Міланський планетарій (), офіційно Міський планетарій Ульріко Геплі () — планетарій, розташований у Мілані в садах Індро Монтанеллі. Він має великий купол й обладнаний проєктором для зображення зір та їх руху небесною сферою.
Планетарій був урочисто відкритий 20 травня 1930 року. Він збудований за проєктом архітектора на замовлення італо-швейцарського видавця (1847—1935), який подарував його місту.
Історія
Будівництво планетарію стало можливим завдяки зусиллям кількох сторін: влади Мілана, яка надала земельну ділянку в громадських садах Порта-Венеція; професора , тодішнього директора Астрономічної обсерваторії Брера і наукового керівника проєкту; архітектора Ернста, відповідального за технічні аспекти будівництва, та архітектора , автора проєкту будівлі.
Будівлю урочисто відкрили 20 травня 1930 року за участю голови уряду Беніто Муссоліні, замовника будівництва , подести Мілана герцога та обраної групи запрошених журналістів, сенаторів і депутатів. Під час церемонії Геплі офіційно подарував планетарій місту Мілан. Того ж вечора відбулося астрономічне шоу, якому передувала вступна промова професора Б'янкі.
1943 року, через загострення воєнних подій Другої світової війни, діяльність планетарію припинили, а проєктор демонтували, вивезли та зберігали за межами міста. Пошкоджений під час бомбардувань союзників у серпні 1943 року, планетарій згодом знову відкрили, хоча купол залишався пошкодженим. 1954 року будівлю реконструювали: внутрішню частину купола, спочатку виконану з полотна, замінили на панелі з перфорованого алюмінію.
Архітектурний стиль
Будівля планетарію, спроєктована Порталуппі в неокласичних формах, має восьмикутну форму, суцільні муровані стіни, перекриття та напівсферичний купол із залізобетону. Перед входом розташований пронаос іонічного ордера з колонами з канелюрами без плінта, до якого ведуть широкі сходи. Строгий характер будівлі, підкреслений облицюванням мармуром з Креволадоссоли, поєднується з характерним іконічним підписом Порталуппі — легкими сріблястими зображеннями сузір’їв, які оздоблюють інтер’єриIl planetario "Hoepli" in Milano, in Rassegna di Architettura, VIII 15 agosto n. 8, Milano, 15 agosto 1930..
Характеристики Будівля має восьмикутний план, а розміри проєкційної зали (19,6 метра в діаметрі та місткість 375 місць) роблять її найбільшим планетарієм в Італії.
Установа провадить інтенсивну просвітницьку та навчальну діяльність у галузі астрономії й пов'язаних із нею наук, щороку приймаючи близько 100 000 відвідувачів.
Проєктор, що нині використовується, — Zeiss моделі IV — встановили у 1968 році. Планетарій має бібліотеку, яка є секцією бібліотеки Музею природничої історії, розташованого поруч із будівлею.
Біля основи купола розміщений силует Мілана, як він виглядав у 1930 році: зокрема, видно собор, але відсутні нові будівлі та хмарочоси, зведені пізніше, наприклад Піреллі Тауер, Башта Унікредіт і .
Орієнтація Віртуальна північ у планетарії не збігається зі справжньою земною північчю, оскільки сторони світу тут орієнтовані відносно входу до планетарію, який, своєю чергою, перпендикулярний до осі вулиці , що не відповідає точним орієнтаціям сторін світу. Віртуальна північ, позначена в проєкційній залі, фактично збігається з напрямком виходу з планетарію і, отже, спрямована на південний схід. За словами куратора установи, фізика Фабіо Пері, це зумовлено тим, що місце лектора розташоване поблизу входу, а найзручніша позиція для доповідача — на віртуальній півночі, звідки легше вказувати на найцікавішу й найрізноманітнішу частину небесного склепіння, яка для мешканців Північної півкулі міститься на півдні.
Діяльність планетарію За результатами конкурсу, оголошеного муніципалітетом, із липня 2016 року публічні та шкільні заходи Міланського планетарію забезпечує асоціація LOfficina.
Міланський планетарій приймає Астрономічний гурток Мілана — асоціацію, засновану у 1932 році, яка об'єднує міланських астрономів-аматорів. Члени гуртка збираються в планетарії дві середи на місяць, представляючи власні астрономічні спостереження та проводячи практичні заняття з аматорської астрономії.
Примітки
Посилання