Ягнобці

Ягнобі (таджицька: яғнобиҳо, yağnobiho/jaƣnoʙiho) — східноіранський народ, що проживає на території Таджикистану. Основні поселення зосереджені в Согдійській області, у долинах річок Ягноб, Кул і Варзоб.

Ягнобська мова поширена передусім у верхній течії долини річки Ягноб у Зеравшанському регіоні Таджикистану. Нею користується місцеве населення; в окремих школах мову також викладають. У лінгвістичних дослідженнях ягнобську мову розглядають як пряме продовження согдійської. У науковій літературі вона часто фігурує під назвою «неосогдійська».

Ягнобців зазвичай вважають нащадками носіїв согдійської мови. У давнину ці спільноти населяли значну частину Центральної Азії на північ від Амудар’ї, на території, відомій як Согдіана. Цей зв’язок простежується насамперед через мовні дані, а також через історичні уявлення про безперервність населення регіону.

Дані переписів населення 1926 і 1939 років фіксують приблизно 1800 осіб, які вказували ягнобську мову як рідну. У 1955 році М. Боголюбов наводив оцінку, за якою кількість її носіїв перевищувала 2000 осіб. У 1972 році А. Хромов подавав інші цифри: 1509 носіїв у долині Ягноб і близько 900 осіб за її межами. Окремо вказується, що загальна чисельність ягнобців у складі таджицького населення оцінюється приблизно у 25 000 осіб.

Історія

Античність Традиційний спосіб життя ягнобців ґрунтувався на сільському господарстві. Вирощували ячмінь, пшеницю, різні бобові культури. Значну роль відігравало тваринництво, зокрема розведення великої рогатої худоби, волів і ослів. Поряд із цим існували ремісничі заняття. Ткацтвом переважно займалися чоловіки, тоді як виготовлення глиняного посуду було пов’язане насамперед із жіночою працею Большая Советская Энциклопедия .

Походження ягнобців пов’язують із согдійцями — населенням, яке домінувало в цьому регіоні до мусульманських завоювань VIII століття. Після розгрому Согдії частина населення переселилася у важкодоступні високогірні долини, де згодом сформувалася ягнобська спільнота.

До XX століття За поширеною версією, частина согдійців залишила низинні райони та перемістилася до долини Ягноб, уникаючи контролю Аббасидського халіфату. Їхні нащадки жили там у відносній ізоляції щонайменше до 1820-х років. Контакти з зовнішнім світом були обмеженими, а внутрішня організація життя зберігала локальні рисиJamolzoda, A. Journey to Sogdiana's Heirs www.yagnob.org.

XX століття До початку XX століття ягнобці переважно вели натуральне господарство. У деяких поселеннях така форма існування зберігалася й пізніше, з огляду на віддаленість території від автомобільних доріг та електромереж. Перші системні контакти з радянською владою відбулися у 1930-х роках, у період Великого терору. Вони супроводжувалися репресіями та виселенням частини населення Вокруг света – Страны – - Таджикистан – Последние из шестнадцатой сатрапии .

Найбільш радикальні зміни припали на 1957 і 1970 роки, коли було здійснено примусове переселення мешканців Ягнобських гір до напівпустельних низовин Таджикистану. У 1970-х роках для евакуації використовувалися гелікоптери Червоної армії. Офіційним поясненням була загроза лавин у гірських кишлаках. За окремими повідомленнями, під час транспортування частина людей загинула від шоку. Після переселення багатьох ягнобців залучили до примусової праці на бавовняних плантаціях.

Зміна кліматичних умов, фізичне навантаження та руйнування звичного способу життя призвели до зростання смертності. За оцінками, кілька сотень осіб померли від хвороб. Частина населення згодом самовільно повернулася в гори. Покинуті села були зруйновані, а найбільше поселення на річці Ягноб — Піскон — зникло з офіційних карт.

Починаючи з 1983 року, окремі родини знову почали повертатися до долини Ягноб. Ті, хто залишився в низинних районах, поступово асимілювалися з таджицьким населенням, зокрема через навчання дітей у таджицькомовних школах. Поселення, відновлені в горах, здебільшого знову функціонують у межах натурального господарства та часто не мають доступу до інфраструктури.

XXI століття На початку XXI століття в долині Ягноб існує близько десяти невеликих поселень, кожне з яких налічує від трьох до восьми сімей. Окремі ягнобські громади розташовані й в інших районах. Верхня частина долини тривалий час залишалася ізольованою через майже непрохідну ущелину. Ягнобці також проживають у районах, пов’язаних із річками Амудар’я, Кул, Варзоб, а також у районі Анзоба.

Релігія Ягнобці сповідують сунітський іслам. Водночас у культурній практиці зберігаються окремі елементи доісламських іранських вірувань, зокрема пов’язаних із зороастрійською традицієюAccording to http://www.pamirs.org Zoroastrian Designs on Embrodiary.

Генетика Дослідження Y-хромосомних ліній показують, що серед ягнобців найбільш поширені гаплогрупи R1-M173 і J2-M172, кожна з яких становить близько 32%. Гаплогрупа R1a1a-M17 трапляється приблизно у 16% випадків, а L-M20 — близько у 10%. Менш поширеними є C-M130, K-M9 та P-M45, кожна з частотою близько 3%.

Автосомні дані свідчать про генетичну близькість ягнобців до західноєвразійських та іранських популяцій. Вони демонструють значну спорідненість із населенням Центральної Азії залізної доби. Аналіз також вказує на тривалу ізоляцію групи без помітних слідів недавнього змішування. Приблизно 93% генетичного походження пов’язують з індоіранськими популяціями історичного періоду, представленими зразками залізної доби з території сучасних Туркменістану та Таджикистану. Близько 7% походження пов’язують із групами регіону Байкалу епохи ранньої бронзи, що мали значну частку давньосхідноазійського компоненту. Порівняльні дані показують, що зсув у бік степового походження був сильнішим між бронзовим і залізним віками, а домішка східноазійського компоненту зросла вже в пізніший час. У таджиків ці процеси виражені сильніше, ніж у ягнобців, із додатковим південноазійським компонентом у перших.

Ягнобську мову інколи використовують як орієнтир для реконструкції ранніх етапів поширення іранських мов у степових регіонах Центральної Азії.

Примітки