Джині (нар. 1957) – псевдонім американської безпритульної дитини, яка стала жертвою жорстокого жорстокого поводження, нехтування та соціальної ізоляції . Її обставини чітко зафіксовані в анналах лінгвістики та аномальної дитячої психології . Коли їй було приблизно 20 місяців, батько почав тримати її в замкненій кімнаті. Протягом цього періоду він майже завжди прив'язував її до дитячого туалету або зв'язував у ліжечку з нерухомими руками та ногами, забороняв будь-кому взаємодіяти з нею, майже не давав їй жодної стимуляції та залишав її тяжко недоїданою. Ступінь її ізоляції заважав їй мати будь-який суттєвий доступ до мовлення, і в результаті вона не набула мови в дитинстві. Її жорстоке поводження стало відомим органам опіки над дітьми округу Лос-Анджелес у листопаді 1970 року, коли їй було 13 років і 7 місяців, після чого вона стала підопічною штату Каліфорнія.

Психологи, лінгвісти та інші вчені майже одразу зосередили значну увагу на випадку Джені. Визначивши, що вона ще не вивчила мову, лінгвісти побачили в ній можливість глибше зрозуміти процеси, що контролюють навички засвоєння мови, та перевірити теорії та гіпотези, що визначають критичні періоди, протягом яких люди вчаться розуміти та використовувати мову. Протягом часу, коли вчені вивчали Джені, вона досягла значного прогресу в своєму загальному розумовому та психологічному розвитку. Протягом кількох місяців вона розвинула виняткові навички невербального спілкування та поступово опанувала деякі базові соціальні навички, але навіть до кінця їхнього дослідження випадку вона все ще демонструвала багато поведінкових рис, характерних для несоціалізованої людини. Вона також продовжувала вивчати та використовувати нові мовні навички протягом усього часу тестування, але зрештою так і не змогла повністю опанувати рідну мову .

Спочатку влада організувала госпіталізацію Джені до Дитячої лікарні Лос-Анджелеса, де команда лікарів та психологів доглядала за нею протягом кількох місяців. Подальші умови проживання стали предметом запеклих суперечок. У червні 1971 року вона залишила лікарню, щоб жити зі своїм вчителем, але через півтора місяці влада розмістила її в родині вченого, який очолював дослідницьку групу, з яким вона прожила майже чотири роки. Невдовзі після того, як їй виповнилося 18 років, вона повернулася жити до матері, яка через кілька місяців вирішила, що не може належним чином піклуватися про неї. На прохання матері влада перемістила Джені до першого з тих, що згодом стало серією установ та прийомних сімей для дорослих з інвалідністю. Люди, які керували цими закладами, ізолювали її майже від усіх, кого вона знала, та піддавали її надзвичайному фізичному та емоційному насильству. В результаті її фізичне та психічне здоров'я сильно погіршилося, а її нещодавно набуті мовні та поведінкові навички дуже швидко регресували.

На початку січня 1978 року мати Джені раптово заборонила всі наукові спостереження та тестування за нею. З того часу про її обставини мало що відомо. Її поточне місцезнаходження невідоме, хоча, станом на 2025 рік, вважається, що вона проживає під опікою штату Каліфорнія. Психологи та лінгвісти продовжують обговорювати її, і існує значний академічний та медійний інтерес до її розвитку та методів дослідницької групи. Зокрема, вчені порівнювали її з Віктором Аверонським, французькою дитиною 19-го століття, який також був предметом тематичного дослідження затримки психологічного розвитку та пізнього засвоєння мови.

Відносини в сімʼї Джені була останньою та другою дитиною, що вижила, з чотирьох дітей, народжених батьками, які жили в Аркадії, Каліфорнія . Її батько працював на заводі бортмеханіком під час Другої світової війни та продовжив працювати в авіації після неї, а її мати, яка була приблизно на 20 років молодша та походила з фермерської родини з Оклахоми, приїхала до Південної Каліфорнії підлітком з друзями сім'ї, які тікали від Пилової чаші . У дитинстві мати Джені отримала важку травму голови внаслідок нещасного випадку, що спричинило у неї тривале неврологічне пошкодження, що спричинило дегенеративні проблеми із зором на одному оці. Батько Джені здебільшого виріс у дитячих будинках на Тихоокеанському Північному Заході Америки. Його батько загинув від удару блискавки, а мати керувала борделем, рідко бачучи його. Крім того, мати дала йому жіноче ім'я, через що він був мішенню для постійних глузувань. В результаті він затаїв сильну образу на свою матір у дитинстві, що, на думку брата Джені та вчених, які вивчали Джені, було причиною його подальших проблем із гнівом.

Коли батько Джені досяг повноліття, він змінив своє ім'я на типово чоловіче, і його мати почала проводити з ним якомога більше часу. Він став майже повністю зацикленим на своїй матері, незважаючи на невпинні суперечки щодо її спроб переконати його прийняти менш жорсткий спосіб життя, і тому ставився до всіх інших стосунків у кращому випадку як до другорядних. Хоча батьки Джені спочатку здавалися щасливими тим, хто їх знав, невдовзі після одруження він забороняв дружині виходити з дому та бив її дедалі частіше та жорстокіше. Її зір неухильно погіршувався внаслідок тривалих наслідків існуючого неврологічного ураження, початку важкої катаракти та відшарування сітківки в одному оці, що робило її дедалі більш залежною від нього.

Батько Джині не любив власних дітей і не хотів мати власних, вважаючи їх галасливими; проте приблизно через п'ять років після початку шлюбу його дружина завагітніла. Він бив її протягом усієї вагітності, а ближче до кінця намагався задушити до смерті; вона перебувала в лікарні, одужуючи від цього, коли народила, здавалося б, здорову доньку. Батько вважав її плач тривожним і помістив її в гараж, де вона захворіла на пневмонію та померла у віці десяти тижнів. Їхня друга дитина, народжена приблизно через рік, був хлопчиком з діагнозом резус-несумісність, який помер у віці двох днів; різні версії того, чи була його смерть наслідком ускладнень резус-несумісності, чи від задухи власним слизом. Через три роки у них народився ще один син, якого лікарі описали як здорового, незважаючи на те, що також мав резус-несумісність. Його батько змушував дружину не давати йому спокою, що спричинило значні фізичні та мовні затримки розвитку. Коли йому виповнилося чотири роки, його бабуся по батьківській лінії занепокоїлася його розвитком і взяла на себе догляд за ним на кілька місяців, і він добре пройшов з нею шлях, перш ніж вона врешті-решт повернула його батькам.

Раннє життя Джені народилася приблизно через п'ять років після свого брата, приблизно в той час, коли її батько почав ізолювати себе та свою родину від усіх інших людей. Її пологи були стандартним кесаревим розтином без помітних ускладнень, і вона мала 50-й процентиль за вагою. Наступного дня у неї з'явилися ознаки резус-несумісності та знадобилося переливання крові, але наслідків не було, і в іншому її описали як здорову. Медичний огляд у три місяці показав, що вона нормально набирає вагу, але виявив вроджений вивих стегна, що вимагало від неї носіння дуже обмежувальної шини Фрейка з віку. до 11 місяців. Через це вона почала пізно ходити, що, на думку дослідників, спонукало її батька почати припускати, що вона розумово відстала . Тому він доклав цілеспрямованих зусиль, щоб не розмовляти з нею та не звертати на неї уваги, а також рішуче відмовив її матері та брата від цього.

Про раннє життя Джені збереглося мало інформації, але наявні записи свідчать про те, що протягом перших місяців вона демонструвала відносно нормальний розвиток. Пізніше її мати згадувала, що вона не була ласкавою дитиною, мало лепетала та чинила опір твердій їжі. Часом вона стверджувала, що в невстановлений момент Джені вимовляла окремі слова, хоча не могла їх згадати, але в інших випадках вона казала, що Джені ніколи не вимовляла мови. Дослідники так і не визначили, що було правдою.

У віці 11 місяців Джені все ще мала загалом гарне здоров'я і не мала помітних психічних відхилень, але її вага впала до 11-го процентиля. Дослідники, які пізніше вивчали її, вважали, що це ознака того, що вона починає страждати від певного ступеня недоїдання . Коли їй було 14 місяців, у неї піднялася температура та розвинувся пневмоніт, і батьки відвели її до педіатра, який раніше її не бачив. Педіатр сказав, що, хоча її хвороба перешкоджає постановці остаточного діагнозу, існує ймовірність того, що вона розумово відстала, і що може бути присутня дисфункція мозку – ядерна жовтяниця, що ще більше підтверджує висновок її батька про те, що вона має тяжку відсталість у розвитку.

Шість місяців по тому, коли Джені було 20 місяців, її бабуся по батьківській лінії загинула внаслідок ДТП, в результаті якої вона втекла з місця події. Її смерть вразила батька Джені набагато сильніше, ніж зазвичай, і оскільки його син гуляв з нею, він вважав його відповідальним, що ще більше посилило його гнів. Коли водій отримав лише умовний термін як за ненавмисне вбивство, так і за керування транспортним засобом у нетверезому стані, батько Джені втратив свідомість від люті. Вчені вважали, що ці події змусили його відчути, що суспільство його підвело, і переконали його, що йому потрібно захистити свою сім'ю від зовнішнього світу, але при цьому йому бракувало самосвідомості, щоб усвідомити руйнування, спричинені його діями. Оскільки він вважав, що Джені має серйозну розумову відсталість, він думав, що вона потребує його ще більшого захисту, і тому вирішив приховувати її існування якомога більше. Він негайно звільнився з роботи та переїхав з родиною до двокімнатного будинку своєї матері, де вимагав, щоб її машину та спальню залишили повністю недоторканими як святині для неї, та ще більше ізолював свою родину.

Дитинство Після переїзду батько Джені все частіше обмежував Джені другою спальнею в задній частині будинку, поки решта родини спала у вітальні. Вдень, приблизно на 13 годин, він прив'язував її до дитячого туалету за допомогою саморобного ремня, який змусив зробити її матір. Він був розроблений як гамівна сорочка, і перебуваючи в ньому, вона носила лише підгузок і могла рухати лише кінцівками. Вночі він зазвичай прив'язував її до спального мішка та клав у ліжечко з металевою сіткою-накриттям, знерухомлюючи її руки та ноги, і дослідники вважали, що він іноді залишав її на дитячому туалеті на ніч. Коли родина вперше переїхала до будинку, він іноді дозволяв Джені бути на задньому дворі в невеликому манежі, але вона, як повідомляється, розлютила його, зламавши його, щоб вибратися; люди, які пізніше працювали з нею, інтерпретували це так, що вона залишалася там сама і без нагляду протягом тривалого часу. Невдовзі він вирішив взагалі не випускати її на вулицю і повністю обмежив її перебування в спальні.

Дослідники дійшли висновку, що якщо Джині видавала вокали або інші звуки, її батько бив її великою дошкою, яку тримав у її кімнаті. Щоб вона заспокоїлася, він вискалював зуби та гарчав на неї, як собака, а також відрощував нігті, щоб подряпати її. Якщо він підозрював, що вона робить щось, що йому не подобалося, він видавав ці звуки за дверима та бив її, якщо вважав, що вона продовжує це робити, прищеплюючи їй сильний та постійний страх перед котами та собаками. Ніхто остаточно не з'ясував точну причину його собачої поведінки, хоча принаймні один вчений припустив, що він, можливо, вважав себе сторожовим собакою та грав цю роль. В результаті вона навчилася видавати якомога менше звуків та не виявляти нічого зовнішнього. У неї розвинулася схильність до мастурбації в соціально неприйнятних контекстах, що змусило лікарів розглянути можливість того, що її батько сексуально домагався її або змусив її брата до цього, хоча вони так і не виявили певних доказів.