«Про вічність світу, проти тих, хто нарікає» () — трактат Учителя Католицької Церкви святого Томи Аквінського про можливість вічно існуючого Всесвіту.

Працю зазвичай датують приблизно 1270 роком. Вона є надзвичайно короткою. Тома Аквінський використовує середньовічне визначення світу як «сукупності творінь». Попри заперечення католицькою доктриною вічного всесвіту, теолог намагається дослідити логічну узгодженість такого твердження з філософського погляду.

Контекст Трактат «Про вічність світу» був написаний у контексті філософського протистояння між християнськими неоплатоніками та аристотелістами. Перші, які вважали систему Платона найпридатнішою для богословського тлумачення, критикували уявлення Арістотеля про вічний всесвіт, на який безперервно впливає нерухомий рушій, оскільки воно суперечило католицькому вченню про . Після століть панування платонізму дедалі ширше поширення творів Арістотеля завдяки арабським перекладам спричинило гостру полеміку, адже аристотелізм пропонував зміну картини світу на більш наукову, що сприймали як конфлікт із усталеною догмою.

Конфлікт загострився через широке читання авероїстських коментарів на цю тему, які особливо наголошували на вічності всесвіту й, відповідно, на його очевидній несумісності з християнським ученням. Кульмінації суперечка досягла 1277 року (через три роки після смерті Томи Аквінського), коли єпископ Парижа засудив перелік із 219 положень, зокрема й тезу про вічність світу, та заборонив їх викладати в університетах.

Вчення

Окрім головної теми твору, Тома Аквінський розглядає давню дискусію про те, чи можна говорити про існування й плин часу до акту Творіння. Це питання вже обговорювали Ориген Александрійський та Августин Гіппонський. Тома Аквінський погоджується з останнім, стверджуючи, що час є властивістю створених речей, а тому його не можна приписувати божественному буттю до виникнення всесвіту. Отже, до Творіння не було жодної «божественної бездіяльності»; натомість існував вічний спосіб буття, який можна приписати лише Богові.

Розвиваючи цю позицію, богослов спирається на арістотелівське розуміння часу як міри зміни. До Творіння не існувало матерії, що могла б зазнавати змін, а отже, у власному значенні слова не існувало й часу.

Розглядаючи можливість існування вічного всесвіту, Тома Аквінський насамперед визнає, що згідно з католицькою вірою світ має початок. Проте питання про логічну можливість створеного, але вічного світу залишається відкритим. Богослов з'ясовує, чи припущення про Творіння й вічність обов'язково суперечать одне одному.

Дотримуючись арістотелівської метафізики, Тома Аквінський стверджує, що Творіння означає «створення всієї субстанції речі». Відтак він аналізує, чи справді несумісні створення всієї субстанції Богом і відсутність початку в часі.

Аквінський розрізняє Творіння і початок: початок є часовою категорією, яку можна приписати лише тому, що існує в часі, тоді як Творіння означає метафізичну та онтологічну залежність створеного від Творця. Тому акт Творіння — не одноразова подія в часі. Радше слід сказати, що «Бог безперервно творить світ», адже Творіння триває протягом усього часу існування речі, і світ «не міг би існувати жодної миті без свого Творця». Оскільки зв'язок між Творцем і світом не залежить від часу (Богові не потрібно передувати своїм наслідкам у часі), то в понятті створеного й водночас вічно присутнього всесвіту немає внутрішньої суперечності, навіть якщо Откровення заперечує таке вчення і його не слід приймати.

Твір завершується низкою авторитетних цитат на підтримку позиції автора, зокрема з праць Августина Гіппонського, Івана Дамаскина, Гуго Сен-Вікторського та Северина Боеція. Тома Аквінський також розглядає останнє заперечення щодо існування нескінченної кількості душ у вічному всесвіті й завершує трактат, відкидаючи інші аргументи як надто слабкі або вже спростовані.

Спадщина Дослідники зазначають, що втручання Томи Аквінського відіграло вирішальну роль у подоланні кризи та формуванні консенсусу серед подальших християнських богословів. Водночас його аргументація ще тривалий час зазнавала гострої критики: засудження 1277 року (які, зокрема, включали тезу про неможливість філософського розв'язання питання про вічність світу — позицію, яку обстоював Аквінський) набули чинності вже після його смерті й залишалися чинними до .

Примітки

Джерела

Додаткова література

Посилання

Про вічність світу (латинський та англійський текст).