Теодор Шпрессер (; 10 вересня 1870, Вайнгартен — 8 лютого 1933, Штутгарт) — німецький офіцер, генерал-майор рейхсверу. Кавалер ордена Pour le Mérite.

Біографія

Походження Він був сином вюртемберзького генерал-майора Теодора фон Шпрессера (1836–1907). Його дід, Карл Вільгельм Шпрессер (1791–1872), був вюртемберзьким майором у почесному інвалідному корпусі.

Його тітка, Марія Луїза Фрідеріка Шпрессер (1838–1929), вийшла заміж у 1861 році за штутгартського фабриканта Йоганна Карла Клотца (1835–1909), хіміка та директора барвницького заводу Siegle. Їхня дочка, Маріанна, уроджена Клоц (1867–1940), вийшла заміж за Фріца фон Грефеніца (1861–1922), який згодом став генерал-ад'ютантом короля Вільгельма II, у 1888 році.

Рання кар'єра Після навчання в головній кадетській академії в Грос-Ліхтерфельде, Шпрессер 23 березня 1889 року вступив до Гренадерського полку «Король Карл» № 123 Вюртемберзької армії у званні фенріха запасу. З 1890 по 1899 рік він служив у Гренадерському полку «Королева Ольга» №119 і був підвищений до другого лейтенанта 28 вересня 1890 року (з наказом від 20 вересня 1890 року), а 20 липня 1898 року — до першого лейтенанта. 18 березня 1899 року його перевели до 10-го Вюртемберзького піхотного полку № 180. На початку липня 1901 року, після придушення Боксерського повстання, Шпрессер попросив про переведення до Східноазійської окупаційної бригади в Китаї. Там він спочатку служив у штабі 2-го Східноазійського піхотного полку, потім офіцером-кулеметником в охоронному загоні посольства в Пекіні, а з 16 грудня 1902 року — командиром кулеметної роти 2-го Східноазійського піхотного полку. В середині вересня 1904 року Шпрессер повернувся до Вюртемберга та служив у Гренадерському полку «Король Карл» №123 до 26 січня 1906 року. Згодом, отримавши звання гауптмана, його перевели до 125-го піхотного полку «Імператор Фрідріх, король Прусський» (7-й Вюртембергський), де у квітні того ж року він дослужився до посади командира роти.

Перша світова війна З початком Першої світової війни Шпрессер, як командир кулеметної роти, пішов на фронт зі своїм полком. 19 серпня 1914 року його було підвищено до майора, а одночасно призначено командиром 2-го батальйону. У подальшій битві при Лонгві Шпрессер був поранений осколками 23 серпня 1914 року. Після одужання наприкінці вересня 1914 року він та його батальйон брали участь у подальших бойових діях на Західному фронті у складі 26-ї піхотної дивізії. У листопаді 1914 року він перейшов з усім підрозділом на Східний фронт. Там він служив на різних посадах, зокрема брав участь у боях на річках Бзура та Піліца, брав участь в окопній війні поблизу Пшасниша та брав участь у Наревській наступальній операції. 20 липня 1915 року його батальйон захопив ключову позицію фортеці Ружан, штурмуючи Редут 132. Наприкінці серпня 1915 року Шпроссер упав з коня та повернувся додому, щоб одужати. Після одужання його призначили командиром гірського батальйону, що складався з шести гірсько-стрілецьких рот з шістьма гірсько-кулеметними взводами. У цей час майбутній генерал-фельдмаршал вермахту Ервін Роммель служив командиром його роти. Після інтенсивного навчання та тренувань на полігоні Мюнзінген, батальйон був розгорнутий у Вогеських горах у Гільзені спочатку 1 січня 1916 року, де він довів свою спроможність. У жовтні 1916 року Шпрессер та його батальйон перекинулися на Балкани та брали участь у кампанії проти Румунії на крайньому правому крилі 9-ї армії. Під час німецького наступу батальйон, приєднаний до Німецького Альпійського корпусу, брав участь у битві під Рімнікул-Сарат, серед інших боїв. У лютому 1917 року батальйон знову був розгорнутий у горах Вогези, на захід від Кольмара, і повернувся до Румунії наприкінці липня 1917 року. Цього разу під командуванням групи Герока він брав участь у важких боях за контроль над долиною річки Влтава. У серпні його війська захопили 788-метрову гору Деал-Косна та успішно захистили її від кількох спроб повернути. Однак його спроба прорватися в долину Тротуш зазнала невдачі через брак підтримки.

У жовтні, вже на Італійському фронті, батальйон Шпроссера був розгорнутий як праве крило Альпійського корпусу в Юлійських Альпах під час Дванадцятої битви на Ізонцо. Він захопив хребет Коловрат і гору Матаджур. 9 листопада йому вдалося взяти ущелину Вайонт і досягти Лонгароне на річці П'яве. Приблизно 10 000 італійських солдатів здалися батальйону.

У лютому 1918 року Шпроссера та його батальйон було переведено до Гебвіллера у Верхньому Ельзасі та розширено до гірського полку з двома батальйонами до 3 травня. Після коротких боїв на Гартмансвіллеркопфі Шпрессер, тепер командир полку, взяв участь у наступальній битві у травні. Він брав участь у бойових діях під Суассоном та Реймсом під час наступу на Шмен-де-Дам. Незважаючи на великі втрати, було захоплено близько 1000 полонених, а також захоплено кілька кулеметів та тридцять артилерійських знарядь. Сам Шпрессер був важко поранений осколками, а його ліва рука була розтрощена. Ці рани так ніколи повністю не загоїлися.

Після Першої світової війни Кінець війни він пережив у військовому шпиталі, де захворів на бешиху. Після одужання, 10 січня 1919 року, він служив командиром 1-го батальйону демобілізованого гренадерського полку «Королева Ольга» № 119. З кінця квітня він служив у Військовому міністерстві, у червні 1919 року був переведений до Тимчасового рейхсверу та призначений до штабу 25-го стрілецького полку рейхсверу. Отримавши звання оберстлейтенанта з формуванням рейхсверу, Шпроссер був переведений до штабу щойно сформованого 13-го піхотного полку. Після підвищення до оберста 1 лютого 1922 року його було призначено комендантом фортеці Глац 1 жовтня 1923 року. Він залишив цю посаду 31 березня 1925 року та вийшов у відставку того ж дня у званні генерал-майора запасу.

Вийшовши на пенсію, Шпрессер опублікував кілька газетних статей та дві праці з військової історії, висвітлюючи досягнення Вюртемберзького гірського батальйону, яким він командував під час Першої світової війни.

Нагороди

Столітня медаль Орден Фрідріха (Вюртемберг), лицарський хрест 2-го класу Орден «За військові заслуги» (Вюртемберг), лицарський хрест Орден «За військові заслуги» (Баварія) 4-го класу 4-го класу з короною і мечами Хрест «За вислугу років» (Вюртемберг) 1-го класу (25 років) Залізний хрест 2-го і 1-го класу Орден Залізної Корони 3-го класу з військовою відзнакою (Австро-Угорщина) Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами Орден Вюртемберзької корони, почесний хрест з мечами Pour le Mérite (10 грудня 1917) Нагрудний знак «За поранення» в сріблі

Бібліографія

Die 12te Isonzo-Schlacht. Max Höflinger, Stuttgart-Cannstatt 1926. Württembergische Jäger. Festschrift zur 2. Landeszusammenkunft der ehemaligen Württembergischen Gebirgsschützen in Isny am 1. Okt. 1922. Unter Mitwirkung des württembergischen Generalleutnants Karl von Muff. Max Höflinger, Stuttgart 1922. Die Geschichte der Württembergischen Gebirgsschützen. Belser, Stuttgart 1933 (Band 49 in der Serie Die württembergischen Regimenter im Weltkrieg); urn:nbn:de:bsz:24-digibib-bsz4080514858

Примітки

Література

Hanns Möller: Geschichte der Ritter des Ordens pour le mérite im Weltkrieg. Band II: M–Z. Verlag Bernard & Graefe, Berlin 1935, S. 350–353. Karl-Friedrich Hildebrand, Christian Zweng: Die Ritter des Ordens Pour le Mérite des I. Weltkriegs. Band 3: P–Z. Biblio Verlag, Bissendorf 2011, ISBN 978-3-7648-2586-7, S. 334–335. Friedrich Wilhelm Euler: Ahnentafel v. Weizsäcker-v. Graevenitz: exemplarische Darstellung der prosopographischen Voraussetzungen und Folgen einer gesamtdeutschen geistigen Führungsgruppe (Herold-Studien Band 1). Herold, Verein für Heraldik, Genealogie und Verwandte Wissenschaften zu Berlin. Verlag des Herold, 1992, ISBN 3-9802435-6-7. Wolfgang Mährle: Der „alte Alpino“ Theodor Sproesser und Erwin Rommel im Feldzug gegen Italien 1917. In: Zeitschrift für württembergische Landesgeschichte. Bd. 78 (2019), S. 259–293.

Посилання

Theodor Sproesser. In: Hauptstaatsarchiv Stuttgart. Bestand M 660/042; abgerufen am 14. Juni 2014. Das Württembergische Gebirgs-Bataillon 1915 abgerufen am 14. Juni 2014