році жив у Кушлянах Ошмянського повіту. Після революції підтримав білоруське відродження. Існує припущення, що йому пропонували увійти до Об’єднаної Литовської Тариби як одному з представників білоруської інтелігенції, бо білорусам бракувало гідних кадрів. У листопаді 1917 року в № 86 (28 жовтня 1917) та 87 (30 жовтня 1917) віленського «Гомона» («Homan») надруковано звернення К. Шафнаґеля «До нашої крайової інтелігенції», одночасно видано окремою брошурою польською мовою. У № 90 (9 листопада 1917) та 91 (13 листопада 1917) «Гомона» опубліковано продовження звернення. Шафнаґель не обмежився публікацією, розсилав його поштою, особисто розмовляв з людьми. У зверненні К. Шафнаґель стверджував, що білоруський народ отримав реальний шанс створення власної держави, однак без допомоги інтелігенції він не буде використаний. Більшість місцевої громадськості, однак, пояснювала перетворення «поляка» Шафнаґеля на білоруського діяча виключно кар’єрними міркуваннями.

Позицію Шафнаґеля повністю прийняв Вінцент Святополк-Мирський, який також потрапив під певний остракізм з боку «верхівки» місцевої польської громадськості. К. Шафнаґель і В. Святополк-Мирський увійшли до організаційного комітету підготовки та проведення «загальнобілоруської національної конференції з усіх окупованих земель»«Гоман» № 91 ад 13 лістапада 1917 г.. Конференція відбулася в січні 1918 року і сприяла консолідації діяльності білоруських організацій на окупованих німецькими військами територіях. Підсумкова резолюція Віленської конференції містила прагнення, щоб «окуповані литовсько-білоруські землі утворювали незалежну самостійну демократичну державу, яка б складалася з двох автономних національно-культурних одиниць — білоруської та литовської у тісному зв’язку з Курляндією». Здійснення цієї вимоги пов’язувалося з Установчими зборами у Вільні, обраними на основі загальних, рівних, таємних, прямих і пропорційних виборів у національних куріях.

У 1919 році Казимир Шафнаґель виїхав до Польщі, жив у Варшаві. У 1921 році повернувся до Кушлян, де й помер у березні 1922 року у віці 67 років. Похований на місцевих кладовищах, землю під які він виділив зі своїх володінь. Станом на 2020 рік у центрі Кушлян від маєтку Шафнаґелів залишилися сходи колишнього палацу та рештки господарських будівель.

«До нашої крайової інтелігенції»

У зверненні К. Шафнаґель стверджував, що білоруський народ отримав реальний шанс створення власної держави, однак без допомоги інтелігенції він не буде використаний. На думку автора, приєднання до білоруського руху — обов’язок місцевої «спольщеної інтелігенції» перед краєм і «перед народом, з якого ви вийшли і серед якого живете, народом, який є, живе і кличе вам: „допоможіть!“».

Публікація продовження звернення в № 90 (9 листопада 1917) та 91 (13 листопада 1917) «Гомона» найімовірніше була викликана досить критичним ставленням більшості місцевої «спольщеної інтелігенції» до багатьох тез Шафнаґеля. Аналіз пізнішої частини звернення дозволяє говорити про ставлення цієї більшості до крайової ідеї та до білоруського руху наприкінці 1917 — на початку 1918 року. Очевидно, значна частина білоруських і литовських поляків не визнавала самобутності білоруської мови, боялася, що активізація білоруського руху може призвести до загострення польсько-білоруських відносин і, нарешті, дивилася на білоруські та литовські землі як на «історичну Польщу».

У 1917—1918 роках настрої більшості місцевої польської громадськості та її ставлення до звернення Шафнаґеля добре передають записи щоденника відомого віленського підприємця і громадського діяча Олександра Шкленника, який пояснював перетворення «поляка» Шафнаґеля на білоруського діяча виключно кар’єрними міркуваннями. Автор щоденника досить критично й іронічно оцінює зусилля К. Шафнаґеля. Водночас записи Шкленника свідчать про дуже активну діяльність зем’янина з Кушлян. Шафнаґель не обмежився публікацією. Польськомовну версію звернення він розсилав поштою відомим представникам віленської інтелігенції, особисто розмовляв з людьми, які поділяли крайову ідею, і пропонував приєднатися до білоруського руху. Однак у найкращому разі співрозмовники обіцяли лише підтримку білоруських зусиль (зокрема, про це заявив інженер Єремія Лукашевич).

Примітки