Учурханова Лариса Магомедівна (нар. 5 листопада 1942, Алма-Ата, Казахська РСР ― пом. 23 серпня 2019, Львів, Україна) — українська художниця і поетеса.

Життєпис Народилася в місті Алма-Ата (на той час столиця Казахської РСР), де її родина перебувала в евакуації під час Другої світової війни. Мати — Поліна Жаботенко, інженер-хімік; батько — Магомед Учурханов, учений-фізик у галузі ядерної енергетики.

У шкільні роки жила з матір'ю у Львові, а на літні канікули їздила в село Михайлівка поблизу Диканьки на Полтавщині, де жила родина матері. Краєвиди гоголівського краю стали першим поштовхом до творчості, яку її батьки (які теж цікавились літературою і мистецтвом), підтримали.

У 1960 році закінчила вечірню дитячу художню школу при Львівській спілці художників (щотижневі п'ять занять), де викладали Дмитро Крвавич, Михайло Добронравов, Омелян Ліщинський, Костянтин Качанов та інші відомі митці. З 1964 року співпрацювала з обласним центром народної творчості, де у різні роки серед методистів були Любомир Медвідь та Іван Марчук.

Брала участь у роботі літературної студії при Львівському політехнічному інституті, в якому навчалась і у 1966 році здобула інженерну освіту на архітектурно-будівельному факультеті. Тоді ж дебютувала на сторінках періодики і в альманахах з першими віршами. Виступала на міському радіо.

У цей період декілька років жила разом із чоловіком Володимиром Бондаренком у Молдові.

З 1971 року працювала у проєктних інститутах Львова, Національному музеї народної архітектури та побуту України, Львівській політехніці, Львівській організації Національної спілки архітекторів України, на Львівському хімічному заводі.

Перебувала у шлюбі з Володимиром Бондаренком – зоологом, лісівником, автором науково-популярних книг, професором і поетом. Виховала трьох синів. Один із них – Богдан Бондаренко – знаний журналіст.

Померла 23 серпня 2019 року. Похована на Голосківському цвинтарі у Львові.

Художня творчість На рахунку Лариси Учурханової дванадцять персональних виставок. Перша відбулася в 1971 році у Львові. У подальшому її картини експонувались у Києві, Одесі, Тернополі, Донецьку, Ужгороді, Луганську, Рівному та інших містах.

У 1974 році брала участь у Міжнародній виставці самодіяльного образотворчого та народного мистецтва, що проходила в Белграді (тодішня Югославія). Крім того, з творчістю Лариси Учурханової в різні роки можна було ознайомитись у Ризі, Мінську та Москві.

Художниця спеціалізувалась насамперед у жанрах пейзаж і натюрморт. Також малювала психологічні портрети і тварин. Особливо мистецтвознавці відзначають її жіночі образи. Свій стиль окреслювала як «декоративний експресіонізм».

З 1997 року була членкинею Об'єднання народних майстрів та художників-аматорів при КЗ ЛОР «Навчально-методичний центр культури і мистецтв Львівщини». Атестаційною комісією цього об'єднання їй було присвоєно звання майстра традиційного народного мистецтва.

У 2020 році її творчість була представлена у проєкті «Наїв», організованому «Я галереєю» за підтримки Українського культурного фонду. Картини Лариси Учурханової увійшли до першого віртуального музею  – поруч із роботами Катерини Білокур, Марії Примаченко, Емми Андієвської та інших видатних художниць. Розповідь про Ларису Учурханову вміщено у книзі-дослідженні «Українське наївне мистецтво ХХ – ХХІ ст.».

Персональні художні виставки

2017: виставка «Як тебе не любити, Львове, мій?!» у Пороховій вежі (Львів) 2010: виставка «Над рідними містами летить про тебе, Львове, спів...» у Львівському музеї історії релігії 2009: виставка «Над синіми Карпатами... Над нивами багатими...» у Спілці архітекторів України (Львів) 2007: виставка «Гаї шумлять... Я слухаю...» у Музеї народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького 2006: виставка «Благословляють небеса, щоб в душу входила краса...» у Музеї народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького 2005: міні-виставка на презентації поетичної збірки Л. Учурханової «Сонячна брама» (Львів) 2003: виставка-ретроспектива у Львівському музеї історії релігії

Літературна творчість Лариса Учурханова видала одинадцять поетичних збірок (не включаючи прозових). Дебютна – «Черемхова віхола» – побачила світ у 2003 році, остання – двотомник «Лара» – у 2018 році (у першому томі: 400 поезій, поема, станси; у другому: проза, есеї, поезії, переклади).

У 2004 році вийшла збірка юнацьких віршів «Саторі» (російською мовою).

У літературній творчості домінує лірика, але є чимало віршів патріотичного спрямування. У збірці «Сонячна брама» (2005) вони присвячені Помаранчевій революції, а в «Затьмареному літі» – війні Росії проти України. Побачили світ і малі прозові твори Л. Учурханової, що вийшли збірками «Вітражі», «Волошки спогадів моїх» (2016), «Мрії – вір!» (2017). Усі видання були оформлені оригінальною авторською графікою. Співпрацювала також з іншими авторами, роблячи для їхніх книжок малюнки. Збірка «Мрії – вір!» написана на основі власних спогадів авторки і починається її словами:

У 2005 році також вийшла книга поезій "Agape", присвячена матері та її батькам.

3 листопада 2005 року в газеті «За вільну Україну» вийшла стаття львівського письменника і поета, лауреата літературної премії ім. О. Гончара Василя Мартинова, в якій він позитивно оцінив збірку «Сонячна брама», як і мистецький доробок Лариси Учурханової загалом.

Буклет з репродукціями про творчий доробок Лариси Учурханової з'явився у 2006 році, пізніше, у 2011 році побачив світ ще один буклет «Серцем і пензлем. Барвистий світ Лариси Учурханової».

У 2007 році з'явилась збірка «Жовтий лелека», видана у видавництві «Логос» та присвячена синам Лариси Учурханової.

У 2012 році №11–12 журналу Національної спілки письменників України «Дзвін» був проілюстрований творами Л. Учурханової. На сторінках цього літературного часопису друкувались також її вірші, власні розповіді та розповіді інших про неї: у 2000 році ― «Виткати небо» ― власна розповідь про її життя та любов до малювання; у 2008 році ― «Крила білої горлиці» (вірші: «Калини цвіт…»; «Так, знаю, що маестро…»; «Цей світ — оркестр…»; «Хіба можна втомитись…»; «Вечір. Плеса світиться краса.»; «О, незбагненна…»; «Біла горлиця…»; «Я йшла пустелею самотня і сумна.»; «Небо синню чарує.»; «Звернись до зірок, як у біді.»; «Місяць, що у воді.»; «У перший літа день…»; «Осінь дивиться…»); у 2012 році ― «У супроводі «Жовтого лелеки», або етюди про перо і пензель Лариси Учурханової» ― розповідь Петра Шкраб'юка про житєвий і творчий шлях Л. Учурханової з нагоди її 70-річного ювілею.

Література

Українське наївне мистецтво ХХ–ХХІ ст. / упоряд. П. Гудімов. — Київ: Артбук, 2020. — С. 216–217. Космос всередині. Наїв і мистецтво аутсайдерів в Україні та світі: дефініції, історичний контекст, дослідницькі кейси / за ред. А. Ложкіної. — Київ: Артбук, 2020. — С. 158. Мартинов В. Три струни — один мотив: Хасав’юрт, Михайлівка, Львів // Газета «За вільну Україну». — 3 листопада 2005 р. Дзвін [Текст]: літературно-мистецький та громадсько-політичний часопис. — Львів. — 2012. — № 11–12. Шкраб’юк П. У супроводі жовтого лелеки, або етюди про перо і пензель Лариси Учурханової // Дзвін. — 2012. — № 11–12. — С. 160–163. Учурханова Л. Крила білої горлиці // Дзвін. — 2008. — № 2. — С. 16–17. Учурханова Л. Виткати небо // Дзвін. — 2000. ― №1. — С. 109–112. Учурханова Л. За сонцем ― вгору [Текст]: поезії. ― Львів: Галицька Видавнича Спілка. — 2015. — 80 c. Мартинов В. Три струни — один мотив: Хасав’юрт, Михайлівка, Львів // За вільну Україну. — 3 листопада 2005 р. Породко Я. Я завжди належала мистецтву // Аудиторія. — 01 січня 1998 р.

Посилання

Людина пензля і пера | Лариса Учурханова / Ютуб-канал «Ya Gallery»

Примітки