Марта Воррен Беквіт (; 19 січня 1871 — 28 січня 1959) — американська фольклористка та етнограф, яка стала першою завідувачкою кафедри фольклору в університеті або коледжі США.

Раннє життя та освіта Беквіт народилася у Веллслі-Гайтс, Массачусетс, у сім'ї Джорджа Елі та Гаррієт Вінслоу (уроджена Гудейл) Беквітів, обидва шкільні вчителі. Згодом родина переїхала на Мауї, Гаваї, де мали родичів, що походили від перших місіонерів. Там Беквіт подружилася з багатьма місцевими жителями, включаючи членів заможної родини Александер, які згодом спонсорували її фольклорну роботу. Тоді ж у неї зародився інтерес до гавайських народних танців.

Беквіт закінчила Коледж Маунт-Голіок зі ступенем бакалавра наук у 1893 році і повернулася на Гаваї, працюючи вчителем у Гонолулу. Вона переїхала до Чикаго в 1896 році і почала викладати англійську мову та антропологію в Чиказькому університеті, перш ніж наступного року зайняти посаду викладача англійської мови в Ельміра-коледжі. Після смерті батька в 1898 році Беквіт вивчала різні мови, включаючи давньоанглійську, французьку та німецьку, в Кембриджському університеті та Університеті Галле. Вона повернулася до Штатів і викладала англійську у своїй альма-матер.

Її офіційна освіта з антропології розпочалася лише в 1900-х роках, оскільки її інтереси до гавайських народних звичаїв та літератури здавалися недоречними в навчальній програмі з англійської мови. У 1906 році Беквіт отримала ступінь магістра мистецтв з антропології після навчання під керівництвом Франца Боаса в Колумбійському університеті, захистивши дисертацію про традиційні танці народів хопі та квакіутл. Вона отримала ступінь доктора філософії в тому ж закладі в 1918 році.

Академічна кар'єра У 1909 році Беквіт вперше приєдналася до викладацького складу коледжу Вассар як інструктор на кафедрі англійської мови за рекомендацією Вільяма Візерла Лоуренса. Вона покинула Вассар у 1913 році і повернулася на Гаваї, де багато збирала місцевий фольклор та міфологію. У 1915 році вона зайняла посаду на кафедрі англійської мови в коледжі Сміт і почала публікувати роботи на такі теми, як хула та міфологія цимшіан. Її робота часто перегукувалася з роботами Боаса, а його «Міфологія цимшіан» вплинула на її докторську дисертацію про міфологічну фігуру Лаіеікаваї. Хоча Боас заохочував Беквіт залишатися в Сміт, вона звернулася до своєї подруги дитинства і відомої натуралістки Енні Александер зі своїм занепокоєнням щодо відсутності академічних посад у фольклорних дослідженнях; Александер відповіла пропозицією та анонімним фінансуванням Фонду фольклору в коледжі Вассар. У 1920 році Беквіт була призначена головою Фонду, ставши першою особою, яка обіймала кафедру в цій галузі в будь-якому коледжі або університеті Сполучених Штатів. Під її керівництвом Фонд фольклору опублікував численні монографії, часто написані випускницями, про фольклор Ямайки, корінних американців та Гаваїв. Фонд також проводив лекції та зустрічі Американського фольклорного товариства. З 1932 по 1933 рік Беквіт була президентом Американського фольклорного товариства, а в 1934 році входила до комітету Національного фольклорного фестивалю. Беквіт стала повним професором у 1929 році у Вассарі і пішла на пенсію в 1938 році.

Дослідження та подорожі

Беквіт проводила дослідження в різних європейських та близькосхідних країнах, але її наймасштабніші дослідження були зосереджені на Гаваях і Полінезії, Ямайці та племенах сіу в Північній і Південній Дакоті.

Беквіт проводила польові роботи на Ямайці між 1919 і 1922 роками. Її публікації про ямайський фольклор часто містили деталі про музику, записану Гелен Г. Робертс, яка супроводжувала Беквіт на Ямайку в 1920 і 1921 роках. Дослідження Беквіт завершилися книгою Black Roadways: A Study of Jamaican Folklife (1929), одним із перших фольклорних досліджень чорношкірих спільнот у Новому Світі. Книга відзначається тим, що представляє чорну культуру як раціональну систему, і стала предметом розлогої рецензії в Journal of American Folklore Мелвілла Дж. Герсковіца, на яку Беквіт відповіла. Хоча рецензія не була безкритичною, Герсковіц — антрополог, який спеціалізувався на Африці, — похвалив Беквіт за її детальні описи звичаїв настільки, що «він відчував себе здатним ідентифікувати деякі з них не просто як африканські за походженням, а конкретно, скажімо, як йоруба або ашанті». Її робота здебільшого зосереджувалася на культурних та історичних впливах на фольклор, а не на расових чи ментальних характеристиках груп, які вона вивчала.

Беквіт також вивчала свою власну громаду під час перебування у Вассарі, працюючи над збором народних пісень нащадків голландських поселенців у долині Гудзона, а також вірувань і традицій сучасних студенток коледжу.

У 1926 році Беквіт збирала народні казки в індіанській резервації Пайн-Ридж у Південній Дакоті. Вона також провела кілька літ, працюючи з племенами мандан-хідатса в резервації Форт-Бертольд у Північній Дакоті; Беквіт була прийнята до клану Прерійних курей племені хідатса за її роботу з перекладу традиційних історій племен. З 1926 по 1927 рік, під час творчої відпустки з Вассара, її польова робота привела її до Гоа, де вона працювала серед португальських поселенців у рамках подорожей, які також охоплювали Італію, Грецію, Палестину та Сирію. Ці подорожі вплинули на її методологію та розуміння фольклористики як дисципліни, що вона виклала у праці Folklore in America (1931).

Найвідомішою роботою Беквіт були її дослідження гавайської культури, включаючи переклади пісень про створення світу та міфів, спираючись на роботи гавайських істориків 19-го століття, таких як Кепеліно та Самуель Камакау. Її Hawaiian Mythology (1940) була описана як така, що «репрезентує понад тридцять років вичерпних досліджень».

Пізнє життя Беквіт пішла на пенсію з Вассара в 1938 році і переїхала до Берклі, Каліфорнія. Вона продовжувала досліджувати та публікуватися як почесний науковий співробітник у Музеї Бішоп, переїхавши на Гаваї після закінчення Другої світової війни. Її останні роки були зосереджені на роботі, що стосувалася гавайських трав'яних засобів лікування, а також перекладі творів гавайських письменників, таких як Кепеліно та Самуель Камакау. У віці 80 років вона опублікувала свою останню велику роботу про Кумуліпо, і хоча в 1951 році перенесла інсульт, вона залишалася редактором Journal of American Folklore до середини 1950-х років. Беквіт померла 28 січня 1959 року в Берклі і похована на Мауї на кладовищі Макавао, яке також є місцем останнього спочинку її батьків, брата, сестри та подруги дитинства Енні Александер.

Вибрана бібліографія Beckwith, Martha W. (1916). "The Hawaiian Hula-Dance". The Journal of American Folklore. 29 (113): 409–412. ISSN 0021-8715. Beckwith, Martha Warren (1922). Folk-Games of Jamaica (with music recorded in the field by Helen H. Roberts). Poughkeepsie, N. Y.: Vassar College. OCLC 10555685. Beckwith, Martha Warren (1923). "Signs and Superstitions Collected from American College Girls". The Journal of American Folklore. 36 (139): 1–15. ISSN 0021-8715. Beckwith, Martha Warren (1923). Christmas Mummings in Jamaica (with music recorded in the field by Helen H. Roberts). Poughkeepsie, N.Y.: Vassar College. OCLC 47059596. Beckwith, Martha Warren (1923). Polynesian Analogues to the Celtic Other-World and Fairy Mistress Themes. New Haven, C.T.: Yale University Press. OCLC 16327978. Beckwith, Martha Warren (1924). Jamaica Anansi Stories (with music recorded in the field by Helen Roberts). New York: American Folklore Society. OCLC 2322187. Beckwith, Martha Warren (1924). 'The English Ballad in Jamaica: A Note upon the Origin of the Ballad Form'. Publications of the Modern Language Association, 39(2), 455–483. https://doi.org/10.2307/457194 Beckwith, Martha Warren (1925). Jamaica Proverbs. Poughkeepsie, N.Y.: Vassar College. OCLC 4513341. Beckwith, Martha Warren (1927). Notes on Jamaican Ethnobotany. Poughkeepsie, N.Y.: Vassar College. OCLC 18484068. Beckwith, Martha Warren (1928). Jamaica Folk-Lore (with music recorded in the field by Helen H. Roberts). New York: American Folk-Lore Society. OCLC 312470569. Beckwith, Martha Warren (1929). Black Roadways: A Study of Jamaican Folk Life. Chapel Hill: University of North Carolina Press. OCLC 870469911. Beckwith, Martha Warren (1930). Myths and Hunting Stories of the Mandan and Hidatsa Sioux. Poughkeepsie, N.Y.: Vassar College. OCLC 3371330. Beckwith, Martha Warren (1930). "Mythology of the Oglala Dakota". The Journal of American Folklore. 43 (170): 339–442. ISSN 0021-8715. Beckwith, Martha Warren (1937). Mandan-Hidatsa Myths and Ceremonies. New York: American Folk-Lore Society. OCLC 800851041. Beckwith, Martha Warren (1940). Hawaiian Mythology. New Haven, C.T.: Yale University Press, 1940. OCLC 316816993. Beckwith, Martha Warren (1948). "An Old Song". Western Folklore. 7 (2): 176–177. ISSN 0043-373X. Beckwith, Martha W. (1949). "Function and Meaning of the Kumulipo Birth Chant in Ancient Hawaii". The Journal of American Folklore. 62 (245): 290–293. ISSN 0021-8715. Beckwith, Martha Warren (1951). The Kumulipo: A Hawaiian Creation Chant. Chicago: University of Chicago Press, 1951. OCLC 898842854.

Примітки

Посилання

Books by Martha Warren Beckwith на Online Books Page, бібліотека Пенсильванського університету. Hawaiian Mythology by Martha Warren Beckwith (оцифрований текст на Sacred Texts Archive) The Kumulipo, a Hawaiian Creation Chant by Martha Warren Beckwith (оцифрований текст на Sacred Texts Archive) Jamaica Anansi Stories by Martha Warren Beckwith (оцифрований текст на Sacred Texts Archive)