Пацифікація села Вишанув – воєнний злочин, скоєний німецьким Вермахтом під час вересневої кампанії 1939 року.

На другий день війни солдати німецької 10-ї піхотної дивізії спалили прикордонне місто Вишанув дотла. Двадцять дві людини — переважно літні чоловіки, жінки та діти — загинули від куль, полум'я та гранат, кинутих у підвали. За день до цього (1 вересня 1939 року) німці депортували до Рейху всіх чоловіків з Вишанова, здатних носити зброю. Двох з них убили їхні охоронці дорогою, що довело загальну кількість жертв пацифікації до 24.

Прелюдія У вересні 1939 року Вишанув у Кемпнівському повіті розташовувався приблизно за 30 км від тодішнього польсько-німецького кордонуGaliński, Antoni, ред. (1986). Zbrodnie Wehrmachtu w Wielkopolsce w okresie zarządu wojskowego (1 września – 25 października 1939) [ Злочини Вермахту у Великій Польщі в період військової адміністрації (1 вересня – 25 жовтня 1939) ] (польською). Каліш: OKBZH w Łodzi – Instytut Pamięci Narodowej.Галінський 1986 , с. 45.. Німецькі війська увійшли до села 1 вересня по обіді (ймовірно, близько 14:00). Вишанув було захоплено без жодного пострілу, оскільки в селі не було розміщено жодних зв'язних частин Війська Польського. Лише солдати з розбитих польських частин час від часу прослизали крізь огорожі селаБьолер, Йохен (2009). Zbrodnie Wehrmachtu w Polsce [ Злочини вермахту в Польщі ] (польською). Краків: Wydawnictwo "Znak". ISBN 978-83-240-1225-1 Белер 2009 , с. 126.

В'їхавши до Вишанова, солдати затримали майже всіх чоловіків, здатних носити зброю (приблизно 30 осіб). Їх ув'язнили в будинку навпроти церкви, де до них приєдналося близько десятка польських військовополонених. Вранці 2 вересня німці повезли всіх затриманих у напрямку Підзамча. Потім чоловіків з Вишанова відправили до табору для інтернованих поблизу Нюрнберга, де вони провели кілька тижнів. Дорогою, поблизу Мехніце, німецькі охоронці вбили двох затриманих з Вишанова – Валентия Коса та Міхала Повольного.

Хід погрому Ранок 2 вересня у Вишанові пройшов відносно мирно. Однак близько полудня до села увійшов ще один німецький підрозділ. Спалахнула запекла перестрілка, після якої німці розпочали пацифікацію Вишанова. Солдати ходили від будинку до будинку, підпалювали будівлі та кидали гранати в підвали. Більшість селян зігнали до місцевого заїздуJochen Böhler: Zbrodnie Wehrmachtu w Polsce. Kraków: Wydawnictwo Znak, 2009. ISBN 978-83-240-1225-1.. Кілька людей було розстріляно, зокрема Гіполіта Стасяка (звинуваченого у стрілянині по німецьких солдатах) та Адама Каламука (доставленого до парафії та вбитого там). Вінценті Вольний з сусідньої Любчини був убитий за нез'ясованих обставинGaliński, Antoni, ред. (1986). Zbrodnie Wehrmachtu w Wielkopolsce w okresie zarządu wojskowego (1 września – 25 października 1939) [ Злочини Вермахту у Великій Польщі в період військової адміністрації (1 вересня – 25 жовтня 1939) ] (польською). Каліш: OKBZH w Łodzi – Instytut Pamięci Narodowej.Галінський 1986 , с. 47.

Однак найбільша різанина сталася на фермі Марціна Шишка, в підвалі якого знаходилося 21 жінка та дитина. Німецькі солдати кидали гранати в підвал, вбивши на місці 13 людей, а ще троє померли в лікарні від отриманих пораненьДещо іншу версію подій можна знайти в роботі Шимона Датнера «55 днів Вермахту в Польщі. Злочини, скоєні проти польського цивільного населення в період з 1 вересня по 25 жовтня 1939 року» . Датнер стверджував, що різанина сталася у підвалі «колишнього вишанівського маєтка », і що німецькі гранати мали вбити там 11 людей – десятьох дітей та 80-річного старого. Ще троє людей мали померти в лікарні (див.: Датнер (1967), с. 171–172.). Ці розбіжності зумовлені головним чином тим, що Датнер мав свою роботу на вторинному джерелі, тобто на розповіді Яна Росса (лікаря за професією) «Фон Бласковіц в’їжджає до Кемпно . Зауваження про німців на тлі спогадів Яна Росса (лікар за професією) 1939 року, написаний відразу після закінчення війни. Однак нові публікації, які описують пацифіку Вишанова, базуються на оригінальних свідченнях очевидців різанини. Див.: Galiński (1986), стор. 46–48 і Böhler (2009), стор. 126–127.. Серед жертв були дружина Шишка та його четверо дітей віком від 3 до 12 роківМарціна Шишку депортували до Німеччини кількома роками раніше. Про долю своєї родини він побачив лише через кілька тижнів, після повернення до Вишанова. Див.: Галінський (1986), с. 46–47Галінський 1986 , с. 46–47.

За розрахунками Вацлава Майхжака, 2 вересня 1939 року у Вишанові було вбито 22 поляків. Якщо додати двох чоловіків, розстріляних поблизу Мехніце, кількість жертв пацифікації зростає до 24Галінський 1986 , с. 183, 190–192.. Серед убитих було 11 дітейГалінський 1986 , с. 53. Німці спалили 27 ферм – 12 повністю та 15 частковоГалінський 1986 , с. 48.

Польські історики припускали, що пацифікація була здійснена як помста за патріотичне ставлення, продемонстроване мешканцями Вишанова у 1918–1919 роках, або як відплата за опір, який вчинила жменька польських солдатів у сусідній Любчині (ферма приблизно за кілометр від Вишанова)Датнер 1967 , с. 171–172.. Однак документи, отримані німецьким істориком Йоханом Белером, свідчать про те, що різанина у Вишанові була результатом «партизанського психозу» у Вермахті. Під час маршу німецького підрозділу через село сталася випадкова стрілянина. Жоден німець не постраждав – насправді в селі не було польських солдатів, навіть чоловіків, здатних носити зброю. Однак нервові та недосвідчені солдати припустили, що стрілянина була спричинена «партизанським нападом», і негайно розпочали жорстоку акцію відплати, спрямовану проти беззахисних мирних жителів.

Довгий час було невідомо, який німецький підрозділ здійснив пацифікацію Вишанова. Польські історики припускали, що це міг бути полк Лейбштандарт СС «Адольф Гітлер»Галінський 1986 , с. 49.. Однак документи, отримані Йоханом Белером, свідчать про те, що різанину вчинили солдати 3-ї моторизованої роти 10-го інженерного батальйону з Інгольштадта (10-та піхотна дивізія)Batalionem dowodził kapitan Bloch. Patrz: Böhler 2009 ↓, s. 127.. Сержант Зіммет, командир одного з підрозділів цього підрозділу, написав драматизований репортаж з бойових дій у Польщі під назвою «Brückenschlag und Häuserkampf in Ostrówek» («Будівництво мосту та бої за будівлі в Острувеку»). У цьому документі пацифікація Вишанова була описана як помста «вишанівським убивцям, що чатували у вікнах та засідках». Сіммет, серед іншого, писав:

«Міжнародне право передбачає лише смертну кару для партизанів. І це добре. Ми навіть поховали їх, хоча й не по-християнськи, бо кожного ховали в окремому крематорії!»Бьолер, Йохен (2011). Najazd 1939. Niemcy przeciw Polsce [ Вторгнення 1939. Німеччина проти Польщі ] (польською). Краків: Wydawnictwo "Znak". ISBN 978-83-240-1808-6.Белер 2011 , с. 195..

Майже одночасно солдати 10-ї піхотної дивізії також заспокоїли сусідній Торженець (приблизно за 4 кілометри на схід від Вишанова). У ніч з 1 на 2 вересня 1939 року німецький 41-й піхотний полк спалив село та вбив шістнадцять його мешканців. Наступного дня було розстріляно ще вісімнадцять чоловіків з Торженця та трьох військовополонених, що довело загальну кількість жертв заспокоєння до 37 осібГалінський 1986 , с. 49–53Böhler 2009 , стор. 122–126.

Епілог 20 вересня 1939 року жертв пацифікації Вишанова та Тоженця було ексгумовано та поховано на цвинтарі у ВишановіГалінський 1986 , с. 46, 53.. Там же поховано останки 20 жертв злочину у Вишанові. Тіла Валентина Коса та Міхала Повольного, а також Стефанії Каніцької та Луції-Гелени Врубель (яка померла від ран) поховано на цвинтарі в Мехніці.

Бібліографія

Коментарі

Посилання