Лівіо Лабор (; 1 липня 1918, Львів, Австро-Угорщина — 9 квітня 1999, Рим, Італія) — італійський політик, журналіст і профспілковий діяч. П'ятий президент , член та Християнсько-демократичної партії, згодом став сенатором Республіки від Італійської соціалістичної партії.

Біографія

Лівіо Лабор народився у Львові, де його батько , уродженець Трієста, працював лікарем для австро-угорських солдатів, задіяних на Східному фронті. Молодість провів між Трієстом і Пулою, де й навчався в ліцеї.

Вступивши на медичний факультет Римського університету Ла Сап'єнца, наступного року він перейшов на факультет філософії Католицького університету в Мілані, який закінчив у 1940 році. У ті ж роки розпочав релігійну діяльність, вступивши до , членом якої був з 1937 до 1956 року.

Вступивши до Християнсько-демократичної партії у 1950 році, з 1955 року обіймав посади в керівництві ACLI як секретар із питань освіти. У 1957 році став національним віцепрезидентом ACLI, а п'ятим президентом — з 10 грудня 1961 року до 22 червня 1969 року.

Есеїст, журналіст і консультант для та Eni, він був експертом з питань освіти та праці. Це були роки, коли так званий «колатералізм» між Християнсько-демократичною партією та католицьким світом вичерпувався. ACLI постали перед проблемою вибору культурного й політичного позиціонування католиків у контексті рішень Церкви, сформованих під впливом Другого Ватиканського собору та пап Івана XXIII і Павла VI. Після значного внеску в рішення ACLI відмовитися від колатералізму з DC і проголосити принцип свободи голосування для членів ACLI, він залишив асоціацію, щоб не втягувати її у свої особисті політичні рішення, і на посаді президента його замінив . 8 березня 1969 року разом із , Франко Маріні та іншими він заснував ACPOL (Асоціацію політичної культури), яка розпалася напередодні виборів 1972 року. Для участі в них Лабор у 1970 році заснував (MPL) і газету Alternativa.

Партія Лабора не досягла успіху на виборах, які були призначені достроково, тому новий політичний рух не мав достатньо часу, щоб стати відомим і провести агітацію. У 1972 році Лабор вирішила вирішив приєднатися до PSI, в рамках якої він приєдналася до течії Ріккардо Ломбарді (лівого крила).

У 1976 році його було обрано сенатором за списками Італійської соціалістичної партії (у виборчому окрузі Роверето), він перебував на посаді до 1979 року.

З 1982 по 1994 рік він був президентом (ISFOL).

В останні роки він заснував Комідан (Комітет захисту прав людей похилого віку), президентом якого був і якому присвятив останні роки свого життя. Помер 9 квітня 1999 року у віці 80 років.

Твори

Livio Labor, la virtù dell'impazienza, a cura di Tarcisio Barbo e Luigi Borroni, aprile 2000, Edizioni Lavoro (Roma); Livio Labor. Scritti e discorsi, a cura di Carlo Felice Casula, Milano, 2003, M&B, due volumi; Sindacalismo e socialità, a cura di Livio Labor, 1950, Istituto Cattolico di Attività Sociale, Edizioni dell'Ateneo (Roma); In campo aperto, a cura di Livio Labor, novembre 1969, La Nuova Italia editrice (Firenze).

Примітки

Бібліографія

Domenico Rosati, La profezia laica di Livio Labor. Apologia di un cristiano senza paura, Quaderni di Azione Sociale, Collana delle ACLI, Roma 1999

Посилання