«Дискурс про припливи й відпливи морів» () — есей, написаний Галілео Галілеєм у 1616 році як лист до , у якому він намагався пояснити припливи через обертання Землі навколо своєї осі та навколо Сонця. Ці ж ідеї є важливою частиною «Діалогу про дві системи світу» Галілея. Теорія Галілея насправді була помилковою, що довели подальші наукові дослідження та сучасні спостереження.

Передумови

Галілей написав «Про припливи» під час перебування в Римі, домагаючись папського схвалення викладання геліоцентричної теорії Коперника. Отже, цей твір є не лише поясненням припливних явищ, а й приватним підтвердженням і захистом геліоцентричних ідей Галілея, які він повністю розвинув у праці «Діалог про дві системи світу». Свої ідеї щодо Галілей, імовірно, почав формувати ще 1595 року. Пливучи на судні, що перевозило прісну воду до Венеції, він помітив, що вантаж коливається через хитавицю корабля.

Галілей прагнув подати переконливий аргумент на користь геліоцентризму. Він усвідомлював, що всі астрономічні аргументи в «Діалозі» узгоджуються також із тихонічною системою. Тому він намагався представити власну теорію припливів, яка, на його думку, давала наочний доказ руху Землі.

Зміст

У листі океанські хвилі порівнюються з коливаннями води у посудині, які виникають з трьох причин: нахилу посудини, зовнішніх сил, що діють на систему «посудина — вода», та можливого прискорення самої посудини. Аналогічно, припливи, за Галілеєм, зумовлюють рельєф Землі, вітрові течії та кругові прискорення. У його розумінні обертання Землі навколо своєї осі та її одночасний орбітальний рух призводять до того, що половину часу обертальний рух Землі збігається за напрямком з її руху по орбіті, а половина часу — протилежний йому. Він міркував, що коли рух по орбіті то підсилює, то послаблює обертальний рух, виникають додатні й від'ємні прискорення, які змушують водні маси розгойдуватися й утворювати припливи. Хоча ці протилежні прискорення безпосередньо не спостерігаються, великі об'єми води у віддалених одна від одної точках зазнають різних прискорень і формують припливні хвилі.

Критика Теорія припливів Галілея не могла пояснити одну з двох щоденних фаз припливів, які спостерігають уздовж більшості узбереж. Він відповідав, що сукупність факторів у земній гідросфері — нахил осі Землі, нерівномірність поверхні та берегової лінії, глибина океану, сильні вітри — може пояснити другу фазу припливу. Крім того, Галілей зазначав, що більшість натурфілософів досліджують припливи на прикладі Середземного моря, яке є своєрідним мікрокосмом порівняно зі Світовим океаном і може мати специфічні особливостіAiton, E. J. Galileo's Theory of the Tides. Annals of Science 10. 1 (1954). 44-57.. Історик науки Ейтон вважає, що цей трактат «належить до найменш вдалих досліджень [Галілея] і цілком хибно відтворює явища, які мав пояснити», але водночас став поштовхом для подальших досліджень його послідовників. Ейтон також зазначає, що Галілей помилився, використавши дві різні системи відліку: приплив — це рух води відносно Землі, тоді як річне обертання — це рух Землі разом із водою відносно Сонця. Річний рух створює силу, що прискорює систему «Земля—вода», але не прискорює воду відносно Землі — так само як спостерігач на поверхні Землі не відчуває гравітаційного притягання Сонця, бо рухається разом із Землею навколо нього.

Ретроспективний погляд У трактаті не враховано гравітаційні сили для пояснення руху Землі по орбіті й не розглянуто вплив на океан гравітації, зокрема гравітації Місяця. Оскільки гравітація діє непомітно, для Галілея вона залишалася занадто загадковою для включення до теорії. Завершуючи «Міркування про припливи й відпливи», Галілей застерігав, що його теорія може виявитися помилковою, і висловлював надію, що подальші наукові дослідження підтвердять її. Водночас у його «Діалозі про дві найголовніші системи світу» 1632 року гравітаційні сили також не згадані, натомість у четвертій частині знову подано виклад теорії припливів James Robert Voelkel. «The Composition of Kepler's Astronomia Nova». Princeton University Press, 2001, p.74. Naylor, R. H. (2007) «Galileo's Tidal Theory». Isis, 98 (1):1-22. .

Примітки