Іва́н Петро́вич Куля́бка (Куля́бко) (1705 — 1773) — державний і військовий діяч Гетьманщини, лубенський полковник (1757—1770). ІнтелектуалЛазаревский А. Исторические очерки Полтавской Лубенщины XVII-XVIII вв. / Чтения в Историческом Обществе Нестора Летописца. Книга 11. — Киев, 1896. — С. 66—74, радник останнього гетьмана Кирила Розумовського, брав активну участь у реалізації його політики модернізації Війська Запорозького Городового: розробив освітню реформу (1758—1760) та проєкт уніфікації полкових і сотенних прапорів (1758). Автор «Рецептурника Кулябок» — цінного джерела інформації про гастрономічні вподобання козацької старшиниСокирко О. Кулінарні тексти в козацькій Україні XVIII ст.: рецептурники Кулябок і Ґалаґанів / Український історичний огляд. Випуск 2 — 2023. — С. 81—99. Керував придушенням Кліщинського повстання (1767—1770)Барсуков О. Участь Лубенського полковника Івана Кулябки в придушенні Кліщинського повстання (1767–1771) / Актуальні питання гуманітарних наук. Випуск 69, том 1. — 2023. — С. 12—22.
Походження Народився 1705 року в родині лубенського обивателя, значкового (пізніше бунчукового) товариша Петра Івановича Кулябки. Дідусь по батькові — «славетне уроджоний» Іван Кулябка — 1649 приєднався до війська Богдана Хмельницького, згодом посідав уряд лубенського полкового судді (1657—1670)Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія. — Київ, 2010.
Мати — Ганна Данилівна Апостол-Кулябка — донька гетьмана Лівобережної України (1727—1734) Данила Апостола.
Рідний брат — архієпископ Сильвестр (в миру Семен Петрович Кулябка) (1704—1761) — ректор Києво-Могилянської академії (1740—1745), письменник, богослов і гомілетик.
Життєпис
Військова служба Навчався у Києво-Могилянській академії. Службу у Війську Запорозькому розпочав 1725 року. У 1725—1727 як військовий товариш Лубенського полку брав участь у Сулацькому поході. 1727 з Астрахані морем скерований у Дербент, де служив під командуванням В. Долгорукова та О. Рум'янцева. 1728 повернувся додому в чині бунчукового товаришаЦДІАК: Ф. 51, Оп. 1, Спр. 1827.
1733 змінив рідного брата Петра на уряді першо-лубенського сотника. 1735—1736 очолював сотню у першому Кримському поході.
1736 водив 400 лубенських козаків до польського кордону у Васильків та Трипілля, де перебував і на початку 1737 під орудою переяславського полковника Михайла Богданова та стародубського Опанаса Радіщева. У цей же час призначений полковим обозним. Влітку 1737 у складі делегації Російської імперії та Гетьманщини брав участь у роботі Немирівського конгресу. 1738—1739 здійснював загальне командування козацькими силами (понад 30 тис.), що пильнували кордон по Дніпру. 1738 разом з Лубенським полком ходив у третій Кримський похід.
1740 за дорученням І. Неплюєва вів перемови з польськими і турецькими комісарами. У серпні очолив прикордонну комісію із 3000 козаків, що визначала межі між Гетьманщиною та Османською імперією на ділянці між Дніпром і Південним БугомРепан О. Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук — Дніпропетровськ, 2003.
У 1743 і 1755 деякий час був наказним полковникомЗаруба В. Козацька старшина Гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки. — Дніпропетровськ, 2011.
Дружба з гетьманом
22 лютого 1750 взяв участь у Глухівській раді, що обрала гетьманом Кирила Розумовського. З новим керманичем зміг заприятелювати завдяки спільному інтересу до садівництва.
У 1751—1763 вів листування з РозумовськимЦДІАК: Ф. 51, Оп. 1, Спр. 2244. На прохання гетьмана облаштував сад у його садибі в Яготині: радив які дерева садити, як за ними доглядати, відсилав йому тематичні книги, збудував греблю.
2 березня 1752 отримав гетьманський універсал на село Березняки Лукомської сотні, села Вищий Булатець і Губське Першо-Лубенської сотні, село Засулля Друго-Лубенської сотні (загалом 34 двори підданих)Модзалевський В. Малоросійський родословник. Том 2. — Київ, 1910. Також володів Шишаками (40 посполитих дворів і 43 убогі хати) та Радолівкою (9 дворів і 22 хати) Комишенської сотні Гадяцького полку (1747), Єрківцями Друго-Лубенської сотні.
Освітня реформа і проєкт полкового прапора 1 березня 1756 у зв'язку зі старістю та хворобою дядька, лубенського полковника Петра Апостола, подав донесення у Генеральну військову канцелярію з переліком своїх військових заслуг. 1757 призначений лубенським полковником іменним указом імператорки Єлизавети Петрівни.
10 березня 1758 подав гетьману проєкт уніфікації полкових і сотенних прапорів. На одній стороні запропонував розмістити «Герб Нації» — козака з мушкетом (зображення було прикладене до листа), — на іншій, — полкову або сотенну символіку. Розумовський видав формуляр про виготовлення знамен за цим зразкомЦДІАК: Ф. 51, Оп. 1, Спр. 1825.
У жовтні 1758 у листі гетьману виклав власний проєкт освітньої реформи. Нарікаючи на низький рівень грамотності серед козацької шляхти, включно зі старшиною, запропонував переписати всіх козацьких дітей (хлопчиків) віком від 12 до 15 років, відібрати з-поміж них найбільш здібних до науки та відправити на навчання до церковнопарафіяльних шкіл, а решту — «обучати екзерциціи воинской и артилерийской», — себто змалку готувати до військової служби, для чого виділити досвідченого козака на кожних 24-х хлопчиків. Проєкт отримав схвалення гетьмана, який рекомендував поширити таке навчання на всі полки Гетьманщини.
У березні 1760 полковник звернувся до архімандрита Києво-Печерської Лаври Луки Білоусовича з проханням надрукувати в лаврській друкарні 2 тисячі букварів і часословців для навчання дітей грамоти. 1764 просив надіслати до Лубенської протопопії катехізиси, щоб їх могли придбати козаки для своїх дітей. У своєму полку заборонив священникам використовувати дяків, залучених до навчання, для приватних робіт, про що повідомляв у листі митрополитові Київському Арсенію МогилянськомуМаслійчук В. Секуляризація та освітні проекти за гетьманування Кирила Розумовського (1750—1764 рр.) / Вісник Харківського національного університету імені В. Каразіна. Вип. 22. — 2016. — С. 24—31.
У травні 1760 у листі Кирилові Розумовському Кулябка звітував про втілення реформи у Лубенському полку. За його словами, 13 із 18-ти сотень вже відібрали і скерували на навчання 1300 хлопчиків. Полковник також деталізував запропоновану ним навчальну програму, що включала грамоту, письмо, арифметику та спів. Відповідальність за навчання козацьких дітей була покладена на курінних отаманів, які мали звітувати сотникам, а ті — полковій канцелярії.
Освітня система Кулябки діяла у низці полків, принаймні, до середини 1770-х. Востаннє про її роботу у 1775 відзвітувала Чернігівська полкова канцелярія. Імовірно, проєкт був згорнутий після анексії Гетьманщини Російською імперією у 1781.
Кліщинське повстання
1767 в селі Кліщинці Жовнинської сотні спалахнуло повстання місцевих козаків, яких бунчуковий товариш Федір Лисенко записав своїми «підданими» до ревізії 1763 за допомогою свого швагра генерального писаря Василя Туманського. 1765 Генеральний військовий суд задовольнив скаргу п'ятьох козаків, визнавши їхнє переведення у посполитий стан незаконним.
Навесні 1767 кліщинські козаки відмовилися виконувати панщинні повинності, озброїлися, напали на будинок Туманського та, за словами генерального писаря, почали захоплювати його землі. Влітку 1768 Малоросійська колегія доручила Іванові Кулябці придушити виступ. У червні полковник прибув до Кліщинців на чолі загону із 300 козаків при 4-х гарматах. Місцеві козаки не пустили його в село, спорудивши навколо укріплення. Протягом двох тижнів Кулябка намагався вмовити кліщинців підкоритися, при цьому час від часу наказував стріляти з гармат, щоб залякати людей.
Після невдачі перемов полковник наказав своїм козакам штурмувати село, проте повстанці чинили запеклий опір. Зрештою, козаки Кулябки, що в більшості співчували кліщинцям, почали відмовлятися виконувати накази, а бунтівним козакам вдалося захопити дві гармати разом із боєприпасами. За непокору 60 козаків з урядового загону були заарештовані та під конвоєм відправлені до Глухова.
Після цього Кулябка перебував у Кліщинцях ще 7 тижнів. За цей час заарештував 10 місцевих козаків і 2-х козачих жінок, яких тримав в острозі та бив, внаслідок чого двоє бранців загинули. Також забирав у місцевих худобу та коней, знищував домашню птицю та пасіки, грабував майно, витоптував хліб на полі.
У листопаді на допомогу лубенському полковнику була відправлена Лютенська сотня Гадяцького полку. При Кулябці на той час перебувало 100 козаків, з яких 77, дізнавшись про прибуття лютенців, самовільно поїхали додому. Полковник був відправлений до Лубен розшукувати втікачів. Зрештою, 70 козаків були заарештовані, але згодом відпущені за наказом Рум'янцева.
Невдача у придушенні повстання стала однією з причин відставки Івана Кулябки 1770 року. 1773 колишній полковник помер у Лубнах.
Особистість Характеризуючи Івана Кулябку, історик Олександр Лазаревський писав, що полковник був всебічно розвиненою людиною, інтелектуалом та ерудитом свого часу, який цікавився наукою, мистецтвом, літературою, зібрав велику бібліотеку. Разом з тим, відзначав певну епатажність і ексцентричність його характеру. Зокрема, костянтинівський сотник Степан Полетика у приватних листах називав Кулябку «вертопрахом», «вітроганом», «шатостю»Дзюба О. Приватне життя козацької старшини XVIII ст. (на матеріалах епістолярної спадщини). — Київ: Інститут історії України, 2012.
Перебуваючи на посадах полкового обозного та полковника, Іван Кулябка неодноразово звинувачувався іншими старшинами та козаками у зловживаннях. Так, 1741 козаки села Білики Хорольської сотні Миргородського полку скаржилися на потраву посівів підданими КулябкиЦДІАК: Ф. 51, Оп. 1, Спр. 203. 1752—1753 полковий обозний сперечався за приміську толоку на річці Солониці з лубенськими городовими козакамиЦДІАК: Ф. 51, Оп. 1, Спр. 866. 1755 Лубенська полкова артилерія заявляла про привласнення Кулябкою належних їй сіножатей у Першо-Лубенській сотніЦДІАК: Ф. 51, Оп. 1, Спр. 1074. 1765 козак Донець судився з полковником через захоплені у нього двір, сінокос і озеро в селі Березняках.
1883 у часописі «Кіевская старина» був опублікований «Рецептурник Кулябок» — рукопис, датований серединою XVIII століття, що належав лубенському полковнику, та містив 143 рецепти солодкої випічки, десертів, тістечок і «водок» (так у той час називали міцні солодкі настоянки, схожі на бітери та лікери). «Рецептурник» свідчить про популярність серед козацької старшини останніх винаходів західноєвропейської високої кухні («макороны», «вафолы», «бішкокты»), що сусідують на сторінках рукопису зі староукраїнською кухнею (зацукрені («смажені») плоди та фрукти). У рецептах використовуються ексклюзивні імпортні прянощі, тростинний цукор.
Родина Близько 1728 одружився з невідомою на ім'я донькою військового товариша Переяславського полку Володимира Максимовича, з якою мав 12 дітей. Після її смерті близько 1760 одружився вдруге з Марією Максимович-Корецькою (1722 — після 1774) — донькою колишнього стародубського полковника Степана Максимовича, вдовою бунчукового товариша Олександра Корецького.
Своїм дітям дав першокласну для того часу освіту: восьмеро синів навчалися у Києво-Могилянській академії, а троє з них — продовжили навчання у Віттенберзькому університеті. Освіта та проживання синів за кордоном були настільки дорогі, що 1762 року Івану Кулябці довелося продавати частину «дідизних і отчеських ґрунтів», щоб розрахуватися з боргами.
Син Іван (1729 — 1783) — навчався у КМА (1742) та Віттенберзькому університеті (1750). Бунчуковий товариш (1759), суддя Лубенського земського суду (1764—1772) Григорій (1731 — після 1781) — навчався у Віттенберзі (1750). Служив в імператорській гвардії, дослужився до звання секунд-майора (1764). Засновник роду Кулябок-Корецьких Данило (1733 — ?) — навчався у Віттенберзі (1750). Поручник РІА