Свято-Вознесенська церква — православний храм у волочиській (лівобережній) частині села Тарноруда (Волочиська міська громада, Хмельницька область). Святиня посвячена Вознесінню Господньому і є головним парафіяльним осередком православної громади Тарноруди, що сформувалася після конфесійних трансформацій кінця XVIII століття.
Храм має складну історію: від унійної (греко-католицької) попередниці на правому березі Збруча до кам’яної церкви 1784 року, знищення у радянський період і відбудови у 1989–1990 роках.
Передісторія: унійна церква на правому березі Збруча
У ранній період існування громади на правому березі річки Збруч стояла уніатська церква, яка була духовним центром місцевих поколінь віруючих.
Ця святиня була зруйнована внаслідок катастрофічної повені, спричиненої проривом дамби Тарнорудського ставу. Знищення храму стало переломним моментом, який змусив громаду переносити сакральний центр на інший берег річки. (див. опис події в нарисі автора)
Заснування кам’яного храму (1784)
Після руйнування давнішої святині громада ухвалила рішення про спорудження нового храму.
У 1784 році на лівому березі Збруча було збудовано кам’яну церкву на честь Вознесіння Господнього, яка стала новим ядром духовного життя Тарноруди.
Відкриття храму 1784 року означало не лише відбудову споруди, але й початок нового етапу церковної організації громади.
Упродовж 1784–1865 років при церкві систематично вели метричні книги, що засвідчує сталу структуру православної парафії. contentReference[oaicite:0]{index=0}
Перехід від унії до православ’я (1785–1795)
Кінець XVIII століття став часом масштабної конфесійної трансформації Поділля.
Період 1785–1795 років був позначений масовим переходом уніатського духовенства до православ’я внаслідок входження краю до складу Російської імперії.
У травні 1794 року архієпископ Віктор Садковський видав грамоту із закликом до уніатів повернутися до православної церкви, що стало елементом імперської релігійної політики. contentReference[oaicite:1]{index=1}
Таким чином, Вознесенська громада остаточно інтегрувалася у православну церковну структуру держави.
Парафіяльна документація і духовенство (XIX ст.)
З 1820 року при Свято-Вознесенській церкві почали вести сповідальні книги, що стало важливим кроком систематизації парафіяльного життя.
У 1855 році священиком церкви був поставлений
Григорій Іванович Бахмаловський.
З 1867 року він став членом історико-статистичного комітету, що підкреслює його роль не лише як пастиря, а й як учасника церковно-історичних досліджень. contentReference[oaicite:2]{index=2}
Знищення храму у ХХ столітті
Як і багато сакральних споруд Поділля, Вознесенська церква зазнала важких втрат у радянський період.
Антирелігійна політика 1920–1930-х років включала не тільки закриття храмів, але й їхнє фізичне знищення або пристосування під господарські потреби.
Вознесенська святиня фактично зникла з релігійної карти Тарноруди до кінця радянської доби. contentReference[oaicite:3]{index=3}
Відродження і відбудова (1988–1990)
Поворотним моментом стало святкування 1000-ліття Хрещення Русі у 1988 році, що стало каталізатором реабілітації релігійних громад.
На залишках фундаменту Вознесенської церкви було відправлено першу після тривалої перерви різдвяну службу.
У 1989–1990 роках храм було відбудовано на основі старого фундаменту.
Відновлення завершено у 1990 році, і нова споруда зберегла традиційну об’ємно-просторову композицію, включно з декоративним розписом фронтону.
Пам’ятний хрест 1765 року
На території храму встановлено пам’ятний чавунний хрест, датований 1765 роком.
Хрест походить з унійної (греко-католицької) частини тарнорудського некрополя, був виявлений і атрибутований автором та повторно встановлений після реставрації. contentReference[oaicite:5]{index=5}
Сучасний період і життя громади
У XXI столітті Вознесенська церква залишається активним духовним центром села.
29 травня 2025 року у свято Вознесіння Господнього архієпископ Афанасій співслужив із керуючим Хмельницькою єпархією архієпископом Павлом на храмовому святі.
Під час служби молилися за Україну та українське воїнство; церковний хор було відзначено грамотою.
Юрисдикційний перехід до ПЦУ (2022)
30 листопада 2022 року начальник Хмельницької ОВА Сергій Гамалій підписав розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції.
Таким чином громада отримала юридичний статус у складі Хмельницької єпархії ПЦУ.
Керівником громади визначено протоієрея
Павла Стецюка. contentReference[oaicite:7]{index=7}
Архітектура та розпис
Сучасний храм перекритий напівциркульним склепінням із суцільним стінописом кінця XX — початку XXI століття, виконаним у традиції візантійсько-українського іконопису.
Іконостас і храмове начиння належать до періоду відновлення після 1990 року, але стилістично орієнтовані на класичні зразки українського сакрального мистецтва. contentReference[oaicite:8]{index=8}
Див. також
Тарноруда Православна церква України Храми Поділля Річка Збруч
Джерела
Майхер, Андрій. Тарноруда. Історичні нариси. Частина І. Вінниця, 2026.