Астрономія в Італії має давню історію й дотепер залишається однією з найрозвинутіших у світі. Хоча в Римській імперії астрономія переважно розвивалася в наукових центрах за межами сучасної Італії, в добу Середньовіччя італійські науковці відіграли визначну роль в ознайомленні Європи з надбаннями арабської астрономії. У новий час італієць Джордано Бруно висунув гіпотезу про множинність населених світів, Галілео Галілей першим використав телескоп для астрономічних спостережень, навів переконливі аргументи на користь геліоцентризму й заклав підвалини сучасної механіки, Джузеппе Піацці відкрив Цереру, перший об'єкт у поясі астероїдів, а Джованні Скіапареллі найбільше уславився спостереженням марсіанських каналів, які його сучасники неправильно інтерпретували як доказ життя на Марсі.
Зараз Італія має велику мережу астрономічних обсерваторій і дослідних інститутів, найважливіші з яких поєднані в Національний інститут астрофізики.
Історія
Стародавній світ В античні часи на півдні Італії жили й працювали такі видатні філософи й науковці, як Піфагор, Емпедокл, Парменід, Архімед.
Стародавній Рим успадкував астрономічні знання від Стародавньої Греції й Еліністичного світу й передав їх далі середньовічним арабським і європейським астрономам. Як наслідок, багато астрономічних термінів походять з латини, зокрема назви більшості планет, назва Молочного Шляху в багатьох мовах тощо. Римські (а до них ще етруські) пам’ятки демонструють орієнтацію на сонцестояння й рівноденняAstrotourism in Italy, Going Cosmic. Дидактичні поеми "Аратея" Цицерона й "Аратея" Германіка є перекладами на латину поеми «Явища» давньогрецького астронома й поета Арата з Сол. Втім найважливіші астрономічні центри Римської Імперії знаходились за межами сучасної Італії, - передусім, в Александрії.
Середньовіччя
Розвиток торгівельного флоту італійських міст потребував вивчення навігації й картографії. Це обумовило переклад на латину праць античних філософів і арабських астрономів. Так Платон Тіволійський 1116 року переклав "Астрономію" аль-Баттані, а (1114-1187) переклав понад 70 творів, зокрема, 1175 року переклав з арабської "Альмагест" Птолемея.
Спершу католицька церква засудила вчення Арістотеля, зокрема на Латеранському соборі (1215) в Римі. Однак невдовзі італійський богослов Тома Аквінський (1225-1274) примирив погляди Арістотеля з католицьким вченням. Це заклало підвалини середньовічної схоластики - ретельному обговоренню праць Арістотеля без додавання до них принципово нових ідей.
Художники доби Відродження, зокрема, Леонардо да Вінчі, Джотто, Рафаель, включали у свої картини астрономічні символічні елементи. З рукописів Леонардо да Вінчі відомо, що він вважав Землю таким самим небесним тілом, як Місяць, припускав, що вона не міститься в центрі світу й обертається навколо своєї осі, вважав Сонце дуже гарячим і проголошував, що філософія "написана мовою математики". Втім невідомо, чи ділився він цими думками з сучасниками.
Новий час
У 1609–1610 роках Галілео Галілей у Падуї виконав перші телескопічні астрономічні спостереження, відкривши гори й долини на Місяці, сонячні плями, фази Венери, безліч зір, з яких складається Чумацький Шлях, а також чотири Галілеєві супутники Юпітера. У 1630–1639 роках, користуючись телескопами, збудованими Франческо Фонтана, Джованні Баттіста Дзупі відкрив горизонтальні смуги на Юпітері та фази Меркурія. У 1664–1666 роках Кассіні відкрив плями на поверхні Марса, Велику червону пляму на Юпітері та виміряв періоди обертання обох планет. За кілька років у Парижі він відкрив чотири супутники Сатурна. 1665 року Джованні Баттіста Річчолі та Франческо Грімальді опублікували карту Місяця, номенклатура якої використовується в місячній геології дотепер.
У 1712–1726 роках була заснована обсерваторія Болонського університету — перша сучасна обсерваторія в Італії, з традицій якої згодом постала Болонська астрономічна обсерваторія. У 1734–1735 роках виникла обсерваторія Пізанського університету (нині Домус Галілеяна). У 1760–1764 роках було засновано обсерваторію Брера в Мілані (нині Астрономічна обсерваторія Брера), 1767 року — Падуанську обсерваторію, 1787 року — Астрономічну обсерваторію Коледжо Романо, якою керували єзуїти, а 1790 року — Астрономічну обсерваторію Палермо, у 1812–1819 роках - Астрономічну обсерваторію Каподімонте в Неаполі.
У 1790–1792 роках Джован Баттіста Гульєльміні експериментально довів обертання Землі, спостерігаючи падіння тіл із вежі Болонської обсерваторії, а згодом і з вежі Азінеллі. 1801 року в Палермській обсерваторії Джузеппе Піацці відкрив Цереру, перший відомий об'єкт у поясі астероїдів. 1858 року Анджело Секкі опублікував у Римі перший фотографічний атлас Місяця, а за кілька років запропонував першу спектральну класифікацію зір.
1871 року засновано Товариство італійських спектроскопістів (, нині — Італійське астрономічне товариство), першу у світі установу з популяризації астрофізики. Його публікація "Memorie della Società degli Spettroscopisti Italiani" надихнула американських астрономів на створення Astrophysical Journal.
XX-XXI століття 1926 року відкрилася обсерваторія Мерате (філія обсерваторії Брера) з метровим телескопом Цайса, який тоді був найбільшим в Італії та одним із найбільших у Європі. У 1942 році відкрили Астрофізичну обсерваторію Азіаго, а телескоп «Галілей» з діаметром 122 см став найбільшим в Італії та Європі. 1952 року Гвідо Горн д’Артуро в Болоньї створив 180-сантиметровий «сегментований телескоп» — перший приклад багатодзеркального телескопа, концепція якого нині використовується в усіх провідних обсерваторіях світу. У 1973 році в Азіаго на Чіма-Екар відкрили телескоп «Коперник» з діаметром 182 см — найбільший оптичний інструмент в Італії. У 1976 році в Лояно відкрили телескоп Кассіні діаметром 152 см — другий за величиною в країні. 1982 році Італія приєдналася до Європейської південної обсерваторії, а в 1998 році відкрили Національний телескоп Галілео на Ла-Пальмі на Канарських островах з дзеркалом 3,58 м, який став найбільшим повністю італійським оптичним телескопом.
Тим часом розвивалась астрономія в неоптичних діапазонах. У 1959 році в США італійці за походженням Бруно Россі та Ріккардо Джакконі започаткували дослідження рентгенівської астрономії. 1988 року відкрилися 32-метровий Радіотелескоп Ното, а 2013 року 64-метровий Сардинський радіотелескоп. У 2003 році міжнародна команда під керівництвом італійських учених відкрила перший подвійний пульсар PSR J0737–3039. 1997 року італійсько-нідерландський супутник BeppoSAX зафіксував перший гамма-спалах з післясвітінням, що дозволило виміряти його відстань. 2011 року італійський супутник AGILE виявив гамма-спалахи від Крабоподібної туманності. А у 2019 році обсерваторія MAGIC вперше зафіксувала гамма-спалах у гамма-променях надвисоких енергій.
У 1999 році низку астрономічних обсерваторій і дослідних установ поєднали в Національний інститут астрофізики (INAF), який відтоді став головною астрономічною державною науково-дослідною мережею Італії.
2022 року, коли американська астрономічна місія DART виконала зіткнення з астероїдом Діморф, італійський наносупутник LICIACube зафіксував удар. У 2027 році в Римі має пройти XXXIII Генеральна асамблея Міжнародного астрономічного союзуHistory of Italian astronomy.
Популяризація астрономії Планетарії Італії поєднані в Асоціацію італійських планетаріїв.
Див. також 477 Італія
Примітки
Література
(Подано на семінарі, організованому «Центром досліджень історії наук і гуманітарних студій» у Празі, та опубліковано в чеському перекладі в збірнику «Astronomie ve středověké vzdělanosti» («Астрономія в середньовічній ученості»), т. 10 (Прага, 2003), с. 9–37, у серії «Práce z dějin vědy» («Студії з історії наук і гуманітарних дисциплін»), що видається «Центром досліджень історії наук і гуманітарних студій» у Празі.)