Гаріпов Ігор Хайович (нар. 28 квітня 1960, Богородицьк, Тульська область, СРСР) — український військовий діяч, генерал-лейтенант, колишній заступник командувача внутрішніх військ МВС України.

Біографія Народився 28 квітня 1960 року в місті Богородицьк Тульської області, РРФСР. За походженням казанський татарин. У дитинстві та юності захоплювався театром, втім, з часом його життєві пріоритети змінилися, і він обрав шлях військової служби. Після спроби вступу до Суворовського училища та Новосибірського вищого командного училища він у 1978 році вступив до Новосибірського вищого командного училища Міністерства внутрішніх справ СРСР, яке успішно закінчив у 1982 році.

Свою офіцерську службу розпочав у 1982 році, отримавши розподіл до Києва. Службу проходив у 290-му мотострілецькому полку (в/ч 3217) на посадах командира взводу та заступника командира роти з політичної частини. Вже на початку служби проявив виразні лідерські якості, вміло організовуючи підготовку особового складу та здійснюючи керівництво ротою, що складалася як із кадрових військових, так і з призовників.

У 1980-х роках Ігор Гаріпов виконував завдання у забезпеченні громадського порядку на міжнародних заходах, зокрема на Олімпіаді 1980 року та Фестивалі молоді і студентів у 1985 році.

У 1986 році він виконував завдання у зоні аварії на Чорнобильській АЕС, де його рота забезпечувала охорону об’єкта та здійснювала контроль евакуації; служба проходила в умовах радіаційної небезпеки, внаслідок чого Ігор Гаріпов зазнав опромінення, і згодом був нагороджений орденом «За службу Батьківщині» III ступеня.

У 1988–1989 роках виконував завдання із забезпечення громадського порядку та контролю за озброєними формуваннями у Азербайджані, Вірменії та Коканді в період міжнаціональних конфліктів.

З 1989 по 1996 рік служив у Київській конвойній бригаді внутрішніх військ МВС України, де обіймав посади командира роти, начальника штабу батальйону та начальника відділу бойової підготовки. Його підхід до організації навчання та дисципліни, включно з практичними навчаннями на полігонах, дозволив підвищити боєздатність підлеглих підрозділів. Паралельно у 1992—1996 роках навчався в Київському інституті внутрішніх справ при Академії МВС України, спеціалізація правознавство.

У 1996–2002 роках був заступником начальника управління бойової та спеціальної підготовки внутрішніх військ МВС України, а з 2002 по 2003 рік — командиром Львівської оперативної бригади. В період 1998–2002 навчався в Прикордонній академії, оперативно тактичний рівень.

У 2003–2005 роках очолював бригаду спеціального призначення «Барс». У цей період, як командир бригади брав участь у комплектуванні та формуванні загону спеціального призначення «Омега». Основним призначенням підрозділу було виконання спеціальних заходів у межах боротьби з тероризмом в умовах особливої складності та загроз національній безпеці.

У 2005–2010 роках — заступник командувача внутрішніх військ МВС України, відповідав за охорону атомних електростанцій, особливо важливих об’єктів, спеціальних вантажів, дипломатичних представництв і консульських установ. Під час служби отримав звання генерал-майора (2006) та генерал-лейтенанта (2010).

Після звільнення в запас бере активну участь у ветеранському русі, очолював раду ветеранів Головного управління Національної гвардії України. З початку військових дій 2014 року він надавав значну фінансову та матеріальну підтримку підрозділам і частинам Нацгвардії, а також ветеранам, що брали участь у бойових діях. За ці заслуги Міністром внутрішніх справ України він був нагороджений вогнепальною зброєю.

У 2010–2018 роках працював радником з питань охорони та міжнародної безпеки.

У 2020-2022 роках очолював адміністрацію Духовного управління мусульман України.

Родина Двоє синів, троє онуків.

Дружина — Азарова Ірина Богданівна, пенсіонерка.

Нагороди Державні нагороди

Орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» III ступеню. Орден Богдана Хмельницького II ступеню. Орден Богдана Хмельницького III ступеню.

Відомчі відзнаки

Вогнепальна зброя від Міністра МВС України. Відзнака МВС України «Лицар Закону» Відзнака МВС України «Хрест Слави» Відзнака МВС України «За безпеку народу» I ступеня Відзнака МВС України «За безпеку народу» II ступеня Відзнака МВС України «Закон і честь» Відзнака МВС України «Почесний знак МВС України» Відзнака МВС України «За міжнародне співробітництво у правоохоронній діяльності» Відзнака МВС України «Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» Нагрудний знак МВС України «За відзнаку в службі» I ступеня Нагрудний знак МВС України «За відзнаку в службі» II ступеня Відзнака МВС України «Ветеран МВС» Відзнака МВС України «Почесна відзнака ГУБОЗ МВС України» II ступеня Нагрудний знак ГУБОЗ МВС України «Почесний знак ГУБОЗ МВС України» Відзнака НЦБ Інтерполу МВС України «За заслуги» II ступеня Почесна грамота Верховної Ради України Хрест пошани внутрішніх військ «За розбудову та становлення внутрішніх військ МВС України» Знак Командувача внутрішніх військ «За доблесну службу» I ступеня Відзнака внутрішніх військ МВС України «Мужність, честь, закон» Медаль «Ветеран внутрішніх військ МВС України» Медаль «Захиснику Вітчизни» Медаль «10 років бездоганної служби» (СРСР) Медаль «15 років бездоганної служби» (СРСР)

Примітки