Ібан Граф фон Бернштейн (народжений Джон Кесегі, також відомий як Джон Вовк; ; 1300-ті – після 1382) – австрійський дворянин угорського походження в 14 столітті. Він був членом могутньої родини Кесегі, головою якої став у 1324 році. Він здійснював грабіжницькі набіги як на Угорське королівство, так і на Австрійське герцогство. Після поразки та падіння в Угорщині в 1327 році він оселився в Штирії та присягнув на вірність Габсбургам. Поступово інтегруючись в австрійську знать, став родоначальником родини Бернштейнів (або Пернштейнів).
Походження Джон (Ян) Вовк народився у славетній родині Кесегі, у сина могутнього олігарха Івана Кесегі, у 1300-х роках, незадовго до смерті свого літнього батька (квітень 1308 року), оскільки вперше згадується в сучасних записах лише у 1325 році, а провінцію Івана у Західному Задунайстві успадкували племінники Яна Микола III, потім Андрій, які були безумовно старшими за свого дядька. У вересні 1326 року кафедральний собор Дьєра назвав його «молодим дворянином». У Яна був старший брат Григорій (батько Миколи III та Андрія), який помер за роки до його народження. У нього також була сестра, яка вийшла заміж за певного Домініка. Крім того, у Яна був зведений брат від позашлюбного зв'язку батька, Микола (нар. 1282 року), який розпочав церковну кар'єру та підвищений до сану єпископа Дьєра.
Повстання в Угорщині І Микола III, так само як і Андрій померли без спадкоємців відповідно у 1314 та 1324 роках. Фон Бернштейн успадкував землі Андрія, ставши головою Іванової гілки родини Кесегі, яка колись керувала своїми володіннями незалежно від монарха, що складалися з округів Дьєр, Мошон, Шопрон, Ваш та Зала та інших земель, але родина змогла зберегти лише округ Ваш після невдалого повстання Андрія у 1317 році. Ймовірно, що Ян також став спадковим іспаном округу Ваш після смерті Андрія у 1324 році. Ян вперше згадується в сучасному записі в червні 1325 року, коли Герборд Резнекі скаржився, що його фаміліар Деметрій Балай, каштелян Немпті, кілька днів тому вторгся та пограбував його землі в Резнеку за наказом Яна. Герборд був поранений, а його брат загинув під час нападу. У липні Карл I Угорський наказав капітулу Вашвара розслідувати акт домінування, але роль Яна як підбурювача не була доведена. У серпні 1325 року Ян видав у Шарварі грамоту про те, що він передав маєтки Хідегшег і Фертехомок церкві Пресвятої Діви у Фельшекетелі (сучасний Ноймаркт-ім-Таухенталь, район Штадтшлайнінг в Австрії) відповідно до заповіту свого племінника.
Через певні інтриги виявлено, що зведений брат Івана, єпископ Миколай Кесегі, народився, коли його батько Іван Кесегі ще був одружений. Відповідно, єпископ попросив Папу Івана XXII звільнити його від цієї вимоги у першій половині 1325 року. Папа надав це звільнення 30 липня. Наступного року надходили повідомлення про пограбування та захоплення певних земель і маєтків його єпархії, а також сусідньої єпархії Пассау. На прохання Кесегі, Папа Іван передав єпархію Дьєр під захист Святого Престолу у січні 1327 року. Папа також призначив Генріха, єпископа Веспрема, захисником ("охоронцем") Миколи Кесегі у червні, щоб відновити бенефіціарію єпархії. За словами історика Адама Вайка, за нападами на єпархію Дьєр стояв Ян Кесегі. Відповідно, той передав Святому Престолу приватну інформацію про походження єпископа, щоб усунути його з посади, та зайняв Сомбатгей та інші єпископські маєтки в повіті Ваш. Ймовірно, він повстав проти Миколи у зв'язку з відкритим повстанням Кесегів у 1327 році, до якого єпископ відмовився приєднатися.
Ян Кесегі вступив у союз з Бабоничами та підняв відкрите повстання проти Карла I у 1327 році. Однак королівські генерали Мікч Акош та Александр Кецький розгромили їх протягом кількох місяців. Під час військової кампанії Кецький захопив Шарвар, Неметуйвар (сучасний Гюссінг, Австрія) та два інші форти в Кесезі з навколишніми селами та землями від Яна. Кецького призначено іспаном Вашського повіту та каштеляном Шарвара, що поклало край спадковим посадам Яна. Володіння Кесегів у Задунайській області розпалося, Ян втратив всю свою владу та вплив у регіоні. Карл надав Кецькому широкі повноваження у перерозподілі земель вірній місцевій знаті, і він мав обов'язкову королівську милість до колишніх родин Кесегів, багато з яких відмовилися від вірності Яна.
Після свого падіння Ян зміг утримати лише Боростянке (Бернштейн) та, можливо, Немпті. Бернштейн став його резиденцією та центром його володінь. Він видав там свою хартію в березні 1333 року, де вперше був титулований як «Johannes dictus Farcas» (тобто «Ян Вовк»). У документі він повернув маєток Позва (сьогодні боро в Залаегерсезі ) синам Кальмера Гередьє, який був зруйнований Іваном Кесегі десятиліттями раніше. Бабоничі та Кесегі, включаючи Яна, уклали союз з герцогами Австрії проти Карла I у січні 1336 року. Коли Карл підписав перемир'я зі своїми ворогами 13 грудня, після короткої війни, він назвав членів двох родин «зрадниками Святої Корони». У документі ім'я Івана було поставлено на друге місце серед зрадників, після його двоюрідного брата Петра «Герцога», але перед Бабоничами.
Вірність Габсбургам Війна між Угорщиною та Австрією тривала до 1339 року. Карл зобов'язав Кесегів відмовитися від своїх останніх фортець уздовж західних кордонів королівства у 1339 або 1340 році. Двоюрідні брати Яна повернулися до Карла, проте той обрав інший шлях; Ян та його «деякі слуги» присягнули на вірність Альберту II, герцогу Австрії, у Гайнбурзі в червні 1339 року. Герцог пробачив їм «за все, що вони зробили проти його особи та країни» до цього. У документі Іоанн згадувався як «колишній» власник Бернштайна; Карл I конфіскував замок, який згодом став королівською власністю. Після цього в сучасних австрійських документах та листах його називали Ібаном (також Ібаном, Іваном або Вбаном тощо), або іноді Йоганнесом (Йоганном або Гансом). Той прийняв титул графа фон Бернштайна (також Пернштайна або Пернштайна), незважаючи на той факт, що насправді він не володів фортецею, яка знаходилася в Угорському королівстві. Його походження та графський титул забезпечили йому соціальну повагу в Австрії, де в управлінні домінували міністерські дворянські родини, а кількість родин давнього походження зменшилася на рубежі XIII та XIV століть.
Невдовзі після переселення в Австрію Ібан придбав заставу з доходів трибуналу в Нойнкірхені. Проживав у цьому місті, яке знаходиться приблизно за 40 кілометрів від замку Бернштайн. У наступні роки отримував доходи від навколишнього абатства Кірхберг, придбав землі у Штирії та Нижній Австрії, переважно в регіоні між Нойнкірхеном та Вінер-Нойштадтом, вздовж угорського кордону. Ібан одружився з Агнес (померла до 1363 року), дочкою капітана Еберхарда V фон Валльзее, що призвело до його швидкої інтеграції в австрійське дворянство. Він виступав як арбітр, свідок та контрасигнуючий дворянин у кількох юридичних документах, контрактах та судових процесах, у яких родина Валльзее брала участь у наступні десятиліття. В Ібана було щонайменше п'ятеро дітей. Генріх (Генрі) народився від першого шлюбу з невстановленою дворянкою. Він був ще живий у 1377 році. Інші сини були дітьми Агнес фон Валльзее. Йоганн (Іоанн) розпочав церковну кар'єру, його згадували як вікарія парафії Рігерсбург. Ульріх одружився з Йоганною фон Зонненберг. Він помер раніше за свого батька приблизно між вереснем 1381 року та січнем 1382 року. Під час його смерті у нього залишилася неповнолітня дочка Анна. У хартії від червня 1382 року четвертий син Ібана, Петро, також згадується як померлий. У Ібана також була дочка Анна, яка вийшла заміж за Отто фон Еренфельса, і все ще жила в 1397 році. До 1363 року Ібан одружився з Ельзбет фон Пухгайм, вдовою Отто фон Майссау (помер 1359 року).
Граф Ібан фон Бернштейн фінансово підтримував герцогів Габсбургів протягом десятиліть. Перші задокументовані позики були надані Альберту II у 1340 та 1343 роках в обмін на доходи трибуналу в Нойнкірхені. Цікаво, що Ібан пішов з придворної служби на решту правління Альберта, який помер у 1358 році. Його наступником став його син, Рудольф IV, який запросив Ібана до герцогської ради. Серед інших лордів, Ібан виступив радником у судовому процесі між Віднем та Вінер-Нойштадтом щодо постачання та продажу вина у листопаді 1358 року. Він з'явився як свідок, коли Рудольф надав Голленбургу статус опідума у 1359 році. Він також виконував цю функцію, коли герцог заснував каплицю Святого Георгія в Еннсі наприкінці 1361 року, після своєї перемоги над Лодовіко делла Торре, патріархом Аквілеї. Ібан брав участь у війні проти Баварії за Тіроль у 1364 році. Ібан разом із сином Генріхом також були присутні на заснуванні Віденського університету 12 березня 1365 року. Рудольфа IV, який помер в Італії, де готував другу війну проти патріарха Лодовіко, спільно успадкували Альберт III та Леопольд III. Вони успадкували від свого брата порожню скарбницю та багато боргів. Ібан, який купив будинок у Відні, позичав великі суми герцогам у наступні роки. Він підписав цей документ, який надавав Леопольду контроль над Тіролем, Дальньою Австрією та Крайною, а дохід мав бути розділений між герцогами в липні 1373 року. Після Нойберзького договору (1379), який визначив поділ спадкових земель Габсбургів, землі Ібана в Штирії належали королівству Леопольда, тоді як його володіння в Нижній Австрії перебували під сюзеренітетом Альберта. У 1370-х роках Ібан отримав кілька земель під заставу від герцогів (наприклад, замки Маренберг та Аспанг). Востаннє він згадується в цій якості в липні 1382 року, коли Альберт III заклав Ібану форт Гутенштейн. Щоб фінансувати своїх герцогів, Ібан також мусив звертатися за позиками; наприкінці свого життя він заборгував трьом єврейським торговцям у Нойнкірхені.
Через десятиліття після свого від'їзду Ібан фон Бернштейн вперше відвідав Угорщину в грудні 1361 року, коли Рудольф IV та його брати підписали союзний договір з Людовіком I Угорським, Казимиром III Польським та Майнхардом III, графом Горіції-Тірольської у Пресбурзі (сучасна Братислава у Словаччині). Ібан засвідчив договір від імені Рудольфа разом з кількома іншими австрійськими лордами. Відповідно до документа від червня 1368 року, Ібан взяв позику в братів Смерлейна та Еберлейна, двох єврейських лихварів у Шопроні. Відвідав замок Фракно (сьогодні Форхтенштайн, Австрія) разом з Рудольфом фон Штадеком у грудні 1374 року. Вони особисто гарантували надійність Миколи Надьмартоні («німця», Мертенсдорфі), який присягнув на вірність Альберту III та поклявся, що вірно служитиме герцогу всіма своїми силами та замку проти всіх, крім угорського монарха Людовіка I. Надьмартоні пообіцяв нейтралітет у разі потенційної війни між Австрією та Угорщиною. Три роки по тому Ібан також скріпив цей документ у Відні, в якому Надьмартоні обіцяв не шукати притулку для тих, хто грабує та роздирає Австрію. Відповідно до досліджень історика Ренати Скорки, колишній бунтівний граф Ібан, який кілька разів грабував та розграбовував прикордонні території двох королівств, продовжуючи справу свого батька, став опікуном та покровителем тих угорських дворян, які вступили на службу до Габсбургів, і до кінця свого життя допомагав підтримувати законний порядок у Штирії та Нижній Австрії. Ібан востаннє згадується в сучасних записах у жовтні 1382 року.
Джерела Engel, Pál (1996). Magyarország világi archontológiája, 1301–1457, I. [Secular Archontology of Hungary, 1301–1457, Volume I]. História, MTA Történettudományi Intézete. ISBN 963-8312-44-0. Skorka, Renáta (2017). "A "mohó farkas" utóda. Egy Kőszegi Habsburg-szolgálatban [The Heir of the "Greedy Wolf". A Kőszegi in the Service of the Habsburg Dukes]". Világtörténet. 39 (1): 93–124. ISSN 0083-6265.