Дерево бажань, також відоме як вотивне дерево, — це одиночне дерево, яке часто розташоване у священному місці, і яке, як вважається, має надприродні сили. Прив'язуючи смужку тканини або інший особистий предмет до дерева, люди сподіваються на виконання бажання. Такі підношення також можуть бути даровані на знак подяки за вже скоєне диво. Залежно від місцевих систем вірувань, які, як правило, зустрічаються у всіх релігіях, сила виконання бажань може бути приписана духам, феям, святим або божествам.

Поширення

Дерева бажань — це універсальне повір'я, відоме всім культурам регіону Дерсім (вірменів, зазів, курдів). Вони часто розташовані поблизу священних джерел або річок і пов'язані з культами води та родючості. Одним із проявів поклоніння деревам у курдській культурі є Дарі Міразан або Дара Міраза, «Дерево бажань». Люди вірили, що дерева мають духовну або фізичну цілющу силу. Будь-хто, хто прагнув виконання бажання, міг звернутися до дерева бажань. Дерево бажань вважається місцем проживання духів, пов'язаних з родючістю, силою та захистом, але також з нещастям та невдачею. Тому шанування дерева часто супроводжується підношеннями духам під деревами, які представляють як дари за обітницями або для відвернення злих сил та лих. Такі дерева можуть стояти окремо або в гаях; їхня святість більше залежить від місця розташування (священні місця), розміру та віку, ніж від виду дерев. В курдів-язидів є присвячене дереву свято, яке відмічається щороку весною. Люди приходять до священного дерева і приносять з собою гостинці та тварин в жертву. Весь процес цього ритуалу називається Біндарук. Одне з таких дерев Біндарука росте на схилі гори Галтахчи в Вірменії. Сама гора та дерево вважаються священними. Кожна людина, яка приходила в це свято до дерева, після складання жертви, зверталася до духу Даре Мраза: "О, Малакшах, виконай мою мрію і приведи мене до неї".

Закохані дівчата зверталися таким чином до дерева:

Після цих слів, вони пили воду з джерела біля дерева, клали дрібку землі собі в рот, та продовжували молитися. Після жертвоприношення дереву, водили круговий танок "гованд"

Ритуал прив`язування шматків тканини з одягу до дерева був ймовірно в пізніші часи формою жертвоприношення. Під час святкування Біндарука більшість учасників прив´язували до дерева шматки тканини. Вживання плодів з такого дерева було заборонене, а також ломати його гілки, рубати, трясти. Культ поклоніння дереву був поширений і серед курдів в Ірані. Там перед деревом ставали на коліна, проголошували молитву і прив`язували шматок тканини.

Звертаючись до дерева, люди вірили в те, що вони звертаються до дерева, яке здатне виконувати їх бажання. У багатьох місцях Європи можна зустріти дерева, які мають назву «дерева бажання». Густо обвішані релігійними символами, стрічками та іншими підношеннями ці дерева часто є спадкоємцями древніх язичницьких дерев-святинь, до яких люди вирушали просити допомоги при вирішенні своїх проблем. Два відомі дерева бажання можна знайти в Австралії. У XIX столітті в ботанічному саду Сіднея була сосна з острова Норфолк, яку називали Древом Бажання. Молоді жінки обходили навколо нього тричі, висловлюючи своє бажання. Цього дерева більше немає, 1935 р. на його місці посадили нове. У Новій Зеландії маорі вважають дерево бажання (хіпехопу), розташоване на дорозі в Ротоеху. Мандрівні маорі та пакеха відвідують його, і вважається, що воно не тільки може виконувати бажання, але й принести нещастя тому, хто проходить повз дерево, не роблячи йому підношення. Цими підношеннями найчастіше виявляються гілки папороті або молоде листя.

В Туреччині — існує традиція прив'язування шматків тканини «çalama bağlama» до священних дерев або гробниць святих. Майже всі турецькі громади вважають величні дерева, що стоять окремо в горах, священними.

Тюрки вірили, що духи їхніх предків мешкають у джерелах, високих горах, густих лісах та під затіненими деревами. Вірування в те, що деякі дерева є священними, також поширене серед алевітських громад у Східній Анатолії, і алевіти, які живуть у провінціях Сіірт, Тунджелі, Адияман та Елязиг, освячують дуби та ялівці, розкидані тут і там. В певні періоди року люди, одягнені в найкращий одяг, відвідують ці дерева групами чоловіків та жінок, співають гімни, складають обітниці та жертвопринесення, а також пов'язують «стрічки бажань» на дерева. Вірування давніх тюрків щодо дерев і лісів зазвичай проявлялися у формі трійці (гора, дерево, вода), іноді з елементами гори та води, а іноді як дуальність гора-дерево або вода-дерево. ійсно, куди б ви не пішли в Анатолії сьогодні, можна зустріти вірування, пов'язані зі священним культом дерева давніх тюрків. У багатьох регіонах Анатолії явище прив'язування тканини та запалювання свічок до гробниць, дервішських святинь та стародавніх дерев, а також їх освячення, є явним наслідком культу дерев та пов'язаних з ним вірувань серед турків в доісламські часи. Після прийняття ісламу турки продовжували зберігати віру у священні дерева та певні практики, засновані на них.

Вірування у священне дерево та культ дерев, що спостерігалися серед тюрків від Центральної Азії до Анатолії, демонструють схожість, і скрізь, де спостерігаються ці вірування, також зустрічаються зв'язки між деревом і святим. Дійсно, у дослідженнях, проведених у Сибіру, ​​зазначається, що поруч із деякими деревами в різних місцях є гробниці святих, і що ці гробниці святих слід сприймати як уособлення духів, які, як вважається, присутні в деревах, у вигляді мусульманських святих. Наприклад, відомо, що в Анатолії також є такі гробниці поруч із деревами, які вважаються священними. У місцях, де немає таких гробниць, спостерігається, що окремі дерева називаються так, ніби вони самі є святими деревами, такими як Чинар Деде, Читлембік Деде, Агач Баба. Вірування давніх тюрків щодо дерев і лісів зазвичай проявлялися у формі трійці (гора, дерево, вода), іноді з елементами гори та води, а іноді як дуальність гора-дерево або вода-дерево. Вірування, пов'язані з культом дерева, які спостерігалися у доісламських тюрків, мали дуже сильний вплив на турків мусульман. Ці вірування та практики дійшли до наших днів, пройшовши через фільтр усіх релігій і культур, які були прийняті пізніше, включаючи іслам, показує, що вони є продуктом дуже сильної традиції. Куди б ви не пішли в Анатолії сьогодні, усюди можна зустріти вірування, пов'язані зі священним культом дерева давніх тюрків. У багатьох регіонах Анатолії явище прив'язування тканини та запалювання свічок до гробниць, дервішських святинь та давніх дерев, а також їх освячення, є явним наслідком культу дерев та пов'язаних з ним вірувань серед тюрків в доісламські часи. Після прийняття ісламу турки продовжували зберігати віру у священні дерева, або ж вони узгоджували ці вірування та практики з елементами ісламу. У цьому сенсі очевидно, що такі дії, як підношення, запалювання свічок та жертвопринесення цим священним деревам, святилищам та гробницям, такі самі як у давнину. Так само вважається, що такі священні місця пов'язані зі святими, або що захисна сила чи диво перейшло до таких священних місць через святих.

Див. також

Кальпаврикша Дерево життя Світове дерево Священний гай

Примітки

Джерела Амине Авдал: Культи і вірування курдів-язидів