Історія Берегової охорони США — історія заснування, розвитку та основних подій, пов'язаних із Береговою охороною США. Історія Берегової охорони Сполучених Штатів бере свій початок від Служби митних куттерів США, яка була заснована 4 серпня 1790 року як частина Міністерства фінансів. Служба митних куттерів та Рятувальна служба США були об'єднані в Берегову охорону відповідно до 14 U.S.C. § 101, яка говорить: «Берегова охорона, створена 28 січня 1915 року, є військовою службою та видом збройних сил Сполучених Штатів у будь-який час». У 1939 році Службу маяків США приєднали до Берегової охорони. Сама Берегова охорона перейшла у відомство до Міністерства транспорту в 1967 році, а 1 березня 2003 року вона стала частиною Міністерства національної безпеки. Однак, згідно з 14 U.S.C. § 3 з поправками, внесеними розділом 211 Закону про берегову охорону та морський транспорт 2006 року, після оголошення війни та коли Конгрес видає таке розпорядження в оголошенні, або коли Президент США видає указ, Берегова охорона діє як окремий вид у складі Міністерства військово-морських сил.

Зміст Сучасна Берегова охорона Сполучених Штатів створена в 1915 році шляхом злиття Служби митних куттерів та Рятувальної служби США, але її коріння сягає ранніх днів Республіки. Міністр фінансів Александер Гамільтон лобіював у Конгресі створення «системи куттерів» для забезпечення стягнення тарифів, які були основним джерелом доходів нової країни. 4 серпня 1790 року (що зараз вважається офіційним днем ​​народження Берегової охорони) Конгрес ухвалив Закон про тарифи, який дозволив будівництво десяти куттерів та набір 40 офіцерів митної служби. На кожний куттер призначався один капітан та три помічники капітана, які були офіцерами. Крім того, кожному куттеру дозволялося мати чотирьох моряків та двох юнг.

З 1790 року, коли Континентальний флот був розформований, до 1798 року, коли було створено ВМС США, ці «судна-податківці» були єдиною військово-морською силою країни. Таким чином, куттери та їхні екіпажі виконували широкий спектр обов'язків, окрім контролю за дотриманням тарифів, включаючи боротьбу з піратством, порятунок моряків, які потрапили в біду, переправу державних чиновників і навіть перевезення пошти. У 1794 році Податкова морська піхота отримала завдання запобігати торгівлі рабами з Африки до Сполучених Штатів. Між 1794 і 1865 роками Служба митних куттерів захопила приблизно 500 невільницьких кораблів. У 1808 році вона відповідала за забезпечення дотримання ембарго президента Томаса Джефферсона, яке закривало порти США для європейської торгівлі. Закон про деревину 1822 року доручив Службі Служби митних куттерів захищати державну деревину від браконьєрів (це вважається початком місії Берегової охорони щодо захисту навколишнього середовища). Під час війни чи кризи судна, що збирали податки, та їхні екіпажі передавалися у розпорядження ВМС. Екіпажи куттерів брали участь у Квазівійні з Францією з 1798 по 1799 рік, війні 1812 року, операції проти піратів у Вест-Індії, Другій семінольській війні та мексикансько-американській війні.

Під час Громадянської війни митний куттер «Гаррієт Лейн» здійснив перші постріли флоту у війні, вступивши в бій з пароплавом «Нешвілл» під час облоги Форт-Самтера. Президент Лінкольн застосував «Закон від 2 березня 1799 року», який дозволяв офіцерам Служби переведення до військово-морських сил на бойову службу. 14 червня 1863 року Лінкольн доручив міністру фінансів призначити офіцерів-митників до Північноатлантичної блокади. Ті офіцери, які залишили Службу митних куттерів та приєдналися до Конфедерації, зберегли свої посади, а 24 грудня 1861 року Конгрес Конфедерації уповноважив президента використовувати цих офіцерів на будь-яких військово-морських посадах. Деякі приєдналися до армії та флоту, але деякі продовжували служити офіцерами митної служби Конфедерації.

28 січня 1915 року актом Конгресу шляхом об'єднання Служби митних куттерів та Рятувальної служби США, утворив Берегову охорону США. На день свого створення Берегова охорона мала приблизно 255 офіцерів, 3900 ворентофіцерів та матросів, 17 регіональних командувань, 4 депо, академію, 25 крейсерських куттерів, 20 портових куттерів та 280 станцій рятувальних шлюпок.

6 квітня 1917 року, після офіційного оголошення війни, Берегова охорона була передана в оперативне управління ВМС. Усі звичайні операції були призупинені, за винятком рятувальних операцій, які очікували наказів від керівництва ВМС. Міністр ВМС Джозефус Деніелс наказав, що хоча Берегова охорона стала частиною ВМС, більшість адміністративних функцій, якими переймався та керував штаб Берегової охорони, не будуть змінені. На початку війни Берегова охорона складалася з менш ніж 4000 офіцерів та матросів, мала 23 крейсерські куттери, 21 портовий куттер, 272 рятувальні станції та 21 курсанта в Академії Берегової охорони. Берегова охорона все ще перебувала на стадії формування після об'єднання Служби катерів доходів та Рятувальної служби. Через це під час війни між двома колишніми структурами було мало взаємодії.

26 вересня 1918 року куттер Берегової охорони «Тампа» розлучився з конвоєм HG 107, який щойно супроводжував в Ірландське море з Гібралтару. Отримавши наказ прибути до Мілфорд-Гейвена, в Уельсі, він самостійно продовжив рух до місця призначення. О 19:30 того вечора, під час проходження Бристольським каналом, військовий корабель був помічений німецьким підводним човном UB-91. Згідно з записом у щоденнику підводного човна, підводний човен випустив одну торпеду о 20:15 з відстані близько 550 метрів. Через кілька хвилин торпеда влучила в «Тампу» і вибухнула по лівому борту на міделі, піднявши величезний світний стовп води. Куттер затонув з усім екіпажем: 111 берегових гвардійців, 4 моряки ВМС США та 16 пасажирів, включаючи 11 моряків Королівського флоту та 5 моряків торгового флоту Морської служби. Затоплення Тампи стало найбільшою втратою особового складу Берегової охорони у війні.

У міжвоєнний час Берегова охорона продовжувала виконання визначених їй функцій. 23 червня 1939 року Конгрес ухвалив Закон про резерв Берегової охорони 1939 року, створивши добровольчі резервні сили для Берегової охорони США. Спочатку Резерв Берегової охорони був цивільними добровольчими силами та попередником Допоміжних сил Берегової охорони. Розділення між Резервом та Допоміжними силами відбулося лише у 1941 році.

Служба маяків США, яка була найстарішим урядовим агентством, що існувало з 7 серпня 1789 року, увійшла до складу Береговою охороною 1 липня 1939 року.

Перед вступом Сполучених Штатів у Другу світову війну куттери Берегової охорони патрулювали Північну Атлантику. У січні 1940 року президент Рузвельт наказав створити Атлантичну службу спостереження за погодою, використовуючи куттери Берегової охорони та спостерігачів Бюро погоди США.

Після вторгнення Німеччини до Данії 9 квітня 1940 року президент Рузвельт наказав Міжнародному льодовому патрулю продовжувати як законний привід патрулювати Гренландію, чиї кріолітові шахти були життєво важливими для переробки алюмінію, а географічне розташування дозволяло робити точні прогнози погоди для Європи. Гренландський патруль підтримувався Береговою охороною протягом усієї війни.

Берегова охорона брала безпосередню участь у першому нападі Другої світової війни на США під час нападу на Перл-Гарбор 1941 року.

У роки Другої світової війни існувало велике занепокоєння щодо наближення ворожих суден до берегів США, що дозволяло ворожим силам вторгнутися в країну. Пляжні патрулі, укомплектовані береговою гвардією, набули дедалі більшого значення як сили безпеки з трьома основними функціями: шукати та повідомляти про будь-які підозрілі судна, що діють у цьому районі; повідомляти та запобігати спробам висадки ворога; та запобігати зв'язку між особами на березі та ворогом у морі.

Багато куттерів Берегової охорони брали участь у рятувальних операціях після нападів Німеччини на американські судна. Куттер Берегової охорони США «Ікар», який раніше переслідував конвої під час сухого закону, 9 травня 1942 року потопив U-352 біля узбережжя Кейп-Лукаут, Північна Кароліна, та взяв у полон 33 німців, що стало першими німцями, захопленими в бою будь-якими силами США. 10 червня 1942 року «Тетіс» потопив U-157.

Загалом за часи війни підрозділи Берегової охорони потопили 12 німецьких та два японські підводні човни, а також захопили два німецькі надводні судна.

24 травня 1943 року президент Франклін Д. Рузвельт нагородив медаллю Пошани сигнальника I класу Берегової охорони Дугласа Альберта Мунро за прояву героїзму у битві за Гуадалканал, в якій він загинув. Ціною свого життя Мунро допоміг врятувати життя 500 морським піхотинцям США, 25 з них отримали поранення. Мунро є єдиним представником цього виду Збройних сил США, нагороджений вищою відзнакою Сполучених Штатів за свої дії під час служби в Береговій охороні. У 2017 році до строю увійшов куттер типу «Ледженд» берегової охорони США з ім'ям «Мунро».

До 1950 року Конгрес виділив кошти на створення оплачуваного резерву на підтримку нещодавно розширених обов'язків Берегової охорони щодо безпеки портів. Перший організований підрозділ резерву Берегової охорони сформували у Бостоні в жовтні 1950 року, що заклало основу для сучасного резерву Берегової охорони.

Під час Корейської війни офіцери Берегової охорони допомагали організувати евакуацію Корейського півострова під час першого нападу Північної Кореї.

1 квітня 1967 року Берегова охорона була передана з Міністерства фінансів до новоствореного Міністерства транспорту відповідно до повноважень PL 89-670, який був підписаний як закон 15 жовтня 1966 року.

Берегова охорона брала активну участь у війні у В'єтнамі, починаючи з 27 травня 1965 року, коли була сформована 1-ша ескадра берегової охорони, що складалася з 11-ї та 12-ї дивізій. Перша ескадрилья допомагала в операції «Маркет Тайм», перекриваючи поповнення запасів морем військ В'єтконгу та Північного В'єтнаму.

Протягом 1980-х років куттери та літаки Берегової охорони все частіше використовувалися для боротьби з наркотиками далеко від берега. Хоча служба перехоплювала контрабанду з моменту свого створення, «війна з наркотиками» була найбільшим зусиллям з часів сухого закону. Хоча війна з наркотиками почалася до 1980-х років і триває донині, саме в 1980-х роках Берегова охорона, співпрацюючи з Управління боротьби з наркотиками та іншими правоохоронними органами, використовувала поєднання нових і старих законів для перехоплення наркотиків далеко від берегів Сполучених Штатів. Раніше було складніше вести справи, пов'язані з вилученнями, здійсненими за межами 24 морських миль від берега. Берегова охорона запровадила політику «нетерпимості» до наркотиків, почала перевіряти своїх співробітників на вживання наркотиків і вимагала, щоб усі висадки на борт проводилися навченими та озброєними офіцерами та старшинами. Карибський басейн був у центрі уваги зусиль у 1980-х роках, але в останні роки основні вилучення наркотиків на морі відбуваються частіше у водах Тихого океану між Каліфорнією та Перу.

1 березня 2003 року Берегова охорона передана з Міністерства транспорту до Міністерства національної безпеки відповідно до Закону про національну безпеку (Публічний закон № 107—296).

У 2002 році Берегова охорона направила кілька 110-футових (34-метрових) куттерів до Перської затоки для забезпечення дотримання ембарго ООН на товари до та з Іраку.

Див. також Військові нагороди Берегової охорони США Резерв Берегової охорони США Хрест Берегової охорони (США) Frontex Агентство морської поліції Республіки Корея

Примітки Виноски

Джерела

Посилання

United States Coast Guard U.S. Coast Guard History History

Література Evans, Stephen H. (1949). The United States Coast Guard 1790—1915: A Definitive History. Naval Institute Press, Annapolis, Maryland. King, Irving H. (1989). The Coast Guard Under Sail: The U.S. Revenue Cutter Service, 1789—1865. Naval Institute Press, Annapolis, Maryland. ISBN 978-0-87021-234-5.