Ева Балла, у шлюбі Балла-Фалуш (угор. Balla Éva; 18 лютого 1913 — 27 березня 1966) — угорсько-французька графічна дизайнерка, художниця, модельєрка, дизайнерка ляльок та режисерка анімаційних фільмів. Учасниця французького Руху Опору.

Відіграла важливу роль у заснуванні та розвитку угорської лялькової анімації між 1948 і 1956 роками, а її роботи були заново відкриті у 2024 році після десятиліть забуття.

Біографія

Ранні роки та освіта Ева Балла народилася 18 лютого 1913 року в Діошфергепатоні (сьогодні Орехова Потонь, Словаччина), невеликому містечку поблизу Дунасердагеля, що на території тодішньої Австро-Угорської монархії. Її батько, Імре Балла, працював управителем у сусідньому маєтку. У віці 10 років її родина переїхала до Сегеда, звідки родом її батьки. Вони не бажають ставати громадянами Словаччини після Тріанонського договору, який відокремив Словаччину від Угорщини.

У Сегеді Ева Балла зростала у великій родині з багатьма дядьками, тітками та двоюрідними братами. Її батько керував сімейним лісозаготівельним бізнесом, дядьки були юристами, а старший брат був інженером. Ева Балла навчалась у середній школі імені Арпад-хазі Святої Ержебет (нині середня школа імені Іштвана Темеркеня). З раннього віку вона виявляла великий інтерес до малювання та живопису.

У 1929 році, у віці 16 років, Ева Балла переїхала до Будапешта, щоб жити зі своїми бабусею та дідусем по батьківській лінії, та вступила до Графічної школи Кола друзів мистецтв Угорської Національної Асоціації єврейської освіти (OMIKE). Ця школа була створена для молодих художників єврейського віросповідання, яких було виключено з вищої освіти в галузі образотворчого мистецтва через Угорський закон Numerus Clausus (1920), що обмежував кількість студентів певних національностей (передусім євреїв) у вищих навчальних закладах. Їхня частка в університетах не могла перевищувати частку цієї національної групи в загальному населенні країни (близько 6%). В OMIKE вона навчалася під керівництвом Бели Крайзеля та потоваришувала з Анною Маргіт, однокласницею, з якою вона поділяла свою пристрасть до мистецтва та яка стала відомою художницею.

Ева Балла приєдналася до мистецьких кіл Будапешта, часто спілкуючись з такими художниками, як Александре Траунер, Дьордь Кепеш, Деже Корніш та Бела Весельскі. Вона також бере участь у палких дебатах щодо авангардних мистецьких тенденцій того часу. У 1931 році два її плакати були опубліковані в журналі «Угорська графіка» (Magyar Grafika). Вона взяла участь у виставці рекламної графіки та малюнків, організованій випускниками OMIKE. Її проєкти плакатів становили основну частину виставки та були відзначені пресою за свій талант.

Париж, 1932–1945 У 1932 році вона переїхала до Парижа в надії знайти кращі мистецькі можливості, ніж ті, що пропонував Будапешт, де умови життя були складними для молоді єврейського віросповідання. Попри важкі умови життя, вона продовжувала малювати та писати картини, відвідуючи майстер-класи Академії Ґранд Шом’єр та художника-кубіста Андре Лота.

Вона приєдналася до кола угорських художників, зокрема до скульптора Іштвана Хайду та фотографів Ервіна Мартона й Андре де Дьєнеса, а також працювала моделлю для модних фотографій та реклами, співпрацюючи з модним журналом «Гама» (La Gamme).

Під час Другої світової війни вона втратила свого чоловіка, Франсуа Чекконі, який загинув у бою в 1940 році. Вона брала участь у Французькому Опорі, беручи участь у розвідувальних місіях для «Вільних стрільців та партизан — іммігрантської робочої силт» (FTP‑MOI) та підробляючи документи. Після закінчення конфлікту, в 1945 році, вона організувала виставку в Ліможі, яка стала пересувною, документуючи визволення Франції.

Повернення до Угорщини та кар’єра аніматорки

У 1946 році Ева Балла повернулася до Угорщини. У 1947 році вона одружилася з лікарем Андором Фалушем, з яким познайомилася в Парижі та який також був учасником Руху Опору; у них було двоє дітей, Жюлі та Жан.

Вона працювала ілюстраторкою для різних газет та розробляла модні каталоги, такі як «Гледіс» (Gladys). У 1948 році вона почала працювати над анімаційними фільмами зі скульптором Золтаном Олчаї-Кіссом, натхненна радянським анімаційним фільмом «Новий Гулівер » (1935) , а також театром Гези Блаттнер.

Їхній перший проєкт, «Пастух на віслюку» (Megy a juhász szamáron), заснований на вірші Шандора Петефі, не транслюється через ідеологічну критику. Їхній другий фільм, «Вітамінний алфавіт» (Vitamin ABC, 1950), мав негайний успіх і демонструвався у кінотеатрах протягом багатьох років. У 1951 році вона випустила фільм «Качка» (Kacsa) за сценарієм Федора Агнеша. У 1953 році вони випустила фільм «Незграбний Тобіас» (Balkéz Tóbiás). У 1956 році фільм «Казка про нікчемний горщик» (Mese a mihaszna köcsögről), за словами Міклоша Меселі, мав успіх, затьмарений політичними подіями, про які він нібито сповіщав. Їх останній фільм «Король, що здригається» (A didergő király), знятий за казкою Ференца Мори, вийшов у 1957 році, проте їх імена відсутні в титрах як знак незгоди.

Ева Балла-Фалуш продовжувала працювати над анімаційними фільмами, створюючи пам’ятних та іноваційних персонажів"Dobszerda (2024. szeptember 25., szerda 20:00): Faloux Júlia". Retrieved 2025-06-08.. Вона також зняла численні лялькові рекламні ролики, які транслювалися не лише в країнах східного блоку, а й у Скандинавії, Швейцарії, на Близькому та Далекому Сході.

Повернення до Парижа та подальше життя У 1957 році, розчарована політичними обмеженнями в Угорщині, Ева Балла-Фалуш повернулася до Парижа з родиною. Вона продовжувала займатися мистецтвом, малювала та писала картини, створюючи ляльки та фігурки на продаж. Вона також намагалася долучитися до анімаційної індустрії, але погіршення здоров’я та життєві труднощі завадили їй у цьому.

Єва Балла-Фалуш померла 27 березня 1966 року в Парижі, залишивши після себе багату та різноманітну спадщину, яку було заново відкрито та оцінено десятиліттями пізніше. Спадщина Єви Балла-Фалуш, включаючи малюнки, ляльки та документи, була висвітлена її дочкою Жюлі Фалуш та Угорським інститутом кіномистецтва (NFI), Фільмархівом, у 2024 році.

Вибрана фільмографія

1948 – «Їде пастух на ослі» (Megy a juhász szamáron) невиданий; на основі Петефі 1950 – «Вітаміна абетка» (Vitamin ABC) 1951 – «Качка» (Kacsa) 1953 – «Незграбний Тобіас» (Balkéz Tóbiás) 1956 – «Казка про нікчемний горщик» (Mese a mihaszna köcsögről) 1957 – «Король, що здригається» (A didergő király)

Посилання

Зовнішні посилання

Профіль NFI про Єву Фалуш

з