Ріхард Отто Бовензіпен (; 8 липня 1905, Дуйсбург — 18 лютого 1979, Цусмарсгаузен) — німецький юрист, один з керівників гестапо та СД, штандартенфюрер СС.

Біографія Після закінчення середньої школи в 1925 році Бофензіпен вивчав право в Бонні. Під час навчання він став членом Боннського студентського братства «Франконія» в 1925 році,Willy Nolte (Hrsg.): Burschenschafter-Stammrolle. Verzeichnis der Mitglieder der Deutschen Burschenschaft nach dem Stande vom Sommer-Semester 1934. Berlin 1934, S. 51. з якого вийшов у 1934 році. Він також вступив у НСДАП як студент 3 травня 1926 року (квиток №35 782).Bundesarchiv R 9361-IX KARTEI/4011127 Він склав перший державний іспит з права 22 жовтня 1929 року, а другий державний іспит з права — 15 липня 1933 року. Після роботи молодшим суддею в районному суді Дуйсбурга та помічником юриста у фінансовому та податковому відділі міської адміністрації Дуйсбург-Гамборн, Бофензіпен 15 листопада 1933 року вступив до лав гестапо, спочатку в штаб-квартирі державної поліції в Дюссельдорфі. Майже одночасно — 6 листопада 1933 року — Бофензіпен вступив до лав СА. 24 червня 1934 року Таємне управління державної поліції призначило його виконуючим обов'язки начальника штаб-квартири державної поліції в Магдебурзі, посаду, яку він офіційно обійняв 1 серпня 1934 року.

5 лютого 1935 року Таємне управління державної поліції перевело його на посаду керівника управління державної поліції в Реклінггаузені. Після того, як Бофензіпен очолив управління державної поліції в Дортмунді, Білефельді та Кесліні, він, вступивши до СС 1 листопада 1936 року, повернувся до провінції Саксонія, де з 1 жовтня 1937 по 17 березня 1941 року очолював управління державної поліції в Галле. 11 березня 1938 року, незадовго до аншлюсу Австрії, Таємне управління державної поліції (гестапо) доручило унтерштурмфюреру СС Бофензіпену створити нове управління державної поліції в Айзенштадті. Він залишався там до серпня 1938 року, а потім повернувся до Галле. Його побоювалися за садизм, з яким він катував в'язнів, зокрема Кете Вольф (1920–1944), дочку політикині Жанетт Вольфф.Jeanette Wolff: Sadismus oder Wahnsinn. Erlebnisse in den deutschen Konzentrationslagern im Osten. Sachsenverlag, Dresden 1946, S. 6.

З 18 березня 1941 року Бофензіпен очолював найбільше управління гестапо у «Старому Рейху» – штаб-квартиру державної поліції в Берліні. Бофензіпен, призначений штурмбанфюрером СС 15 лютого 1941 року, був підвищений до оберштурмбанфюрера СС 20 квітня 1941 року (посвідчення №280 071). Крім того, Головне управління імперської безпеки (РЗГА) призначило його заступником інспектора поліції безпеки та СД у Берліні в грудні 1941 року. 30 квітня 1943 року, внаслідок корупційного скандалу, його було переведено до РЗГА (Управління III). Однак ця невдача в кар'єрі була короткочасною: 30 квітня 1943 року Ернст Кальтенбруннер призначив Бовфензіпена виконувачем обов'язків інспектора поліції безпеки та СД IX військового округу в Касселі, а 2 жовтня 1943 року затвердив на посаді.

У січні 1944 року Бофензіпен, який на той час був одночасно оберстом поліції та штандартенфюрером СС з 9 листопада 1943 року, взяв на себе командування поліцією безпеки та службою безпеки в Данії. Він боровся з данським рухом опору за допомогою так званого «контртерору», який завершився «компенсаційними вбивствами».Karl Christian Lammers: Späte Prozesse und milde Strafen. Die Kriegsverbrecherprozesse gegen Deutsche in Dänemark, in: Norbert Frei (Hrsg.): Transnationale Vergangenheitspolitik. Der Umgang mit deutschen Kriegsverbrechern in Europa nach dem Zweiten Weltkrieg. Göttingen 2006, S. 363f. Невдовзі після прибуття він наказав знести будівлю Данського студентського союзу на бульварі Вестре в Копенгагені. Операцію було проведено 10 січня 1944 року о 19:37.Matthias Bath: Der SD in Dänemark 1940–1945. Heydrichs Elite und der „Gegenterror“. Neuhaus, Berlin 2015, ISBN 978-3-937294-03-2, S. 78f. Невдовзі після цього він привіз до Копенгагена Альфреда Науйокса, спеціаліста з командних операцій, як радника для подальших дій. 17 січня 1944 року він наказав знести фабрику морозива в Геллерупі. Однак найкривавішим місяцем його перебування на посаді став квітень 1945 року, коли було здійснено понад 100 цілеспрямованих вбивств. Незадовго до набрання чинності угод про капітуляцію, ввечері 4 травня 1945 року, будучи «командувачем поліції безпеки та служби безпеки», він наказав усім підпорядкованим органам приєднатися до місцевих підрозділів Вермахту.Henrik Lundtofte: Gestapo, Tysk politii og terror i Danmark. Kopenhagen 2003, S. 297Після цього він сам переховувався.

Захоплений наприкінці війни у ​​травні 1945 року, Бофензіпен був засуджений до страти Копенгагенським окружним судом у вересні 1948 року на Великому судовому процесі про воєнні злочини. Вирок було замінено на довічне ув'язнення у березні 1950 року. Бофензіпена було звільнено 1 грудня 1953 року та вислано з Данії. Згодом він працював керуючим директором страхової компанії в Мюльгаймі-на-Рурі.

З 1963 року Берлінська прокуратура розслідувала справу Бофензіпена. Розслідування було зосереджено на депортаціях понад 50 000 євреїв з тодішньої столиці Рейху до гетто в окупованій Східній Європі, до Терезієнштадту та до таборів смерті під час перебування Бофензіпена на посаді начальника гестапо в Берліні. Основний судовий розгляд справи Бовензіпена розпочався лише в грудні 1969 року в Берлінському регіональному суді. Після серцевого нападу суд, на основі висновку експерта, 15 вересня 1970 року тимчасово призупинив провадження проти Бофензіпена, а 19 листопада 1971 року остаточно припинив його через його постійну нездатність бути присутнім перед судом.

Примітки

Література

Matthias Bath: Der SD in Dänemark 1940–1945. Heydrichs Elite und der „Gegenterror“. Neuhaus, Berlin 2015, ISBN 978-3-937294-03-2. Helge Dvorak: Biographisches Lexikon der Deutschen Burschenschaft. Band I: Politiker. Teilband 7: Supplement A–K. Winter, Heidelberg 2013, ISBN 978-3-8253-6050-4, S. 131–132. Alexander Sperk: Die Staatspolizei(leit)stelle Magdeburg, ihre Leiter und die Zerschlagung der KPD. In: Polizei & Geschichte. Unabhängige interdisziplinäre Zeitschrift für Polizeigeschichte, 1/2009, Verlag für Polizeiwissenschaft, ISSN 1865-7354, S. 7–8. Andreas Nachama (Hrsg.): Reichssicherheitshauptamt und Nachkriegsjustiz. Das Bovensiepen-Verfahren und die Deportationen der Juden aus Berlin (=Topographie des Terrors. Notizen, Band 10). Hentrich und Hentrich, Berlin 2015, ISBN 978-3-95565-130-5. Kurzbiografie zu Otto Bovensiepen bei der Internationalen Holocaust Gedenkstätte Yad Vashem.