Собачі дні — спекотні, задушливі літні дні, які історично пов'язували з геліачним сходом зорі Сіріус з сузір'я Великий Пес, тобто перший у поточному році схід Сіріуса після деякого періоду невидимості, на світанку, безпосередньо перед сходом Сонця. пов'язувала ці дні зі спекою, посухою, раптовими грозами, млявістю, лихоманкою, сказом собак та невдачею. Латинська назва () є калькою давньогрецького .. Українське слово «канікули» зрештою походить від тієї ж латинської назви.

Насправді антична віра в те, що повернення на небо Сіріуса впливає на спеку є хибною: хоча Сіріус є найяскравішою зорею на нічному небі, світловий потік від нього настільки менший за світловий потік від Сонця, що внесок Сіріуса в загальну освітленість на Землі незначущий. В античні часи Сіріус повертався на нічне небо в середині літа, зараз через випередження рівнодення він повертається наприкінці літа, а за 10000 років він повертатиметься посеред зими.

Історія

Сіріус, найяскравіша зоря нічного неба, здавна привертав увагу людей у різних частинах світу. В Єгипті його повернення на нічне небо вважали провісником щорічного розливу Нілу й шанували як богиню Сопдет. У Греції Сіріус вважали передвісником надмірно спекотної пори літа. Грецькі поети навіть зафіксували віру в те, що повернення яскравої зорі приносить із собою спеку та гарячку; його також пов'язували з раптовими грозами. В «Іліаді» Гомера, ймовірно, складеній у VIII столітті до н. е., але на основі давнішої традиції, наближення Ахілла до Трої, де він мав убити Гектора, змальовано за допомогою розгорнутої метафори про згубні наслідки, які супроводжують повернення Сіріуса:

Схід Сіріуса в ті часи припадав на липень.. Приблизно в той самий час Гесіод вважав найгіршою та найспекотнішою частиною літа дні перед поверненням Сіріуса на нічне небо. У цей період Сіріус був невидимий із землі, але, очевидно, вважали, що він все ще перебуває на небі, підсилюючи спеку від сонця.

Приблизно через століття Алкей знову звертався до цієї теми, радячи своїм слухачам «вимочити легені у вині» перед появою зорі, адже «жінки тоді найнеприємніші, а чоловіки слабкі, бо виснажені спекою в голові й колінах». У III столітті «Феномени» Арата описують цей час як такий, коли Сіріус палить кору дерев своїм теплом під час сходу та заходу сонця..

Кеанські жерці Зевса як дощодавця й володаря вологи щорічно здійснювали жертвопринесення перед сходом Сіріуса, щоб відвернути нищівну посуху.. Цю практику приписують герою Арістею.. Арістотель згадує прислів'я про спеку собачих днів як частину свого аргументу проти раннього формулювання еволюції у своїй «Фізиці».

Римляни продовжували звинувачувати Сіріус у літній спеці та супутній млявості й хворобах. У своїй «Георгіці» Вергілій зазначає зусилля виноробів захистити свою роботу в той час, «коли Собача зоря розсікає спраглу землю». У Сенеки Едіп скаржиться на «палкі вогні Собачої зорі». «Природнича історія» Плінія зазначає збільшення кількості нападів собак протягом липня й серпня та радить годувати їх курячим послідом, щоб стримати цю тенденцію. На початку XX століття історики все ще відзначали «гнітючу спеку» собачих днів римського літа.

Цей період давно фігурує в західній медицині. Англійська «Надія здоров'я» () 1564 року радила уникати очищення (кровопускання та викликання блювоти) протягом літніх «собачих днів», оскільки «Сонце знаходиться у Леві» й «тоді природа спалюється та слабшає». Британська «Практика землеробів» () 1729 року стверджувала, що «Спека сонця настільки сильна, що тіла чоловіків опівночі пітніють, як опівдні: і якщо вони страждають, то хворіють сильніше, ніж у будь-який інший час, навіть майже мертві». Тому чоловікам радили «утримуватися весь цей час від жінок» і «остерігатися насильницького харчування». У «Календарному ключі» () 1813 року собачі дні — це час, коли «море кипіло, вино скисало, собаки божеволіли, Квінто лютував від гніву, а всі інші істоти ставали млявими; спричиняючи людині, серед інших хвороб, пекучу лихоманку, істерику та шаленство».

У культурі

Можливо, те, що католицька церква 16 серпня відзначає день Святого Роха, легендарного середньовічного покровителя собак, частково пов'язано саме з собачими днями. , який улітку 1809 року був самопроголошеним протектором Ісландії, став відомий під жартівливим ім'ям Йорген Король Собачих днів ().

У західній літературі, на додачу до грецьких та римських творів, «собачі дні» з'являються у п'єсі Джона Вебстера (1613), повісті Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня» (1843), оповіданні «Зловісний бар» (1903), вірші Джона Сінга «Королеви» (1909), романі Річарда Адамса «Небезпечні мандри» (1972). Вони фігурують у дитячих романах (1973), та (2009) із серії «Щоденник слабака».

 — це також назва японського аніме- серіалу 2011 році. Історія обертається навколо хлопчика, який потрапив до альтернативного світу, мешканці якого мають вуха та хвости тварин.

У фільмах «Собачий полудень» (1975) та (2001) назва апелює до гнітючої пори року, в якій відбуваються події. Відеогра 2010 року Kane & Lynch 2: Dog Days використовує цей термін у подібному значенні.

У музиці є пісня , переспівана Fear Factory у 1995 році, пісні Florence and the Machine 2009 року та «Dog Days» Within Temptation 2013 року, а також альбом американського південного рок-гурту Atlanta Rhythm Section. У титульній композиції з альбому Taylor Swift «Evermore» 2020 року Бон Айвер, який бере участь у цій пісні, згадує «насильство собачих днів».

 — це також назва опери 2012 року композитора та лібретиста , заснованої на оповіданні .

Коментарі

Примітки

Література

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . , excerpted by the University of Toronto Library. . . , reprinted in 1914 as Vol. XLVII, Pt. 4, of the Harvard Classics series.