Ле́да Вальяда́рес (; 21 грудня 1919, Сан-Мігель-де-Тукуман, Аргентина — 13 липня 2012, Буенос-Айрес, Аргентина) — аргентинська співачка, авторка пісень, музикознавиця, фольклористка та поетеса.

Народжена в м. Сан-Мігель-де-Тукумані на півночі Аргентини, виросла в оточенні класичної європейської музики та народної музики , які проживали в цьому районі. З юних років навчалася гри на фортепіано, а в підлітковому віці разом із братом створила гурт, який досліджував народну музику, джаз та блюз. Протягом усього життя публікувала поетичні твори. Розпочавши навчання в за спеціальністю «англійська мова», за рік змінила курс і вивчала філософію та педагогіку, і закінчила навчання 1948 року. Переривала навчання спробою вивчати музику в Академії образотворчих мистецтв провінції та самостійними дослідженнями серед виконавців традиційної народної музики.

Після закінчення навчання викладала впродовж недовгого часу. На початку 1950-х років переїхала до Парижа і створила музичний дует із Марією Еленою Волш. Протягом чотирьох років вони в кафе та кабаре співали традиційні аргентинські народні пісні. Після того, як 1956 року усунула від влади Хуана Перона, вони повернулися до Аргентини. На той час в Аргентині народна музика цінувалася мало, тому, попри продовження виступів та випуск альбомів, їхня аудиторія була обмеженою. Жінки розлучилися 1962 року, і Вальядарес присвятила себе документуванню традицій народної музики Аргентини. Результатом її роботи між 1960 і 1974 роками стала документальна серія альбомів «Mapa musical de la argentina» («Музична карта Аргентини»), в яких записано та збережено народну музику різних регіонів країни.

З початку 1970-х років налагоджувала зв'язки з популярними музикантами, граючи в інших стилях, як-от рок, намагаючись зупинити комерціалізацію музики. По закінченні аргентинської диктатури 1983 року, приєдналася до Руху за відновлення національної культури () та працювала з іншими музикантами над просуванням та збереженням музичної спадщини країни. Її остання велика праця América en Cueros (Америка в шкірі, 1992), у якій представлено понад 400 народних пісень з усієї Америки, принесла їй звання почесного члена ЮНЕСКО. У 1984, 1994 та 2005 роках відзначена і була першим лауреатом Національної премії з етнології та фольклору, присудженої 1996 року.

Раннє життя та впливи Леда Нері Вальядарес Фріас народилася 21 грудня 1919 року в Сан-Мігель-де-Тукумані (Аргентина), в сім'і Аврори Фріас і Ферміна Вальядареса. Предки її матері походили з родини провінції Сантьяго-дель-Естеро, до якої належали і його син . Її батько був письменником, який опублікував дві книги, а також співаком-аматором і поетом. Оскільки Тукуман був прикордонним регіоном, окрім європейської класичної музики, Вальядарес ознайомилася з народною музикою долин Кальчакі. Батьки любили співати і часто влаштовували музичні вечори. З юних років Вальядарес навчалася гри на фортепіано, спочатку в Сари Каррерас.

Разом із братом, , почали вивчати джазову та блюзову музику. У підлітковому віці вони створили гурт FIJOS ( — Фольклорний, Інтуїтивний, Джазовий, Оригінальний і Сюрреалістичний), до складу якої входили Адольфо Абалос, Мануель Гомес Каррільйо, , , Родріго Монтеро та Люсія Клаудія Болоньїні Мігес, пізніше відома як Лоїс Блу. Вальядарес виступала під псевдонімом Енн Кей. Походячи з заможних сімей, вони, виступаючи разом, прагнули повстати проти музичних смаків еліти.

1939 року Вальядарес вступила на перший курс на факультету англійської мови новоствореного . За рік потому змінила спеціалиізацію навчання на філософію та педагогіку. Запоєм читала європейську літературу, зосереджуючись на французькому та іспанському символізмі та сюрреалізмі. Також цікавилася авангардною поезією та вивчала німецьких філософів, зокрема Франца Брентано, Іммануїла Канта та Освальда Шпенглера.

Кар'єра

Поезія та подальша освіта (1940—1950)

1940 року почала публікувати вірші в регіональних журналах, як-от «El mar» («Море»), а наступного року — в «La pirámide» («Піраміда»). У першому випуску «Cántico» (1940) вона представила сім віршів і надалі публікувала збірки поезій протягом усього життя. Потоваришувала з і завдяки цьому спілкуванню познайомилася з Алехандрою Пісарник. 1941 року, відвідавши карнавальні свята в Кафаяте, вперше зіткнулася з , фольклорним стилем музики з провінції Сальта. 1943 року покинула вивчення філософії та відвідувала заняття в Академії образотворчих мистецтв провінції (). Навчилася грати на кларнеті, а також співала в жіночому квартеті, що спеціалізувався на музиці доби Відродження. За рік кинула навчання, бо не відчувала здатності виразити себе в класичних стилях навчальної програми. Власним коштом вирушила в подорож, де вивчала традиційну музику провінцій Ла-Ріоха, Катамарка та Жужуй.

1948 року, успішно завершивши навчання з філософії та педагогіки, разом зі своєю матір'ю та подругою Неллі Гарсією Альварес вирушила до Європи. На зворотному шляху, коли їхній корабель пришвартувався в Баїї (Бразилія), спостерігала за церемонією та зауважила спільність у ритмах барабанів із  — народною музикою, що походить із північного сходу Аргентини. Після цього перервала поїздку додому та натомість поїхала в Каракас, щоб вивчати . Після повернення до Тукумана Вальядарес прочитала збірку віршів «Otoño Imperdonable» («Непростима осінь») та почала листуватися з авторкою Марією Еленою Волш. 1950 року прийняла посаду та почала викладати в Коста-Ріці. З метою переїхати разом до Парижа, вона 1952 року вирушила до Панами, де до подорожі приєдналася Волш. Протягом двох місяців на борту корабля, Вальядарес навчала Волш, яка не мала музичної освіти, народних пісень та ритмів, які вона знала.

Партнерство з Марією Еленою Волш (1952—1962)

Прибувши до Парижа, Вальядарес і Волш створили у своїй квартирі місце для зустрічей та склали репертуар, який включав різні стилі народної музики з Аргентини. Вони створили дует Leda y María () та почали виконувати музику на основі традиційних , чакарери, та . Вони співали в залі Сорбонни, в інтелектуальних кафе, як-от l'Écluse, та в кабаре, як-от . Вони вибирали місця, які часто відвідували іспанські вигнанці, що втекли від Громадянської війни в Іспанії, та інші європейці, оскільки багато аргентинців у Франції вважали, що вони створюють враження простоти своєї країни своєю зосередженістю на народній музиці. Виступали для знаменитостей, як-от Чарлі Чаплін та Пабло Пікассо, а також для та його друзів. Вони були коханками, хоча жодна з них публічно не визнавала цього через тодішні соціальні табу щодо одностатевих стосунків. Однак про їхні лесбійські стосунки було відомо, і Волш пізніше визнала це.

Дует почав записувати альбоми; 1954 року вийшов перший — «Chants d'Argentine» («Пісні Аргентини»). За рік потому вони записали «Sous le ciel de l'Argentine» («Під небом Аргентини»). 1955 року вони зробили пробний запис для Folkways Records. Хоча американський етномузиколог визнав якість їхньої музики, він відмовився її випускати, оскільки, через належність їх до вищих класів, їхні пісні не були автентичними. 1956 року, після , який усунув Хуана Перона, Вальядарес і Волш вирішили повернутися до Аргентини. Майже одразу вони запланували лекцію «El folklore como tarea poética» («Фольклор як поетична справа») у супроводі деяких своїх пісень у у Тукумані. Попри інтерес до аргентинських народних пісень у Парижі, вони зрозуміли, що на їхній батьківщині не було такого ж визнання. До їх розриву 1962 року, після презентації в Тукумані, їхні виступи обмежувалися інтелектуальними майданчиками.

Етнографія, музикознавство (1959—1999)

1959 року Вальядарес отримала стипендію від для збирання народної музики та картографування місць аргентинської музичної спадщини. Вона придбала блокфлейту та почала подорожувати, збираючи музику різних провінцій. Результатом стала документальна серія альбомів, випущених на лейблі Melopea Records із 1960 по 1974 рік під назвою Mapa musical de la Argentina (Музична карта Аргентини), під керівництвом . 1966 року документаліст Хорхе Прелоран звернувся до неї з проханням проконсультувати його та фольклориста Аугусто Рауля Кортасара щодо музичної частини їхнього фільму Relevamiento cinematográfico de expresiones folklóricas argentinas («Кінематографічний огляд аргентинських фольклорних виразів»). Результатом їхньої співпраці стала серія короткометражних фільмів, зокрема та , створених спільно з .

1969 року почала виступати як солістка в закладах освіти, використовуючи традиційний двосторонній ручний барабан, відомий як каха коплера (caja coplera; часто званий просто кахою). Вона залучала до співу гурти студентів. У якийсь момент у 1970-х роках із нею працювали понад 30 000 студентів. Одягнена в пончо, вона стала символом контркультурного руху проти комерціалізації музики, який віддалив її від духовних коренів, що зблизило її як із рок-, так і з класичними музикантами. Допомагала Анастасіо Кірозі () у створенні альбому «Pastor de cabras» («Пастух кіз»), що 1971 року привело до співпраці у постановці "Folklore de rancho y rascacielos " («Фольклор ранчо та хмарочоса») в в Буенос-Айресі разом із Сусаною Лаго () та . Далі була співпраця з Лаго та її квартетом Cabrakán, до складу якого входили Беатріс Араґор (), Роберто Катаріно () та Хорхе Фернандес (), а 1972 року — виступ у Тукумані разом із Лаго, Кірогою та Генрі Нельсоном. Близько 1974 року розпочала співпрацю з під керівництвом Густаво Сантаолальї та з чилійським гуртом .

Митців та їхні твори заборонили під час військової диктатури в Аргентині з 1976 по 1983 рік. Із падінням режиму та поверненням до демократичного правління на початку 1980-х років Вальядарес приєдналася до інших музикантів у Русі за відновлення національної культури. Вони зібрали відомих співаків для серії фестивалів, щоб відзначити музичну спадщину Аргентини. Дотримуючись своєї попередньої музичної карти, 1985 року співпрацювала з та Сантаолальєю в їхній постановці «De Ushuaia a La Quiaca» («Від Ушуаї до Ла К'яки»).

У 1984, 1994 та 2005 роках Вальядарес відзначено , національною аргентинською премією, яку присуджують видатним фахівцям, чия робота має культурне значення. Її остання велика робота, América en Cueros («Америка в шкірі», 1992), об'єднала понад 400 народних пісень з усієї Америки.

Здобула визнання ЮНЕСКО, яка присвоїла їй звання «почесного члена». За роботу з картографування музичної спадщини Аргентини 1996 року Вальядарес відзначено званням першого лауреата Національної премії з етнології та фольклору.

1999 року Вальядарес відійшла від громадського життя через ускладнення, спричинені хворобою Альцгеймера.

Смерть і спадщина Померла 13 липня 2012 року в Буенос-Айресі. 2019 року по всій Аргентині відбулися урочистості з нагоди сторіччя її народження, запропоновано провести Día Nacional del Canto con Caja (Національний день співу з ручним барабаном) на честь її роботи зі збереження народних традицій Аргентини. Її шанують як значну фігуру, яка вплинула на розвиток багатьох аргентинських музикантів та за збереження культурної та музичної спадщини Аргентини.

Вибрані твори

Поезія

Дискографія Леди і Марії

1954: Chants d'Argentine (Le Chant du Monde LDY-M-4021). 1955: Sous le ciel de l'Argentine [Bajo los cielos de la Argentina] (London International FS 123619/WB 9113). 1957: Entre valles y quebradas, vol. 1 & 2 (Disc Jockey Estrellas 10071, 15052). 1958: Canciones del tiempo de Maricastaña (Disc Jockey 77076). 1959: Leda y María cantan villancicos (EP) (Disc Jockey TD 1007). 1960: Canciones de Tutú Marambá (EP) (Disco Plin s/n) 1962: Canciones para mirar (Disco Plin 102). 1962: Doña Disparate y Bambuco (EP) (Disco Plin 103). 1963: Navidad para los chicos (EP) (Abril Fonorama Bolsillitos 502).

Інші роботи

1964: Музична партитура до п'єси 1962 року «El reñidero». 1960—1974: Mapa musical de la argentina, Melopea Records під керівництвом (перевидано 2001 року Discos del Rojas і Melopea): т. 1: Documental folklórico de la Quebrada de Humahuaca. т. 2: Documental folklórico de Tucumán: Cantores de patio y de los valles.