Військовий характер Мікенської Греції (бл. 1800–1050 рр. до н. е.) у пізній бронзовій добі підтверджується численними знайденими знаряддями війни, зображеннями воїнів і боїв у мистецтві того часу, а також збереженими записами грецького лінійного письма Б. Мікенці інвестували у розвиток військової інфраструктури, при цьому виробництво військових засобів та логістика контролювалися безпосередньо з палацових центрів..
Греція пізньої бронзової доби була поділена на низку войовничих королівств, найважливіші з яких розташовувалися у Мікенах — від яких і походить назва цієї культури — Тиринф, Пілос та Фіви. З XV століття до н. е. мікенська держава почала поширювати свій вплив у напрямку Егейського моря, узбережжя Анатолії та Кіпру. Мікенські армії мали низку спільних рис з іншими державами пізньої бронзової доби: вони спочатку базувалися на важкій піхоті, озброєній списами, великими щитами та іноді обладунками. У XIII столітті до н. е. мікенські підрозділи зазнали змін у тактиці та озброєнні, стали більш уніфікованими та гнучкими, а їхні знаряддя війни — меншими та легшими. Серед характерних видів мікенських обладунків були шолом із іклів вепра і щит типу «вісімка». Більше того, більшість елементів пізнішої гоплітської паноплії Класичної Греції вже були відомі на той час.
Роль у суспільстві
Війна відігравала важливу роль у мікенському суспільстві. Матеріальні залишки, такі як оборонна архітектура та зброя, свідчать про значні інвестиції мікенців у військову інфраструктуру. Цінність війни підтверджується зображеннями боїв у мистецтві, а також тим, що представників еліти часто ховали зі зброєю..
Тексти лінійного письма Б є ще одним важливим джерелом інформації про роль війни в мікенському суспільстві. Таблички свідчать про те, що виробництво військових засобів та логістика контролювалися центральною владою з палаців. Згідно із записами з палацу в Пілосі, кожна сільська громада (дамос) була зобов'язана надавати певну кількість чоловіків для служби в армії; подібну службу виконувала й аристократія.. Таблички також містять імена богів, пов'язаних із війною, зокрема Ареса (лінійне письмо Б: A-re) та Афіну Потнію (лінійне письмо Б: A-ta-na Po-ti-ni-ja)..
Тактика та еволюція Мікенські армії мали низку спільних рис з іншими значними державами пізньої бронзової доби: спочатку вони базувалися на важкій піхоті, озброєній списами, великими щитами та, у деяких випадках, обладунками.. У XIII столітті до н. е. мікенська війна зазнала суттєвих змін як у тактиці, так і в озброєнні. Військові підрозділі стали більш уніфікованими та гнучкими, а їхні знаряддя війни - меншими та легшими. Спис залишався головною зброєю мікенських воїнів до катастрофи бронзової доби, тоді як меч відігравав другорядну роль у бою..
Точна роль і внесок бойових колісниць на полі бою є предметом дискусій через брак достовірних доказів.. Загалом, схоже, що в перші століття (XVI—XIV століття до н. е.) колісниці використовувалися як бойові машини, тоді як пізніше, у XIII столітті до н. е., їхня роль іноді обмежувалася транспортом на полі бою, особливо для легких колісниць, тоді як важкі, ймовірно, застосовувалися разом із кіннотою.: «Історія мікенських колісниць можна розділити на два етапи… Другий збігається з періодом 1300—1200 рр. до н. е. (LH IIIB), коли конструкція колісниць кардинально змінилася з появою „рейкових колісниць“. Перехід від коробчастої колісниці до рейкової колісниці знаменує перехід від суто мобільного транспортного засобу до транспортного засобу для перевезення на полі бою в той час, коли мікенський світ перебував у стані роздроблення та розпаду». Кінні воїни також входили до складу мікенський армій, проте їхня точна роль невідома через нестачу археологічних даних. Також у цей час у бойових діях почала використовуватися фаланга..
Укріплення
Будівництво оборонних споруд було тісно пов'язане з формуванням палацових центрів на материковій Греції. Головні мікенські центри були добрі укріплені і зазвичай розташовувалися на підвищеній місцевості, як у Афінах, Тиринфі або Мікенах, або на прибережних рівнинах, як у випадку з Гла.. Мікенці цінували символіку війни, яка проявлялася в оборонній архітектурі, тому вони прагнули також до візуальної вражаючості своїх фортифікацій. Стіни були зведені у циклопічному стилі; вони складалися зі стін із великих необроблених валунів завтовшки понад 8 м та вагою кілька тонн.. Термін «циклопічний» був введений греками класичної ери, які вважали, що лише міфічні велетні, циклопи, могли збудувати такі важкі мегалітичні споруди. З іншого боку, різьблена кам'яна кладка використовувалася лише в самих воротах та навколо них..
Зброя
Наступальна зброя
Списи спочатку були довгими та дворучними, довжиною понад 3 м. У пізніші мікенські століття були прийняті коротші варіанти списів, які зазвичай супроводжувалися маленькими щитами, переважно круглої форми. Ці короткі списи використовувалися як для колючих атак, так і для метання..
З XVI століття до н. е., з'явилися мечі з округлими наконечниками, руків'я яких було продовженням клинка. Їхня довжина становила 130 см, а ширина — 3 см.. Інший тип, однобічний меч, був суцільним бронзовим виробом близько 66 см — 74 см завдовжки. Цей коротший меч, ймовірно, використовувався для бою впритул. У XIV столітті до н. е. обидва типи мечів поступово модифікувалися: руків'я ставали міцнішими, а леза — коротшими.. Зрештою, у XIII столітті до н. е. у мікенській Греції став популярним новий вид меча — Науе II.
Стрільба з лука широко застосовувалася на полі бою з давніх-давен.. Іншими наступальними видами зброї були булави, сокири, пращі та дротики..
Щити
Ранні мікенські армії використовували «баштові щити», великі щити, які закривали майже все тіло. Ці щити «носили» на спинах під час бою і вони не мали жодних засобів для маніпулювання ними вручну. Це призвело до тактики, де мечники хапали щит супротивника та штовхали його, намагаючись підштовхнути щит до задньої частини колін супротивника, щоб вивести його з рівноваги. Однак з появою бронзових обладунків цей тип щитів використовувався рідше, хоча й не вийшов із вжитку повністю, про що свідчить іконографія.. Щити типу «вісімка» стали найпоширенішим типом мікенських щитів. Ці щити виготовлялися з кількох шарів бичачої шкіри, а в деяких випадках вони були укріплені бронзовими пластинами.. У пізніший період мікенської цивілізації були прийняті менші типи щитів. Вони мали або повністю круглу форму, були бронзовими і представляли собою ранні щити хоплон або аспіс, або ж були попередниками цих щитів, майже круглими з вирізом на нижньому краї. Ці щити мали півмісяцеподібну форму, виготовлялися з кількох шарів шкіри з бронзовим наконечником та посиленнями, і є першими відомими щитами мікенського дизайну, якими можна було маніпулювати вручну. Їхнє виникнення збіглося з виходом Мікен на світову арену наприкінці 1300-х — початку 1200-х років до н. е. Іноді здається, що вони були повністю виготовлені з бронзи. У пізнішій мікенській культурі армії використовували «півмісяцеподібні щити», які застосовувалися на конях, оскільки вони вигиналися навколо тіла коня, але при цьому закривали більшу частину тіла вершинка.
Шоломи Серед мікенської еліти найпоширенішим типом шолома був шолом з іклів вепра. Оскільки для виготовлення кожного шолому було необхідно від п'ятдесяти до шістдесяти іклів, їх використання свідчило про високий статус. Ці шоломи широко використовувалися протягом усього мікенського періоду і часто зображувалися в стародавньому егейському мистецтві...
Шоломи, повністю виготовлені з бронзи, також використовувалися й з часом ставали дедалі поширенішими, тоді як шоломи з іклів вепра перетворювалися на родинні реліквії; деякі бронзові шоломи мали великі щічні накладки, ймовірно пришиті або приклепані до шолома, а також верхній перфорований виступ для кріплення гребеня. Невеликі отвори по всьому периметру захисних накладок для щік і нижнього краю шолома слугували для кріплення внутрішньої підкладки. Також використовувалися й інші типи бронзових шоломів.. Наприкінці мікенського періоду були запроваджені й інші типи, зокрема рогаті шоломи..
Обладунки
Репрезентативним зразком мікенських обладунків є Обладунок Дендри (бл. 1450—1400 рр. до н. е.), що складався з кіраси як частини повного комплекту, утвореного з кількох бронзових елементів.. Він був достатньо гнучким і зручним для використання у пішому бою,. тоді як загальна маса обладунку становила близько 18 кг.. Важливі зразки мікенських обладунків також було виявлено у Фівах (пр. 1350—1250 рр. до н. е.), зокрема пару наплічників, менших за дендрські, з додатковими пластинами для захисту верхніх частин рук, прикріпленими до нижнього краю наплічників.
Використання лускатих обладунків стало помітним у пізніші мікенські століття, що підтверджується іконографією та археологічними знахідками.. Загалом, більшість ознак пізнішої гоплітської паноплії класичної Греції вже були відомі мікенській Греції.
Колісниці
Двокінна колісниця з'явилася на материковій Греції щонайменше з XVI століття до н. е.. Мікенські колісниці відрізнялися від аналогічних зразків, що використовувалися тогочасними державами Близького Сходу. Згідно зі збереженими записами лінійного письма Б, палацові держави Кносса і Пілоса могли виставляти кілька сотень колісниць.. Найпоширенішим типом мікенської колісниці була «подвійна колісниця», яка з'явилася в середині XV століття до н. е... У XIV столітті до н. е. з'явилася легша версія — «рейкова колісниця», яка мала відкриту кабіну й, найімовірніше, використовувалася як транспорт на полі бою, а не як бойова машина..
Кораблі Мікенські кораблі були суднами з малою осадкою і могли сідати на мілину у піщаних бухтах.. Існували судна різних розмірів із різною кількістю веслярів. Найбільше судно, ймовірно, мало екіпаж з 42-46 гребців, одне кермове весло, капітана, двох помічників та групу воїнів..
Найпоширенішим типом мікенського судна, судячи із зображень мистецтва того часу, була веслова галера з довгим і вузьким корпусом. Форма корпусу була спроектована так, щоб максимізувати кількість веслярів. Таким чином можна було досягати більшої швидкості незалежно від напрямку вітру. Хоча воно оснащувалося щоглою та вітрилом, як вітрильне судно воно було менш ефективним.. Мікенська галера мала певні переваги. Хоча вона була легшою порівняно з веслово-вітрильною галерою мінойців з Криту, на ній розміщувалося більше веслярів. Система кермування складалася з трикутного кермового весла, що стало попередником пізнішого кермового весла архаїчного періоду..
Військові кампанії
Близько 1450 р. до н. е. Греція була поділена на низку царств на материковій частині Греції, найважливіші з яких зосереджувалися в Мікенах, Тиринфі, Пілосі та Фівах. У наступні десятиліття мікенці почали розширювати свій вплив по всьому Егейському морю, заповнюючи нішу, яку раніше займала мінойська цивілізація. Таким чином мікенці почали нарощувати морську могутність у Егейському морі, розширюючи свій вплив на Егейські острови та узбережжя Анатолії.. У цей період мікенці встановлювали дипломатичні зв'язки з іноземними державами, зокрема з Єгиптом, для якого мікенських воїнів іноді наймали як найманців..