Königrufen або Königsrufen (нім. «Виклик короля» ) — це карткова гра на взяття хабарів для чотирьох гравців із родини Таро, в яку грають в Австрії та Південному Тіролі . Гра має колоду з 54 карт та варіанти для двох, трьох, чотирьох та шести гравців. Як і інші регіональні карткові ігри Таро, гравці зазвичай називають її Тароком (німецький термін для карткових ігор Таро). В 2015 року вона стала «улюбленою картковою грою австрійців». Її описують як найцікавішу гру Таро для чотирьох гравців, «Гру королів», гру, яка вимагає інтелекту та, з 22 козирями в грі, як гарне «тренування для мозку».

Порівняно з іншими картковими іграми, у Кенігсруфері можна обирати серед великої кількості різних видів ігор (контрактів). Назва гри походить від правила, за яким у базових іграх гравець називає певного Короля, щоб обрати собі партнера — це називається «викликом Короля». У більшості ігор чотири гравці діляться на дві команди — або двоє проти двох, або один проти трьох — і змагаються, хто набере більше очок за взяті карти. Згідно з правилами, усі 54 карти разом мають загальну вартість 70 очок.

Хоча основні правила австрійського «Кенігруфену» є поширеними, оголошення про контракти, бонуси та їх значення мають велику кількість варіацій. Багато окремих регіонів та сімей грають за власними правилами. Крім того, з'явилися більш загальноприйняті правила турнірів, хоча вони значно відрізняються залежно від регіону. Це робить «Кенігсруфен» найрізноманітнішою з усіх ігор Тароку. Регулярні турнірні серії проводяться з 1990-х років, а з 2008 року проводиться щорічний австрійський фінал. Оплотом гри є Верхня Австрія, яка також приймає австрійський фінал.

У ширшому сенсі термін «Кенігсруфен» може використовуватися для позначення родини тісно пов'язаних ігор Таро, в інші ігри яких переважно грають в інших регіонах колишньої Габсбурзької монархії, зокрема в Словенії .

Видатні гравці Найвідомішим гравцем в історії Кенігруфена був Зигмунд Фрейд .

У Відні «Кенігруфен» також популярний серед політиків, журналістів та рекламної індустрії. Наприклад, колишні федеральні канцлери Юліус Рааб (ÖVP), Франц Враніцький (SPÖ), Вольфганг Шюссель (ÖVP) та Альфред Гузенбауер (SPÖ) були або є видатними гравцями в «Кенігруфен». Після завершення політичної кар'єри Шюссель навіть розробив власний набір карт «Тарок», виручені кошти від якого були передані на благодійність. Пристрасть Карла Реннера до «Тароку» була задокументована, але точно невідомо, в який варіант він грав.

Літературні розповіді У збірці анекдотів Фрідріха Торберга 1975 року «Тітка Йолеш » про міжвоєнну Австрію гра в Тарок згадується знову і знову. Цілий абзац книги присвячено одному з видів Кенігсруфера:

Карти

Кенігруфен використовує базову колоду Тарока зі зменшеною кількістю карт – повна колода Тарока містить 78 карт. Колода з 54 карт поділена на дві групи: 22 карти Тарока та 32 карти мастей.

Дизайн картки відповідає серії « Промисловість і щастя», яка, задумана в 1815 році шляхом заміни мотивів китайського тароку ( Chinesentarock ), перетворилася на стандартний дизайн австрійських карт тарок у 19 столітті. Деякі мотиви взяті зі старіших серій тарок, такі як кадри Pagat та Sküs з китайської колоди тарок, інші — із серії «Тарок національності» ( Nationalitätentarock ), на яких зображено австрійських людей у традиційних костюмах, або з колоди «Тарок професій» ( Berufetarock ). Сьогодні досі використовуються п'ятий (з 1860 року) та шостий (з 1890 року) типи серії «Промисловість і щастя» .

Тароки З 22 тароків, числа з I по XXI послідовно пронумеровані римськими цифрами ; лише найвищий, Sküs, не позначений. Вони виконують роль постійних козирів або аутів : майже у всіх іграх (окрім контрактів на масті ) вони козирять карти масті.

Шість тароків відіграють особливу роль і тому отримують назви. Карти з I по IIII зазвичай називаються Птахами ( Vogerl або Vögel ):

I — Пагат або Шпац («Горобець»)

XXI — Монд («Місяць»)

Шкіз або Гштіс (Дурень) — ненумерований найвищий тарок, що за виглядом нагадує Джокера в інших карткових іграх

Шкіз, Монд та Пагат разом утворюють «Толетуру» або Trull . Ці три карти мають набагато вище значення, ніж інші тароки (див. Значення карт ). Mayr and Sedlaczek (2016), pp. 19–21 Ці назви спочатку походять від французької та італійської мов : excuse (вимовляється як «екс-куз», що означає «вибачте [мене]»), le monde (світ, що відповідає карті XXI у французькому Таро – помилково перекладається німецькою як der Mond, «місяць»)

Згідно з класифікацією, розробленою експертом з карткових ігор Тарок Майклом Дамметом, Кенігруфен належить до ігор Тарок 3 типу, тобто до тих, де Sküs не є спеціальною картою, а просто найвищим тароком, фактично Тарок XXII.

Карти масті 32 карти масті складаються з восьми карт кожна з чотирьох французьких мастей : черви, бубни, піки та трефи, всі масті однакового рангу.

Чотири карти в кожній масті – це придворні карти або «фігури» ( Figuren ). У порядку спадання це Король ( König ), Дама ( Dame ), Кавалер ( Ройтер ) та Валет ( Bube ). Кавалер, якого також називають Лицарем ( Reiter ), незвичайний для початківців у Тароку, які знайомі лише з іграми зі стандартною французькою колодою. Його часто плутають з Валетом або Королем. Кавалер (італ. cavallo ) впізнаваний за зображенням верхи на коні, і, на відміну від Короля, не носить ні корони, ні скіпетра .

Інша половина кожної масті складається з чотирьох карт-піпів (відомих німецькою як Skartindeln, Skatindeln, Glatzen або Blätter ). Різниця в ранзі між червоними та чорними картами-піпами нагадує нам, що в ранніх варіантах Тароку використовувалися всі карти від туза до 10. Навіть тоді ранг у червоних мастях був зворотним до чорних. Під час зменшення кількості карт видалялися шість карт найнижчої масті: 10, 9, 8, 7, 6 та 5 для чирви та бубни, а туз, 2, 3, 4, 5 та 6 для піки та трефи.

Галицький варіант (Варіант родини Левицьких) На території Галичини та в українській діаспорі сформувалися власні регіональні варіації гри в тарок (зокрема, Кенігсруфер). Одним із детально задокументованих різновидів є «варіант дому Левицьких». Правила цієї гри були впорядковані та збережені у друкописі доктором Юрієм Мирославом Левицьким у діаспорі, а згодом лексично адаптовані для сучасного вжитку. Варто зазначити, що це лише одна з родинних традицій, і в інших регіонах чи сім'ях правила могли мати свої відмінності.Друкопис Юрія Мирослава Левицького

Основні правила та колода Гра ведеться спеціальною колодою з 54 карт фірми Piatnik, яка складається з 22 козирів («тароків») та 32 карт звичайних мастей. Найвищою картою, що б'є всі інші, є ненумерований тарок «Шкіз» (Sküs). Разом із тароками XXI («Монд») та I («Пагат»), вони утворюють найважливішу комбінацію гри — «Толетуру». Ціллю гри є здобути у взятках щонайменше 35 пунктів плюс одну карту та виконати всі свої оголошення (голошення).

Ліцитація та хід гри Галицький варіант відрізняється деталізованою системою торгів (ліцитації), яка базується на кількості та розташуванні карт, що гравець бере з прикупу («купна»). Гравець може торгуватися за право взяти три карти («трійка», «спід») , дві карти («двійка») , одну карту («одинка») , або ж грати взагалі без прикупу («сольо»). Переможець ліцитації обирає собі партнера, називаючи масть короля. Гравець, який має цього короля, стає його таємним партнером до моменту появи карти на столі.

Окрім класичних оголошень, система передбачає специфічні заяви перед початком гри. Наприклад, гравець може оголосити наявність у себе 8 і більше тароків, або ж заявити «Дзяд» — ситуацію, коли на руках є 7 або менше тароків.

Фонд «Жидок» Найбільш унікальним інструментом цього різновиду є так званий «Жидок» — спеціальна тарілка або ігровий банк. За правилами, гравці, які виграли партію, зобов'язані віддати 10% свого виграшу до цього банку. Забрати накопичений фонд може лише той гравець (разом із партнером), який успішно заявив і зіграв «пагат ультім» — тобто забрав останню взятку у грі найнижчим тароком (Пагатом). Однак це пов'язано з великим ризиком: якщо гравець оголосив «пагат ультім», але програв його, він змушений самостійно поповнити «Жидок» сумою, яка дорівнює всьому поточному розміру банку