Іранський монархізм () — це рух за відновлення монархії в Ірані, яка була скасована після революції 1979 року.
Історія Іран, у своїх різних відомих формах, починаючи з династії Мідії, був монархією (або складався з декількох менших монархій) з 7 століття до н. е. до 1979 року.
Вперше він став конституційною монархією в 1906 році за династії Каджарів, але в 1925–1941 роках пережив період автократії під правлінням Реза Шаха, який після державного перевороту, що призвів до заснування династії Пахлаві, проголосив себе абсолютним правителем. Парламент став маріонеткою, преса піддавалася цензурі, а Комуністична партія і профспілки були забороненіTownson, Duncan, The New Penguin Dictionary of Modern History 1789-1945 (Second Edition), Penguin, 2001, p. 459. Після зречення Реза Шаха в 1941 році влада була повернена Іранській національній асамблеї. У 1941–1953 роках Іран залишався конституційною монархією і активною парламентською демократією, а шах Мохаммед Реза Пахлаві зберігав широкі виконавчі повноваження.
15 березня 1951 року Національна асамблея на чолі з прем'єр-міністром Хуссейном Алою одноголосно проголосувала за націоналізацію нафтової промисловості, яка на той час перебувала під контролем Англо-іранської нафтової компанії (нині BP). У 1953 році британська MI6 та американська ЦРУ організували державний переворот проти уряду Мохаммеда Мосаддика. Агенти поширювали чутки, що Мосадик, який мав республіканські погляди, планував скасувати монархію і проголосити себе президентом нової Республіки Іран, що викликало промонархічну реакцію громадськості і призвело до успішного результату перевороту проти прем'єр-міністра.
Шах, який під час перевороту був вигнаний у вигнання, повернувся до Ірану і призначив генерала Фазлоллу Загеді новим прем'єр-міністром. Багато сучасних джерел повністю приписують цей переворот, або контрпереворот, американській ЦРУ та агентам британської МІ6, які, як повідомляється, організували і оплатили йогоKinzer, Stephen, All the Shah's Men : An American Coup and the Roots of Middle East Terror, Stephen Kinzer, John Wiley and Sons, 2003, p.5, 6, 210. Ці джерела вказують на багато інших переворотів, в яких ЦРУ відігравало важливу роль, наприклад, в Чилі в 1973 році. Однак монархісти стверджують, що контрпереворот був насправді народним повстанням, а незаперечна участь іноземних розвідувальних служб була другорядною. Втім, принаймні деякі історики стверджують, що переворот не міг відбутися без організації ЦРУ та підтримки ІрануKeddie, Nikki R., Roots of Revolution, Yale University Press, 1981, p.140Kinzer, Stephen, All the Shah's Men : An American Coup and the Roots of Middle East Terror, Stephen Kinzer, John Wiley and Sons, 2003, p.211.
Згодом ера конституційної монархії поступово добігла кінця, оскільки шах все більше одноосібно здійснював свої виконавчі повноваження, що призвело до розвитку автократії. На початку 1970-х років, коли більшість політичних партій було заборонено, Іран фактично став однопартійною державою під керівництвом монархічної партії Растахіз. Лідери Національного фронту, такі як Карім Санджабі, та помірковані традиційні ісламські лідери, такі як Мохаммад Казем Шаріатмадарі, продовжували підтримувати конституційну монархію.
Під зростаючим міжнародним тиском, зокрема з боку президента США Джиммі Картера, шах наприкінці 1970-х років просунув значні демократичні реформи, спрямовані на поступове відновлення конституційної монархії в її первісному вигляді. Однак кілька повстань у 1978 і 1979 роках призвели до того, що шах, якому було діагностовано рак у термінальній стадії і який тримав це в таємниці, покинув країну разом із родиною, щоб пройти лікування за кордоном. За кілька тижнів уряд шаха фактично розпався і почалася Друга революція. Новий тимчасовий революційний уряд офіційно скасував монархію і проголосив Іран республікою. У квітні 1979 року була створена Ісламська Республіка Іран під верховним лідерством Рухолли Хомейні.
У місяці, що слідували за революцією, колишній фельдмаршал імператорських збройних сил Бахрам Аряна організував контрреволюцію в еміграції. Базуючись у Парижі, Франція, разом з іншими військовими чиновниками імператорських збройних сил і принцом Шахріаром Шафіком, він заснував Азадеган, парамілітарний опір, покликаний допомогти відновити конституційну монархію. Внакслідок побоювання зростання контрреволюції, принц Шахріар був убитий у Парижі в грудні 1979 року агентами Хомейні, що стало серйозним ударом для монархічного опору. Незважаючи на низку успішних операцій, які привернули увагу міжнародних ЗМІ в 1980 і 1981 роках, початок війни між Іраном та Іраком офіційно поклав кінець будь-яким надіям на контрреволюцію.
У 1990-х роках і в першому десятилітті після 2000 року репутація шаха дещо відродилася, і багато іранців згадують його епоху як час, коли Іран був більш процвітаючимMolavi, Afshin, The Soul of Iran, Norton (2005), p.74Iran Report February 2, 2004, а уряд менш репресивнимSciolino, Elaine, Persian Mirrors, Touchstone, (2000), p.239, 244. Журналіст Афшин Молаві повідомляє, що навіть члени неосвічених бідних верств населення — традиційно основні прихильники революції, яка повалила шаха — роблять такі зауваження, як «Всевишній, благослови душу шаха, тоді економіка була кращою», і виявляє, що «книги про колишнього шаха (навіть цензуровані) продаються швидко», тоді як «книги про Правильний шлях лежать без діла»Molavi, Afshin, The Soul of Iran, Norton (2005), p.74, 10.
Сам наслідний принц Ірану Реза Пахлаві публічно не виступає за відновлення своєї династії, натомість заявляючи, що це питання мають вирішити самі іранці на національному референдумі, чи відновлювати конституційну монархію та династію ПахлавіReza Pahlavi's Next Revolution: Successor Story, The New Republic, Franklin Foer, Thursday, January 3rd, 2002 . Однак наслідний принц публічно оголосив про своє бажання отримати підтримку Заходу у поваленні чинного уряду Ірану, навіть запропонувавши себе як тимчасового лідера нового режиму. Крім того, повідомлення, що з'явилися після опублікування електронного листа, надісланого колишнім директором організації «WE Believe in Israel» і нинішнім британським парламентарієм Люком Акехерстом, свідчать, що Акехерст запросив британських парламентаріїв і членів Палати лордів на зустріч 30 червня 2025 року, на якій наслідний принц мав представити свій план повалення уряду Ісламської Республіки Іран з метою встановлення світського режиму, який, можливо, буде співпрацювати з Ізраїлем.
Монархічні політичні партії Конституційна партія Ірану Партія справедливості Націоналістична партія Партія національного союзу Партія Нового Ірану (1927) Партія Нового Ірану (1963–1975) Народна партія Партія прогресу Растахіз Сарбазан і Джанбахтеган
Примітки
Зовнішні посилання Azadegan