Комплекс підготовки нафти та газу Гандхар – елемент нафтогазової інфраструктури Індії.
Центральна установка підготовки У 1986 році на східному узбережжі Камбейської затоки почалась розробка великого нафтогазовго родовища Гандхар. В 1992-му тут ввели в дію першу чергу центральної установки підготовки, що на той час мала потужність у 1,02 млн тон нафти на рік та 1,77 млн м3 газу на добу. В 1996-му стала до ладу друга черга, при цьому загальна пропускна здатність майданчику досягнула 2,8 млн тон нафти на рік та 6,5 млн м3 газу на добу. В кінцевій конфігурації основне технологічне обладнання включило чотири установки стабілізації нафти (по дві у кожній черзі) потужністю по 0,7 млн тон нафти на рік.
Вилучений під час стабілізації нафти газ проходив підготовку, зокрема, на установці дегідрації пропускною здатністю 1,5 млн м3 на добу. Також з нього вилучали певні обсяги конденсату (фракція С5+) та зрідженого нафтового газу (ЗНГ, пропан-бутанова фракція), а проектна потужність за цими напрямками становила 50 тон та 165 тон на добу відповідно. Суттєва частина газу призначалась для максимізації вилучення рідких вуглеводнів шляхом зворотнього закачування у пласт та газліфтних операцій. Виділений для поставок зовнішнім споживачам ресурс газу могли постачати по трубопроводах Гандхар – Дханор, Гандхар – Бхаруч, Гандхар – Дахедж та Гандхар – Дхуваран/Вадодара.
З плином часу унаслідок вичерпання запасів фактичний рівень видобутку суттєво знизився та станом на кінець 2010-х років становив біля 0,45 млн тон нафти на рік та біля 3 млн м3 газу на добу.
Для забезпечення власних потреб установка отримала електростанцію, що при роботі у парогазовому циклі могла досягати потужності 31 МВт.
Газопереробний завод Після проходження через центральну установку підготовки газ ще містив великі обсяги гомологів метану – в середньому 8,86% етану, 5,74% пропану, 2,35% бутанів, 0,41% пентанів та 0,36% фракції С6+. З метою монетизації цього ресурсу на початку 2001 року ввели в дію газопереробний завод, що отримував ресурс від центральної установки по двом трубопроводам довжиною по 5 кілометрів з діаметрами 600 мм та 350 мм. Газопереробний завод здійснював вилучення ЗНГ, пропану та фракції більш важких вуглеводнів. За проектом він міг приймати 5 млн м3 газу на добу та мав річну потужність у 202 тисячі тон ЗНГ і 43 тисячі тон пентану та більш важких вуглеводнів.
Після проходження через ГПЗ газ все ще містив 9,45% етану та 2,36% пропану. Цей ресурс також вирішили монетизувати, проте вилучення зазначених гомологів організували на нафтохімічному комплексі у Дахеджі, який і був їх споживачем. Доставку ресурсу з Гандхару до зазначеного комплексу та повернення звідти метанової фракції забезпечили нові нитки системи Гандхар – Дахедж.
Примітки